Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга
Шрифт:
— Ага, це ж та сама кельма, що нею я хряснув пацюка по голові!
— Не кельмою, а лопаткою для торта, — доброзичливо всміхаючись, поправив Мохобородько. — Ми й не відали, що ти нею зацідив пацюкові у тім’я, лише побачили, як той упав.
Півчеревичок тільки зараз роздивився свою «грізну» зброю.
— Справді, лопатка для торта! — зрадів він. — Я певен, що ніхто й ніколи, окрім мене, не рубонув нею пацюка межи очі. В цьому ділі я — піонер!
— Безумовно, — погодився Муфтик. — Ти відважний хлопець
І з цими словами він пришпилив на груди Півчеревичкові медаль.
— Чудово, — сказав Півчеревичок і врочисто вклонив ся. — Надалі я нікому не дозволю її викрасти. А де ж це Рудольф, мій любий рятівник?
— Рудольф покинув нас, — усміхнувся Мохобородько. — Врятував тобі життя і повернувся в рідне середовище.
— Шкода, — щиро мовив Півчеревичок. — Я хотів би побачити його бодай разочок, щоб із любов’ю поглянути на нього.
Але повернути Рудольфа назад було неможливо.
Отож медаль знову засяяла на Півчеревичкових грудях, і все було б чудово, аби не пацюча облога. Про звільнення не могло бути й мови, бо машиною, як і досі, повністю володіли пацюки. Доводилося дякувати долі за те, що гризунам поки що не спадало на думку знову атакувати їх.
— Дивуюся, чому жоден пацюк не спробував залізти на дерево, — сказав Муфтик.
— Нічого дивного, — озвався Півчеревичок. — Той, що ліз, заробив лопаткою по голові. Його спільники не бажають відчути на собі мою грізну зброю, і тому вирішили просто заморити нас голодом.
— А може, той пацюк взагалі був винятковим, — роздумував Мохобородько. — Можливо, у пацюків і сороки укладена таємна угода, що сосна — це володіння білобокої.
Ось чому, либонь, сорока і живе спокійнісінько на верхівці. Щиро кажучи, ця сорока взагалі якась дивакувата. У дуплах найчастіше гніздяться сови, а наша білобока злодійка умудрилася влаштувати отут цілу скарбницю.
— О-ох, — зітхнув Півчеревичок. — Тільки цього добра нам бракувало!
Муфтик задумливо дивився на купу блискучого збіжжя.
— Якщо ми колись порятуємося звідси, — сказав він, — то найперше всі знайдені речі повернемо господарям.
Цю думку друзі сприйняли без особливого захвату, проте Півчеревичок майже радісно вигукнув:
— Та ми ще взагалі не вийшли звідси живцем!
— Насамперед ми повинні переписати скарб, — запропонував Мохобородько. — Це допоможе нам з’ясувати, що й до чого.
Друзі пристали на Мохобородькову пропозицію. Принаймні це вже якась робота, і сумні думки й голод не так дошкулятимуть, та й час швидше мине. Муфтик видобув з-під муфти записника й кулькову ручку — відтоді, як він писав собі листи, у нього завжди були напохваті самописка й папір.
Друзі підсіли до купи скарбу.
— Передусім занесемо до списку лопатку для торта, — сказав Півчеревичок.
І робота закипіла:
Лопатки
Наперстки шт. 7
Кнопки шт. 314
Ґудзики шт. 204
— Батечку, — похитав головою Півчеревичок. — Навіщо, навіщо їй стільки ґудзиків!
— Білобокій злодійці усе це не потрібне, — мовив Мохобородько. — Тепер ми бачимо, до чого призводить потяг до нагромадження.
Муфтик писав далі:
Срібні ложки шт. 23
Моноклі шт. 1
Блискучі обгортки цукерок шт. 104
Старовинні золоті монети шт. 45
Старовинні срібні монети шт. 82
Старовинні срібні келихи шт. 1
— Тьма-тьменна старовини, — зауважив Мохобородько. — Очевидно, перед нами здобич багатьох сорочих поколінь.
— Скоріше всього, — кивнув Півчеревичок. — І господа рів оцих речей уже, певно, нема серед живих. Просто не уявляю, як Муфтик сподівається усе це передати власникам.
— Звичайно, це буде нелегко, — погодився Муфтик.
Після цього заговорив Мохобородько:
— А що, як у музей, га? Якщо ми цей скарб передамо якомусь музею!
— Друзі мої! — вигукнув Муфтик. — Адже це моя давня мрія — подарувати якомусь музеєві щось вагоме від свого імені!
— І я не проти музею, — погодився Півчеревичок. — Тільки треба вибрати речі, які є історичною цінністю. Не пропонуватимемо ж музеєві ґудзики чи обгортки від цукерок.
Але Мохобородько думав по-іншому.
— Музеєві треба передати все разом, — сказав він. — І не історичному, а природничому. В історичному і так по саму зав’язку всілякої старовини. А в природничому був би такий рідкісний і дуже дорогий експонат — речі, викрадені однією сорочою сім’єю.
На цьому й погодилися, і Муфтик став переписувати далі:
Ручні годинники шт. 3
Велосипедні дзвоники шт. 1
Терпужки для нігтів шт. 32
Французькі ключі шт. 102
Звичайні ключі шт. 218
Медальйони шт. 1
— Яке вродливе личко! — вигукнув Муфтик, одкривши медальйон. — Яка чарівна молода жінка!
Він заплющив очі і, захлеснутий хвилею раптових почуттів, заговорив віршами:
Ти смієшся — зуби біліші від снігу, і палають щоки — мальви квітнуть ніби!Мохобородько й Півчеревичок теж схилилися над медальйоном.
— Гм, — замислено збрижив чоло Мохобородько. — У мене таке відчуття, нібито я знаю цю жінку.
Проте Півчеревичок сказав: