Нащадки «Білого Хреста»
Шрифт:
– Тепер, майоре, останнє слово за судом, – урочисто сказав.
Я здивовано звів брови. Гліб посміхнувся, приклав пальця до губ.
– Тсс, чув, декому позачергово підвищать звання. Вже готують туди документи, – красномовно глянув угору. Я зовсім не чекав на відзнаку своїх заслуг, тому зніяковів. Гліб помітив моє знічення. – Ну, це між іншим. Значить, так: хто і за що вбив прибиральницю фотографії Віру Кодолу?
– Звісно, Личаков, – відповів я.
– Правильно. Він зробив її своєю коханкою. Іноді вона ночувала у нього. Якось напідпитку Петро встав серед ночі й почав писати отой щоденник.
– А де син?.. – запитав я, маючи на увазі сина Баглая Юрія.
– Про нього потім. – Гліб кахикнув багатозначно, даючи зрозуміти мені, що надалі чекало не менш важливе повідомлення. – Коли ти побував у матері Віри Кодоли, а потім вийшов на Халазія, він, злякавшись викриття, кинувся до Баглая. Той його заспокоїв, порадив спалити хату і втекти. Хто тебе вистежив? Заваров і Невора, а в парку – Єва Галафута. Вони тебе знали в обличчя. До речі, у Невори теж був ключ від будки, де лежав двигун від човна Котова. Маючи «Москвича», Невора ще тримав крадену «Волгу» на околиці, у гаражі знайомого дядька.
У Махова, певне, пересохло в горлі від тривалої розповіді. Він замовк, наточив води із сифона, випив, кілька хвилин мовчки міряв кабінет розважливими кроками.
– Щодо Сидора Страпатого, – почав спроквола. – На турбазі вони впізнали один одного, а потім, ідучи дзвонити тобі, швець зустрівся з Тягуном. Розмовляли всього кілька хвилин. Феофан збагнув, що Страпатий піде в міліцію. Поїхав на ринок, розповів усе Баглаю. Той порадив… Приплив човном Невора. Тягун задушив… Торговців мандаринами заманювала Єва, а вбивав їх Невора, просто у «Волзі», завезли Белішвілі в гараж, забрали гроші, вночі підкинули у сквер. Джуликідзе, знайденого під Фастовом, Єва звабила у поїзді, а тим часом Невора приїхав машиною й став під вокзалом. Вони сіли і…
– А хто такий Палига? – перебив я Гліба. – Чиї це документи?
– Палига сержант, фронтовик, скинутий з поїзда Баглаєм, коли вертався після звільнення в 1945 році, А знаєш, Арсене, я отримав довідку з інвентарбюро. Баглай, як і Тягун, після війни продав чотири хати.
– Певний метод, щоб не придивилися сусіди, – зауважив я.
– Баглай не дурний, – посміхнувся Махов. – Навіть поцікавився, як ми натрапили на їхній слід. Коли дізнався, що на мурі залишилися відбитки пальців Тягуна, аж застогнав від злості. У Феофана порвалася гумова рукавиця, а він не сказав – боявся.
– Стривай, Глібе, а як вони зізналися в усьому?
– Ха! – Слідчий зупинився навпроти вентилятора, розстебнув комір сорочки й підставив груди під прохолодні, пругкі струмені повітря. – Викручувались, ще й як!.. А коли дістали з криниці Баглая казан із коштовностями ще банди Кальчевського – він і скис,
– Чи справді втік Халазій? Що вони кажуть? – поцікавився я.
– Клянуться, що не вбивали. Але, звичайно, віри їм мало. Подали на всесоюзний розшук.
– А де син?
– Май терпіння. – Гліб навмисне не поспішав видати мені інформацію про Юрія. – У Баглая ніякої хвороби. Вигадав для поїздок у столицю – там збував коштовності. Тепер про Єву. – Гліб сів до мене на підвіконня. – Ох і шкодує, що не провела бритвою тобі по горлі…
– Справді?! – не повірив я.
– Увімкнути магнітофон? Є запис її допиту.
Я уявив перукарню, м'яке, затишне крісло, звабливий голос Єви і в її випещених руках лискуче лезо бритви… Мене аж зморозило. Таки не видався мені запах бензину: Єва того ж дня заманила Белішвілі у «Волгу».
– Як же вона стала?..
– Слухай. Єва була одружена, розлучилася. Дівоче прізвище її – Палига. – І Махов пильно глянув мені в очі.
– Дочка Баглая?!
– Нерідна, прижита Настею в сорок третьому році з поліцаєм Прищаком. А як стала Єва на шлях злочинів? Батьки, Арсене, вплив батьків: розбестили, втягнули… Ну а Молостова поранив сам Тягун. Заваров убив Личакова і… О, ледве не забув. Послухай свідчення Шалапухи, Він тепер затинатиметься все життя.
Гліб скочив на підлогу й підійшов до тумбочки, вибрав касету, вставив її, увімкнув магнітофон. У кабінеті пролунав голос Махова:
– Хто тебе вдарив, Богдане?
– Рубач м'ясного… павільйону… Борис, – тихо, знеможено відповів Шалапуха.
– Заваров?
– Він.
– За що?
– Я здогадався… обручку підкинув Борис. Він підійшов до мене і… Зубовського, прикурював, теревенив, ляскав нас… по плечах. Потім… я втік із села… відразу подався на базар. Натякнув Борисові про магазин і щоб… вділив од здобичі. Спочатку ніби… не зрозумів, опісля сказав… прийти до кінотеатру. Я прийшов. Він завів мене за ворота… вдарив…
Слідчий вимкнув магнітофон. Так, дорогою ціною заплатив Шалапуха за спробу шантажувати Заварова. Йому пощастило – не наклав життям. Я подивився на Гліба. Він підняв руку.
– Останнє, Арсене, останнє. Син Баглая і Катерини… Невора, Жора, Георгій, тобто Юрій. Невора – теж прізвище дружини.
Признатися я тому не зрадів. Було шкода сина Катерини Андріанівни, бо коли б залишився при матері, мабуть, не став би злочинцем.
– Невже серед цих нащадків «Білого хреста» не знайшлося жодної порядної людини, крім Страпатого? – запитав я з гірким почуттям якоїсь незрозумілої провини.
– Чого ж, є: діти Страпатого, і в сорок сьомому році народився у Баглая і Насті син Андрій. Виріс хлопчина, за висловом батька Данила, виродком: був піонером, вступив до комсомолу, добре вчився. Після сьомого класу поїхав од них, закінчив технікум, і відтоді ніякого спілкування з батьками. Зараз працює гірничим майстром на Донбасі. Напевне, збагнув у дитинстві, що краще самому влаштовувати життя.
Напевне. І я подумав: чи варто сповіщати Катерині Андріанівні, сліпій масажистці, про її сина? Чи варто…