Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга
Шрифт:
— Страшно й подумати, скільки людської праці гине через оцих харцизяк, — сказав Муфтик.
І Півчеревичок похмуро додав:
— Якщо так триватиме й далі, моя батьківщина скоро геть зубожіє. Колись пацюки не були такими ненажерами.
Настав ранок, і сорока у верховітті сосни вітала схід сонця веселою тріскотнявою. Вона кілька разів змахнула крилами, начебто випробовуючи їхню надійність, знялася з гнізда і полетіла до лісу, без угаву гучно скрекочучи.
Муфтик так втомився після
— Медаль, я певен, на шиї у неї не висіла, — пробурмотів він. — Але можливо, злодійка понесла її у дзьобі.
Півчеревичок чмихнув.
— Давай-но переконаємося, — сказав він. — Візьми свою медаль у зуби і розкажи мені, як ти жив колись самотою.
— Ти що, глузуєш? — образився Муфтик. — Як же я говоритиму з медаллю у зубах?
— У цьому я й хотів упевнитися, — зареготав Півчеревичок.
— Навряд чи сорока так хвацько тріскотіла б із медаллю в дзьобі, — погодився Муфтик. — Здається, я страшенно відстав од життя.
Та ледве він це мовив, як життя жорстоко нагадало про себе, і до того ж у найнебезпечніший спосіб — пацюки знову посунули на них.
— Ну-ну, — сказав Півчеревичок. — Чи вам мало було попередньої прочуханки?
Одначе голос його прозвучав невпевнено.
— Боюся, що поразка їх дечому навчила, — припустив Муфтик. — Схоже на те, що зараз у них новий план наступу, кращий.
Мандрівнички уважно спостерігали за рухом пацюків.
ДИВО-ЗБРОЯ ПРОТИ ПАЦЮКІВ
Пацюки наближалися до машини повільно, проте невпинно, їхні вуса нервово посмикувалися, ніздрі втягували повітря, очі палали люттю.
Скоро Муфтик і Півчеревичок збагнули, що цього разу у пацюків зовсім інший план, ніж був напередодні. Вони явно зробили серйозні висновки з невдачі. їхня ударна сила, спеціальні відбірні лави з найбільших пацюків, нині розділилася на два табори і розташувалася обабіч машини.
— Цього разу вони атакуватимуть із флангів, — сказав пригнічений Муфтик. — А це означає, що ми позбавлені Можливості контратакувати їх машиною.
— Коли пацюки нападуть на нас із обох боків, — заскиглив Півчеревичок, — то поховають нас живцем під собою, і фургончик буде для нас труною на колесах.
Схоже, що до того йшлося.
Муфтик безпорадно поклав руки на кермо — вони тремтіли. Що робити? Що ж робити? У Півчеревичка на ролі виступили крапельки поту. Ніякого порятунку!
А пацюки широким фронтом насувалися і справа, і зліва. І знову їх наче пересмикнуло, як минулої ночі. Ось-ось має початися страшенна навала…
Та ба, що це, що це?
Замість того, щоб кинутися на фургончик, пацюки раптом повернули голови в той бік, де знаходився вхід у руїни. Ще мить —
Муфтик і Півчеревичок одночасно метнулися до заднього віконця, аби побачити, що змусило пацюків одмовитися від попередніх намірів. І раптом друзі в один голос вигукнули:
— Мохобородько!
Мохобородько, нарешті, повернувся. Але в яку мить!
Півчеревичок заплющив очі, й одразу ж те саме зробив Муфтик. Жоден із них не хотів бачити загибелі свого друга й товариша.
І по хвилі Півчеревичок, усе ще із заплющеними очима, сказав тихо:
— Він був чудовий товариш!
Зараз Півчеревичок ладен був пробачити Мохобородьку геть усе, забути всі непорозуміння, які виникали іноді між ними. А того Рудольфа, того огидного змія, він більше ніколи не згадає лихим словом.
— Мабуть, уже кінець, — прошепотів нарешті Муфтик. — Розплющимо очі, га?
— Розплющимо, — погодився Півчеревичок. — І мужньо глянемо в очі своїй долі.
Вони розплющили очі і — побачили Мохобородька, який спокійнісінько простував до машини.
— Сталося диво! — вигукнув Муфтик.
І це без усякого перебільшення можна й справді назвати дивом — пацюки, які так рвучко кинулися до Мохобородька, лякливо позадкували од нього. І навіть найбільші, найнахабніші з них, з палаючими від люті очима, не наважувалися навіть підступити до Мохобородька. Той неначе був оточений муром, через який не міг проникнути жоден пацюк.
Сам же Мохобородько мав такий вигляд, ніби навколо нього взагалі немає розлюченої пацючої зграї. Він помахував чимось схожим на букет і навіть стиха щось мугикав.
Підійшовши до машини, відчинив дверцята і бадьоро мовив:
— Доброго ранку!
Тепер, коли пацюча зграя знову відступила і Мохобородько, живий та здоровий, сидів у фургончику, Півчеревичок став задерикуватим.
— Доброго ранку, чудодію! — передражнив він Мохобородька. — І щонайсердечніша тобі дяка за чарівні лісові квіти цього п’янкого літнього ранку. Адже тепер лихо позаду — подумати лишень: у машині свіжий букет і ми разом. То хіба життя без квітів і змія Рудольфа.
Але Мохобородько відповів:
— Ти правий. Без цих квітів, як ти правильно сказав, у нас зараз не було б ніякого життя. Бо ця квітка — не що інше, як чорнокорінь — диво-зброя проти пацюків.
Він помахав перед носом у друзів якоюсь рослиною з червоними квітами й довгастим листям і заговорив далі:
— А річ ось у чому. Жоден пацюк не терпить своєрідного запаху чорнокореня. Ось чому я так легко пройшов крізь пацюче збіговисько. Між іншим, відомі навіть випадки, коли пацюки й миші кидалися з корабля в море, якщо на борту з’являвся дух свіжого чорнокореня.