Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга
Шрифт:
— Хто скаже, що тут зображено?
На якусь мить запанувала тиша. Тоді молода господиня ошелешено прошепотіла:
— Цей медальйон — наша родинна пам’ятка, і там, усередині, портрет моєї прабабусі. Я завжди носила медальйон на шиї, але одного злощасного дня він раптом зник.
— А в цей щасливий день ви одержите знову свою пам’ятку, — сказав Муфтик і подав медальйон молодичці. — Між іншим, ви неймовірно схожі з вашою прабабусею.
Півчеревичок тим часом виїв третю мисочку варення і вдоволено сповістив:
— Коли Муфтик побачив прабабусин
— О-о! — вихопилось у молодої господині. — Я хочу неодмінно почути його.
Всі обернулися до Муфтика, і той геть знітився. Та все ж опанував собою і пробубонів:
Ти смієшся — зуби біліші від снігу, і палають щоки — мальви квітнуть ніби!Господиня заусміхалася, і щоки її розпашіли, наче мальви.
— Дякую тобі, —сказала вона. — Дякую тобі від себе й від моєї маленької донечки, яка, правда, ще в колисці, проте вона згодом теж носитиме цей медальйон.
— Я присвячую цього вірша вам, — сказав Муфтик.
Після цих слів молода господиня підняла Муфтика і приголубила так палко, що в нього щоки стали ще рожевішими, ніж у неї самої.
НА КОНТРОЛЬНОМУ ПУНКТІ
Фургончик мчав звивистою стрічкою шосе, і настрій У друзів був чудовий. Ось уже кілька днів вони вільні і квапляться виконати свою урочисту обіцянку. Крім того, холодильник у машині був напхом напханий банками а варенням, якого вдячна господиня надавала їм на дорогу.
Вдалині забовваніли міські вежі. Так, це було те саме місто, де вони познайомилися, де вперше зустрілися біля морозивної ятки і вирішили помандрувати разом.
Раптом Муфтик нахилився до вітрового скла, примружився, пильно вдивляючись, і збавив швидкість.
— Поки нас не було, обіч шляху з’явилася якась будка, — сказав він. — Коли ми тут проїздили останнього разу, вона ще не стояла.
Муфтикове зауваження Мохобородько і Півчеревичок пропустили повз вуха. Адже скрізь будують, то тут, то там з’являються якісь будки або навіть великі споруди. І в цьому немає нічого дивного. Та коли мандрівники невдовзі під’їхали до будки, вони побачили шлагбаум і плакат, на якому великими літерами було написано:
— Такий контрольний пункт я бачу вперше в житті, — здивувався Муфтик. — Цікаво, що тут перевіряють?
— Головне, щоб не варення, — забідкався Півчеревичок.
Часу на роздуми уже не було, та й без цього все вияснилося. Коли фургончик зупинився перед шлагбаумом, із будки один
Чоловік у кашкеті, скоріше всього начальник контрольного пункту, ступив до машини й пильно поглянув на Муфтика.
— Добридень, — сказав він і взяв під козирок. — Протипацючі засоби маєте?
— У чому річ? — витріщився Муфтик. — Які ще засоби?
Начальник контрольного пункту докірливо похитав головою.
— Ви що, з Місяця впали? — пробурчав він. — Чи не знаєте, що вчора пацюки напали на місто? Оголошена протипацюча тривога, і в зв’язку з цим усі машини мають запастися відповідними засобами.
— Вперше чуємо, — сказав Муфтик.
Проте начальник контрольного пункту не став менш суворим. Він звелів трійці вийти із фургончика і вів далі:
— Якщо ми хочемо здолати пацюків, — сказав він, — то жоден з нас не сміє недооцінювати значення протипацючих засобів. На щастя, у мене для таких, як ви, є ще кілька пасток, і я вам дам дві під розписку. Одну поставите під капот, а другу — в багажник, так передбачено інструкцією. Він поважно шморгнув носом, тоді повернувся до чоловіка у білому халаті й пробубонів:
— До речі, я анітрохи не здивуюся, якщо оці мандрівнички досі без щеплення.
Серйозний чоловік у білому халаті підійшов ближче.
— Я — медичний працівник, — назвався він, — і повинен дбати про те, щоб усі зробили щеплення. Пацюки можуть нести з собою всілякі пошесті, від яких краще застерегтися, ніж захворіти.
— Стару погудку, та на нову дудку, — зухвало кинув Півчеревичок. — Уже чули таке. В дитинстві мене штрикали — ого-го, а тепер я порозумнішав і не дозволю впорскувати собі казна-що. Не подумайте, що я боюся уколів. Просто я вважаю, що од хвороб найліпше допомагає чай із оленячого моху.
— Але ж постривайте, — пожвавішав медик. — Я ніскілечки не нехтую цілющими властивостями всіляких трав. Але ж ми маємо справу з пацючим нашестям! Не варто забувати, як вони, скажімо, в середньовіччя розносили чуму. Цю хворобу у ті часи люди називали чорною смертю, і від неї чай з оленячого моху допомагає так само, як кама{Естонський національний напій — кисле молоко з сумішшю підсмаженого горохового, вівсяного, ячмінного, житнього борошна (прим. перекладача).} або капусняк.
Півчеревичок криво посміхнувся:
— Ви медик, а верзете таку нісенітницю. Сьогодні чумою уже нікого не злякаєш.
Начальник контрольного пункту, зачувши цю «медичну» розмову, спохмурнів.
— Годі теревенити, — суворо кинув він і осудливо глипнув на трійцю. — Якщо ви не виконаєте розпорядження про щеплення, повертайте назад і поганяйте, як на мене, хоч прямісінько на цвинтар. А без щеплення через контрольний пункт не прослизне навіть хлопчик-мізинчик.
Вибору не було, і Мохобородько примирливо поплескав Півчеревичка по плечу.