Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга
Шрифт:
— Урр-а-а! — захоплено загорлав Півчеревичок. Його недавнє невдоволення ніби вітром розвіяло.
— Я гадаю, треба починати, — рішуче сказав Муфтик і завів мотор. — Але видертися на вершечок сосни дуже важко, а надто мені, адже я змушений не знімати муфти.
— Авжеж, — кивнув Півчеревичок. — І найкраще це зробити рано-вранці, бо спекотного дня нам не захочеться добиратися до оселі білобокої злодійки.
Муфтик під’їхав машиною під сосну. Мохобородько вийшов і, розмахуючи чорнокоренем, відігнав пацюків на
— Тепер ходімо! — бадьоро скомандував Півчеревичок. — Вперед, до нових висот!
І ось він уже спритно подерся по стовбуру, чіпляючись голими пальцями ніг за тріщини соснової кори.
— Як швидко може змінюватися становище! — похитав головою Муфтик. — Зовсім недавно Півчеревичок подумки ховав себе, а тепер ось дряпається у височінь, мов навіжений.
— Твоя черга, — урвав Муфтикові роздуми Мохобородько.
Але Муфтик раптом геть знітився.
— Річ у тім, що… боязно полишати машину без нагляду, — пояснив він. — Ще залізуть пацюки всередину.
— Гм, — замислився Мохобородько. І миттю знайшов порятунок:
— Ми залишимо біля фургончика чорнокорінь.
— Ти гадаєш?
— Авжеж! — Мохобородько був у захваті від свого щойно знайденого плану. — Чорнокорінь захистить машину від пацюків краще, ніж найпотаємніший замок.
Муфтик усе ще вагався, і Мохобородько додав:
— Латинська назва чорнокореня — Cynoglossum officinale.
Це й вирішило справу, тому що назва чорнокореня латиною справила на Муфтика глибоке враження.
— Пристаю, пристаю, — погодився він.
Мохобородько прилаштував чорнокорінь на капот і разом із Муфтиком поліз на сосну.
У СОРОЧОМУ ГНІЗДІ
Півчеревичок уже досяг верховіття, а Муфтик і Мохобородько були ще тільки на півдорозі, коли нараз почули схвильований сорочий лемент.
— Вона повертається! — стривожився і Півчеревичок.
Із височини він краще бачив усе довкола і тому перший помітив білобоку, яка, мов випущена стріла, щодуху летіла до свого гнізда.
— Поспіши! — наказав Мохобородько.
— Полощи! — вигукнув Муфтик, який од хвилювання часто переплутував слова.
Півчеревичок, звісна річ, розумів, що захистити гніздо простіше, ніж захопити. Спробуй-но проникнути в нього, коли гострий сорочий дзьоб може щомиті клюнути тебе Б тім’я. Набагато легше не дати птахові підлетіти до гнізда.
Саме через це Півчеревичок прагнув устигнути на верхівку дерева раніше від сороки й приготуватися до захисту.
Одначе, схоже було, що й сорока збагнула ситуацію. Кожен помах крил із загрозливою швидкістю наближав її до гнізда.
— Хто кого? — сердито бурмотів під ніс Півчеревичок, підтягуючись на наступну гілку.
Коліна йому пекло пеком, долоні й ступні геть-чисто в живиці, а їжакуваті гілки без
Проте Півчеревичок ні на що не зважав: адже гніздо поруч. Нарешті! Останнє зусилля, і Півчеревичкова настирливість узяла гору — він став на краєчку гнізда. Двома секундами пізніше підлетіла сорока і з оглушливим джерготом закружляла навколо.
— Ох і моторний! — похвалив Мохобородько знизу.
— Ох і чорний! — вигукнув у свою чергу Муфтик, що сидів на гілці ще нижче.
На жаль, Півчеревичок не мав часу радіти своїм успіхам. Він добре розумів, що білобока кружляє навколо гнізда не задля годиться, а вичікує зручної миті, щоб кинутися на знавіснілого загарбника.
Півчеревичок швидко оглянув гніздо, щоб знайти замашну палицю чи закарлюку, якими зміг би провчити скрекотуху. І очам не повірив! Це, безперечно, сама доля послала йому цілком справну рогатку!
Півчеревичок блискавично схопив її і озирнувся у пошуках боєприпасів. Чудово: соснове віття аж гнулося од молоденьких зелених шишок.
Півчеревичок вибрав невеличку, але важкеньку смолисту шишку й зірвав її. Аби переконатися, що рогатка придатна, він відтягнув гуму — тугенька! Тепер сорока може нападати.
Знизу чулося Мохобородькове й Муфтикове кректання. Лізти їм було важкувато, бо Мохобородькові заважала борода, а Муфтикові — муфта.
— Що нового? — по хвилі гукнув Мохобородько.
— А медаль знайшов? — поцікавився у свою чергу Муфтик.
Але де вже було Півчеревичкові шукати свою медаль: усю увагу він зосередив на сороці, отож запитання друзів зосталися без відповіді. Він випростав ліву руку з рогаткою, а правою відтягнув гумову стрічку й пильнував за білобокою.
Сорока кружляла й кружляла навколо гнізда. І що довше вона літала, то уважнішим ставав Півчеревичок. Адже ясно було, що не може птаха отак літати без кінця. Зрозуміло, що з кожним колом наближалася мить, коли сорока почне атакувати непроханого гостя.
І ось нарешті настала ця мить!
Зненацька білобока стрілою шугонула у височінь, щоб звідти каменем упасти на Півчеревичка. Однак саме тут вона прорахувалася. Адже в дитинстві Півчеревичок влучно збивав із рогатки яблука й груші, цілячись при цьому знизу вгору. Ось і зараз він навів рогатку на сороку, щосили відтягнув гумову стрічку й відпустив шишку.
Жалібний сорочий вереск підтвердив, що шишка влучила в неї.
— Шишка під сосною падає, — сказав Муфтик, який від хвилювання не спромігся на щось доречніше, аби подякувати Півчеревичкові.
Нарешті він дістався гнізда. В цей час на краєчку сорочої оселі з’явилася Мохобородькова борода, а слідом за нею і він сам.
— Чудовий удар, — похвалив Мохобородько. — Любий Півчеревичку, адже ти справжній снайпер!
Здається, і сорока була такої думки, бо вона, скиглячи, полетіла геть од руїн.