Невеличка драма

Підмогильний Валер'ян Петрович

–  Маю честь.

–  Я знаю кількох ваших слухачів, моїх товаришів у роботі, і багато чув про ваші лекції… зокрема про поставу практичних робіт…

–  Штраф, штраф!
– крикнула Марта.

–  Штраф, ах, ах!
– підхопив кооператор.
– За практику штраф. Ваших у мене вісімдесят копійок.

–  На жаль, лекції з біологічної хімії не посідають у медінституті належного числа годин. Зорганізувати окремий інститут біологічної хімії є наше невідкладне завдання. Щодо лабораторної роботи, то, скільки дозволяють наші умови, я, звичайно, зраціоналізував її…

–

 Штраф!
– крикнула дівчина.
– І штраф підвищується до п'ятидесяти копійок.

–  Я бачу, що розмова мені дорого коштуватиме, - сказав Славенко, даючи гроші.

–  За ваші спроби над білками, - провадив Дмитро, - я читав дещо в пресі. Звичайно, на білках я не тямлюся, і мене цікавлять тільки практичні наслідки…

–  Штраф!
– заревів кооператор.
– Марто, беріть з них по три карбованці.

–  Ні, це справді щось неможливе, - мовила дівчина.
– На посаді практика й раціоналізація, вдома про практику й раціоналізацію… фу, аж язик заплутався! Неможлива річ! Сухарі якісь… Давиде Семеновичу, - звернулась вона до кооператора, - поверніть їм гроші, вони гидкі й невиправні.

–  Ви хочете викреслити два найуживаніші в нас слова, з яких одне безперечно є символ нашої доби і нової людини, - сказав Славенко, беручи назад полтинника.

–  Так, - відмовив він Дмитрові, - преса подала дещо про мої досліди і саме в площині їх практичного значення. Але можливо, що практичного значення вони й не матимуть, - сухо додав він.

–  Що ви!
– посміхнувся Дмитро.
– Щоб така матеріалістична наука, як біологічна хімія, та не давала практичних наслідків!

Славенко теж вибачливо посміхнувся і вголос ввічливо промовив:

–  Матеріалістична наука! Це сміливо сказано. Наука не є ні матеріалістична, ні ідеалістична, ні яка інша. Вона є наука, та й годі. Вона безстороння і за напрям своїх висновків не відповідає.

Молодий інженер з самого початку.не видався професорові дуже приємним. Той якось недбайливо сидів на стільці, тримався страшенно незмушено, як завсідник, і в тоні йому раз у раз бриніла фамільярність людини, що всіх звикла вважати собі за рівню. Ковбойка з відкритим коміром і стрижена голова Дмитрова показувались йому досить нахабними. «Певно, за цією кралею впадає, хлопчисько!» - подумав він. І йому мимоволі хотілося хлопця подратувати.

–  Значить, до Бога завертаємо, - сказав Дмитро.

–  В гості до Ісуса Христа, ха, ха!
– прикинув кооператор.

–  А так, коли хочете, до Бога. Зрештою, його існування наука ніколи й не заперечувала. Тут доречно згадати великі слова Бекона: «Хто тільки покуштує з келиха науки, той заперечує Бога. а хто вип'є той келих до дна, той пізнає Бога».

–  Це ми чули від проповідників у Софії, - сказав Дмитро.

–  А ви, Льово, в Бога вірите?
– спитала Марта.

–  Та певно, що в Софії на колінах лазите - додав кооператор, що Льови зовсім не боявся.

–  Та що ви, Марто… звідки це ви?
– зніяковів Льова.
– І в Софії я ніколи не був…

–  Признайтесь, Льово!
– крикнула дівчина.
– Не уявляю собі, щоб ви в Бога не вірили!

Льова зовсім

спантеличився. Кооператор заплескав у долоні.

–  На попа його висвятити, - сказав він.

–  Вам смішно?
– спитала дівчина в Дмитра.
– Хіба право вірити скасовано? Особиста справа кожного громадянина.

–  Особисто воно так, а практично - це значить, що душа вбога.

Притому інженер видобув цигарку, хоч якраз курив і Славенко.

–  Киньте цигарку, двом курити не можна, - сказав кооператор.

–  Дарма, кватирку відчинимо.

Але Славенко свою цигарку погасив. Тим часом Марта, не звертаючи уваги на їхнє цигаркове змагання, сказала гостро й глузливо:

–  Який же з вас, Льово, тюхтій! Який ви непристойно м'який та добросердий! Справжній Ісус Христос… І нікому ви не потрібні.

–  А яких же треба, Марто?
– серйозно спитав Льова.

–  Треба міцних.

–  Пізнаю українську жінку, - задоволено промовив Дмитро.

–  Дозвольте запитати, коли це не секрет, - посмішкувато запитав Славенко, - чому ви вважаєте за можливе надавати саме українській жінці всяких чеснот і чим, на вашу думку, українська жінка вигідно різниться від будь-якої іншої?

–  А це довго говорити, - відказав інженер.

–  Щось сьогодні Дмитро неговіркий, - сказала Марта.
– Йому, бачите, здається, - звернулась вона до Славенка, - що історія виробила в української жінки багато позитивних прикмет…

–  Не здається, а так воно і є, - обізвався Дмитро.

–  Мені зовсім випадково, в зв'язку з загальним процесом українізації, довелось обізнатися з народною думою про Марусю Богуславку, - зауважив Славенко.
– Ця українська жінка випустила з турецького полону запорожців, користуючись із прихильності паші до себе, але ж сама до рідного краю вертатись не схотіла. Даруйте, я не вбачаю в її вчинкові великої відваги! Ця Маруся, зрештою, нічим себе не скривдила. Вона лишилась у турецьких розкошах, гадаючи своїм милосердям до земляків спокутувати зраду батьківщині. Тобто і незайманість зберегла, і капіталу набула.

–  А Бондарівна?
– спитав Дмитро.

–  З цією українською жінкою я ще не мав нагоди обізнатися. Щиро сказати, я вперше чую її ім'я, та коли вона будь-чимсь цікава, я обов'язково запитаю про неї в свого лектора. Проте можна з певністю сказати, що кожна нація має дужих і кволих, енергійних і млявих, розумних і дурнів. Кожна нація мала своїх героїв та героїнь, а коли не мала, то їх вигадували. Але тільки сліпий може не бачити, що поступ стирає нації. Коріння національних відмінностів полягало в різницях економічно-географічних умов, отже й побуту певної групи людей. Але техніка згладжує економічні особливості, географічні умови завдяки щільнішому спілкуванню людей втрачають свою вагу, тому й побут - житло, одяг та звичаї - стремлять до єдиного вселюдського стандарту. Річ відома, що залізниця й авто, взагалі шляхи сполучення, є найбільші вороги національної окремішності. Отже, все те, що живить національні різниці, має коріння в минулому, а не в сучасному. Національні різниці нині є тільки інерція, якої рушійна сила завмирає.