Наказано вижити
Шрифт:
— В чому, наприклад?
— Віддати їм Гіммлера, наприклад…
— А Бормана?
— Давайте спочатку діждемося відповіді від вашого Центру… Як думаєте, вони погодяться?
— Думаю, що ні.
— Чому?
— Вони не вважають Арістофана й Мірабо сучасниками…
— Хороша відповідь. Спасибі за відвертість. Але ви напишете таку телеграму про всяк випадок. Правда ж?
— Якщо наполягаєте…
— Дуже добре. Спасибі. Тепер друге: ви розкажете мені все про свою роботу? Все, з початку й до кінця?
— Ви можете переглянути мою особисту справу, там усе написано, групенфюрер…
Мюллер аж зігнувся од сміху. Він сміявся щиро, витирав
— Штірліц, якщо ви не зробите цього, вам введуть трибадинуол, лікар у мене чудовий, і ми запишемо ваші показання на апаратуру… Причому говоритимете ви тією мовою, якою базікали уві сні в Дагмар… Я дав послухати ваш голос козачому отаманові Краснову — він не тільки наш консультант, але й плідний літератор, настрочив сто романів про більшовиків та євреїв. Так от, він сказав, що за народженням ви петербуржець…
— Що вам дасть моє зізнання, групенфюрер?
— Я думаю про майбутнє, Штірліц. До того ж людина нашої професії не вміє жити соло, ми не можемо без диригента, смисл нашого життя — робота з оркестром…
— Я повинен написати вам усе після того, як надійде відповідь на вашу пропозицію? Чи до?
— Не гаючи ні хвилини.
Штірліц похитав головою:
— Мені дуже гірко помирати… Але я не можу переступити через себе… Не сердьтесь…
— Тоді пишіть телеграму.
Штірліц узяв олівець, написав текст: «Центр. Я заарештований Мюллером. Він вносить пропозицію про співробітництво. Готовий допомогти в арешті Гіммлера. Взамін вимагає гарантій особистої недоторканності. Юстас».
Мюллер уважно прочитав телеграму, поцікавився:
— Фокусів немає?
— А які можуть бути фокуси? Все просто, як мекання..
Якщо вже робити спектакль, то цікавий!
Як ніхто інший, Борман розумів, що все зараз вирішують не дні, а години, а може, навіть хвилини.
Він розумів, що від'їзд Гітлера в Альпійський редут завдасть удару по тому плану, який він виносив, затвердив для себе й відпрацював у всіх деталях.
Тому він і далі робив усе, щоб Гітлер залишився в Берліні, з тривогою спостерігаючи, як фюрер прискіпливо випитував візитерів про те, чи варто йому продовжувати боротьбу із ставки, чи, може, доцільніше вилетіти в Берхтесгаден.
Як ніхто інший знаючи характер Гітлера, рейхслейтер розумів, що манія підозріливості, яка охоплювала фюрера з кожним днем дедалі більше й більше, диктує йому дивні рішення, що йдуть, як правило від супротивного. Борман знав, коли йому треба провести якусь кандидатуру, то швидко й надійно це можна зробити в тому разі, якщо умовити Лея і Шпеєра (до них фюрер був небайдужий) дати негативну характеристику тому, на кого ставив він сам, Борман. Тоді через два-три дні можна було приходити з пропозицією, і Гітлер, як завжди, затверджував призначення тієї людини, яка була потрібна Борману.
Причому ця симпатія Гітлера виникла тому, що Лей, страждав запоями, і Гітлер ставився до нього з гидливою, але водночас жалісливою цікавістю; оскільки Лей був з робітників і керував «Трудовим фронтом», фюрер вважав за потрібне тримати його коло себе; він вважав також, що людина, уражена недугою, яка каралася по закону партійної етики, буде йому особливо віддана; так само він ставився до Шпеєра; останніми місяцями його улюбленець, найзнаменитіший архітектор рейху, котрий став міністром воєнної
— Шпеєр, послухайте, чим уважніше я розглядаю ваш проект, тим важчими мені здаються скульптури коло мосту через Дунай. Усе-таки Лінц легке місто, отже, потрібна абсолютна пропорція. Що ви на це скажете?
Шпеєр з жахом подивився на фюрера: Лінц бомбили союзники, питання захоплення міста росіянами було питанням тижнів, а ця людина з тремтячими руками і великими витрішкуватими зеленими очима говорила про майбутній музей, про пропорції форм і про скульптури через Дунай.
…Саме до Шпеєра і звернувся Борман, коли той приїхав з фронту в рейхсканцелярію.
— Послухайте, Альберт, — сказав Борман, по-дружньому обіймаючи ненависного йому улюбленця фюрера, — мені здається, що зараз вам поставлять запитання, чи варто нам переселятися в Берхтесгаден. Ви ж розумієте, що відкрите зіткнення між червоними й англо-американцями — справа місяців, нам треба ще трохи протриматись, і коаліція впаде, тому я прошу вас — умовте фюрера поїхати в Альпи.
Борман умів вичисляти людей; він правильно вичислив Шпеєра; той, залишившись сам на сам з фюрером, вислухав його запитання й відповів — несподівано для самого себе — зовсім не так, як його просив рейхслейтер:
— Оскільки особисто ви, мій фюрер, наказали німцям боротися за кожен будинок, за кожну сходинку, за кожне вікно в квартирі, ваш обов'язок лишитися в обложеній столиці.
— Так, але в Берхтесгадені кращі засоби комунікації, — заперечив Гітлер. — Військові вважають, що звідти мені буде легше керувати боротьбою на всіх фронтах.
— Військові відстоюють свою вузькопрофесійну справу, а на вас лежить важкий тягар політичної стратегії, — розпачливо відповів Шпеєр, розуміючи, що, мабуть, кожне його слово Борман записує на плівку.
Гітлер якось відразу знітився, сидів кілька хвилин нерухомо, а потім знову пішов по креслення «музею» в Лінці.
— Послухайте, — сказав він, повернувшись, — мене й досі непокоїть, як оцінять знавці таке близьке сусідство Тінторетто з Рафаелем… Усе-таки Тінторетто надто легкий і пустотливий, його мистецтво мені уявляється не зовсім здоровим з погляду національної приналежності. Часом мені здається, що в ньому є погана кров… Ця пустотливість, ця нарочита несерйозність… Таке завжди було властиве єврейським маклерам… Чи російським екстремістам типу Врубеля… А через зал — Рафаель… Розенберг двічі мав розмову з авторитетними антропологами, але вони запевняють в один голос, що мати художники не мала коханця з ворожою кров'ю, а батько був справжнім римлянином… Але ж його дід міг змінити прізвище: євреї дуже спритні, коли мова йде про те, щоб приховати своє походження…