Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга
Шрифт:
Це геть збило Мохобородька з пантелику. Про всяк випадок він вирішив розбуркати друзів. Три голови — щось та значать, до того одна з них — Півчеревичкова. Либонь, він сам скаже, що з ним сталося.
— Вставайте, вставайте, — загорлав Мохобородько. — З Півчеревичком не все гаразд!
Півчеревичок і Муфтик насилу прочумалися — розплющили сонні оченята й неохоче посідали.
— Ось я тобі зараз носа відкручу, — забубонів Півчеревичок, ще не прокинувшись остаточно, — тоді у тебе й буде не все гаразд.
Не беручи до уваги гнівний Півчеревичків тон, Мохобородько діловито
— Я не жартую, — сказав він Півчеревичкові. — Щось у тебе справді змінилося, ти не такий, як досі був.
— Ти також змінився, — підхопив Півчеревичок. — Досі, приміром, ти не носив у кишені отруйних змій.
Мохобородько замислено посмикував бороду.
— Це зовсім інше, — промовив він. — Рудольф у мене з’явився, а у тебе чогось бракує.
— А я знаю, чого тобі бракує, — засміявся Півчеревичок і вказівним пальцем багатозначно постукав себе по лобі. — Хто сповна розуму, той не носитиметься зі зміюкою.
Муфтик і собі пильно поглянув на Півчеревичка.
— Дай змієві спокій, — утрутився він у розмову. — Мені здається, що Мохобородько правий. Півчеревичок справді змінився, але і я не можу точно сказати, в чому саме.
— Та у вас в обох, здається, в головах порожньо, — збиткувався Півчеревичок.
Муфтик раптом пожвавішав.
— Правильно! — вигукнув він. — Саме оце і є потрібне слово — порожньо! Півчеревичку, ти опустів, повір мені!
Цього разу Півчеревичок наче укляк і тільки збентежено глипав то на Муфтика, то на Мохобородька.
І тоді раптом Мохобородько тривожно прошепотів:
— Медаль! Де твоя медаль, Півчеревичку?
Одразу ж усе прояснилося. Півчеревичкові груди й насправді опустіли, саме опустіли, як сказав Муфтик, адже бракувало медалі. Тієї самої, яку начальник пожежників особисто пришпилив на груди за хоробрість, виявлену в боротьбі з котами.
Надовго запала гнітюча мовчанка. І в цій прикрій німоті Півчеревичок, Муфтик і Мохобородько думали про одне й те ж: хто цей зухвалий злодій, який нахабно зірвав із піджачини сонного Півчеревичка медаль і зник?
І тут, ніби у відповідь на їхні думки, з ліщини долинув сорочий стрекіт. Усі троє, наче змовившись, поглянули в той бік.
— Сорока! — вигукнув Півчеревичок. — Повірте мені, це її каверза!
Мохобородько некліпно пильнував за сорокою. Ще з дитинства він завжди з неабиякою цікавістю спостерігав за птахами й навчився багато що вгадувати. Наприклад, по тому, як літають ластівки, міг передбачити погоду наступного дня, а вороняче каркання на верхівках дерев підказувало йому, що підкрадається лисиця або пробирається мисливець. Звичайно, не таємниця для нього й сорочаче життя. Він чудово знав, що злодійство серед білобоких досить поширене і що вони особливо полюбляють різні блискучі предмети. По голосу і польоту сороки він робив іноді досить вдалі висновки.
— Наче глузує з нас, — завважив Муфтик, коли сорока на ліщиновій гілці гучно прострекотіла нову «пісню».
Але Мохобородько не погодився з цим.
— Таким вереском вона скоріше висловлює безсилу лють, — сказав він. — Сорока віднесла Півчеревичкову медаль у своє гніздо й тепер прилетіла по Муфтикову. Але тут.на неї очікувала
— Якби ти не зв’язався з тим змієм, то ми не спали б, — розсердився Півчеревичок. — Не будь цього огидного гада, у мене не вкрали б медаль. А тепер…
— А тепер сорока полетіла, — сказав Мохобородько, уриваючи Півчеревичка. — Бачите? Очевидно, вона повер-неться у своє гніздо й милуватиметься там медаллю.
Сорока справді знялася з ліщини й полетіла якось підстрибом.
— Нумо, за нею! — загорлав Півчеревичок. — Ми не повинні спускати ока з цієї злодійки!
Чоловічки миттю скочили в машину. Муфтик газонув, і погоня розпочалася.
На щастя, сорока летіла вздовж дороги, тож Муфтикові не треба було звертати кудись убік. Переслідувати по ланах і пасовиськах, безумовно, було б набагато важче, а то і взагалі неможливо. Муфтик збільшив швидкість, і авто помалу почало наздоганяти сороку.
— Занадто не наближайся до неї, — повчав Муфтика Мохобородько. — Коли сорока добере, що ми за нею стежимо, вона вмить обведе нас навколо пальця — полетить у протилежний бік од свого гнізда.
— Тобі так і свербить повчати, — уколов Півчереви-чок. — Тобі що — медаль на грудях і зміюка в кишені. А я хочу повернути свою медаль будь-що. Газуй, Муфтику!
Муфтикові, як кажуть, і так пече, і так гаряче — безпорадно зиркав то на Півчеревичка, то на Мохобородька.
Та раптом усе вирішила сама сорока — вона крутою ду-гою звернула до руїн палацу. Муфтик зупинив машину, бо гнатися за білобокою по житньому лану неможливо. Тепер мандрівничкам не зоставалося нічого іншого, як дивитися услід крилатій злодійці, що вже ген-ген даленіла — менша-ла і меншала, ось вона сягнула руїн палацу і, насторожено зробивши над ними коло, стрімко каменем упала вниз.
— Її гніздо десь поблизу руїн палацу, — сказав Мохобородько. — У цьому ніякого сумніву.
Муфтик аж спав з лиця.
— А пацюки, — прошепотів він. — Адже там пацюки…
Згадка про пацюків не потішила й Півчеревичка та Мохобородька. Але знайти Півчеревичкову медаль конче треба, тут двох думок бути не може. Муфтикова машина за-фуркотіла знову, і друзі заходилися шукати шлях до руїн палацу.
СЕРЕД РУЇН ПАЛАЦУ
Трохи поблукавши, Муфтик урешті знайшов досить широкий і без вибоїн шлях, що вів прямо до руїн. Що ближче до мети, то серйознішими, мовчазнішими ставали друзі, а надто після того, як величезний сірий пацюк прошмигнув перед самим радіатором автомобіля.
— Кажуть, пацюки страшні ненажери, — занепокоївся Муфтик. — Цікаво, чи згризуть вони автомобільні покришки.
— Принаймні гас із ламп вони п’ють, — підпрягся Півчеревичок, виявляючи цим і свою обізнаність. — Після гасу їм, мабуть, смакуватиме гума.
Ці слова не на жарт стривожили Муфтика.
— А в мене жодної запасної покришки, — зітхнув він.
На що Півчеревичок твердо мовив:
— А в нас і жодної запасної медалі нема. Чиргикай далі, Муфтику! В усякому разі, одна медаль стократ цінніша за чотири нікчемні автомобільні покришки. Поганяй далі, хоч на самих обіддях!