Над Тисою

Авдеенко Александр Остапович

В такій ось позі, обличчям до поїзда, що проходив мимо, з портсигаром у руках, з сигаретою в зубах і побачив Тарас Волошенко шофера Ступака. Він і Тюльпанов сиділи на другому березі Кам'яниці, в тіні чагарника, за великим валуном: маскувалися, щоб не помітила їх крізь прозору товщу води обережна, ляклива форель.

— Впізнаєш цього красеня? — пошепки спитав Волошенко, штовхаючи свого товариша.

— Аякже! Твій «щирий» приятель: «свій в дошку, дуже свій».

— Він і є. Зверни увагу, якими очима він дивиться на військовий поїзд.

Як гіпнотизер… А що це блищить у нього в руках? Ану, Тюльпанов, дай бінокль…

Ступак кинув сигарету, поклав у кишеню портсигар, зник у кабіні і поїхав далі. Лісовоз повільно, обережно піднімався по крутій, звивистій дорозі. Кам'яниця ставала дедалі ширшою, а прямовисні скелі ущелини розсувалися, відкриваючи небо.

Попереду, на повороті, де річка впиралася в круту гору, показався недавно збудований великий залізничний міст; в деяких місцях ще не була знята опалубка з бетонних стоянів. Під'їхавши до моста, Ступак зупинив лісовоз.

Волошенко і Тюльпанов, що рухались за лісовозом на чималій відстані, теж зупинилися. Маскуючись у придорожньому чагарнику, вони стежили за «своїм у дошку».

— Цікаво, що він тут робитиме! — спитав Волошенко, підіймаючи до очей бінокль.

Ступак вийшов з кабіни грузовика, в його руці похитувалося порожнє відро. Набравши в річці води, він поставив відерце на землю, вийняв портсигар і, ставши обличчям до моста, прикурив сигарету від запальнички.

— Закурив, — сказав Волошенко, опускаючи бінокль.

— І все? — Тюльпанов був розчарований.

— Ні, не все. Потерпи.

Покуривши, Ступак взяв відро, повернувся до машини, відкрив капот, зняв пробку радіатора і почав доливати воду. Але, оскільки радіатор був повний, то вода виливалася на землю. Це одразу ж помітив Волошенко.

— Де п'ють, там і ллють, — усміхнувся він. — Щоб відвести очі, з пустого в порожнє переливає. На ось, подивись. — Волошенко простягнув Тюльпанову бінокль.

Лісовоз рушив далі. Мотоцикл з прикордонниками обережно рухався позаду, то тримаючись у затінку дерев, то ховаючись за скелястими поворотами.

Ступак не підозрівав, що за ним стежать. Безтурботно посвистуючи, він посувався вперед.

Лісовоз прошумів по новій щебеневій дорозі, недавно пробитій на крутому схилі вузької ущелини, і за найближчим поворотом відкрилася висока водозливна гребля, яка ще не втратила кольору свіжого бетону. Ступак зменшив швидкість, вийняв портсигар, закурив. Він сфотографував греблю, гідростанцію і підступи до неї.

Дорога круто здіймалася вгору. Ступак з глибокою зацікавленістю, замаскованою недбалою позою певного в собі водія, озирався навкруги, йому було наказано в розвідцентрі сфотографувати гідростанцію і підступи до неї в усіх ракурсах.

Гребля підпирала довге вузьке озеро, стиснуте з обох боків, з півдня і півночі, лісистими горами. На темно-синій поверхні водоймища не було жодної зморшки, як на відшліфованому мармурі, і тяглося воно далеко-далеко вглиб Карпат. Лісовоз деякий час рухався по самому

берегу високогірського штучного озера — тінь машини безшумно пливла по прозорій до дна п'ятнадцяти-метровій товщі води.

Шосе розгалужувалось: головна дорога йшла в гори, до перевалів, а підсобна — на склад лісових матеріалів. Ступак повернув машину до розвантажувальної естакади.

Чотири молодих вантажники в домотканих куртках і шароварах, в шкіряних сиром'ятних постолах сиділи на обчищеній від кори буковій колоді і, розклавши на колінах вузлики з домашніми харчами, снідали.

Ступак зупинив біля них машину, зняв кепку.

— Здоровенькі були, карпатські моряки! Ну, як на вас впливає клімат нового моря?

— Нічого, — відповіли вантажники. — Живемо тепер, як риба у воді.

— Воно й видно з першого погляду. — Ступак спустився до озера, зачерпнув з нього долонею, припав до; води губами. — Добррряча! — крякнув він, повернувшись до вантажників. — Кращої не пив ні в Альпах, ні на Балканах, ні в Дунаї, ні в Берліні. Богатирська вода! Радянська вода!

Витираючи рукавом комбінезона губи, вийняв портсигар і ще раз, тепер з іншого, східного боку, сфотографував греблю і гідростанцію.

Волошенко і Тюльпанов, притаївшись у чагарнику, на обочині верхньої, головної дороги, стежили за шофером лісовоза.

— Знову закурив? — усміхнувся Волошенко. — Цікаво, як побачить важливий об'єкт, так йому відразу курити хочеться. Можеш, товаришу Тюльпанов, пояснити з наукової точки зору цей таємничий рефлекс?

— Можу! Він, напевно, спеціально надресирований вивчати важливі об'єкти.

— Згоден! А яка твоя думка відносно портсигара? Чи не здається тобі, що це не тільки портсигар, а й фотоапарат?

— Фотоапарат?

— Добре було б потримати в руках цей портсигар, помацати його пульс. Як, Тюльпанов, не заперечуєш?

Лісовоз тимчасом розвантажився над естакадою і повільно піднімався по дорозі, прокладеній на території гідростанції. Виїхавши на магістраль, він збільшив швидкість і покотив по карнизу кам'яної гори над водоймищем. Ступак уже був байдужий до краси «Карпатського моря»: він зробив усе, що йому треба. Задоволений собою, він весело вдивлявся в шосе і насвистував «Нам не страшний сірий вовк, сірий вовк». Обігнувши Червоні скелі, він побачив на дорозі, за крутим поворотом, двох прикордонників, які котили під гору мотоцикл. Ступак різко загальмував. Привітно посміхнувся, вийшов з кабіни:

— Здорові будьте, земляки!

— Бажаємо здоров'я, — зніяковіло відповів Волошенко, витираючи спітніле обличчя.

— Виходить, те саме лихо! Знову не працює твій мучитель?

— Як бачиш. Поїхали водоймищем полюбуватись і, не доїхавши, випустили дух, повернули голоблі.

Ступак клацнув портсигаром, запропонував прикордонникам цигарки.

Кинувши портсигар на підніжку лісовоза, Ступак вийняв з-під шоферського сидіння ключі, викрутку, запасні свічки і приступив до ремонту мотоцикла.