Нові пригоди Електроника
Шрифт:
— Привіт…
— Привіт, Елко! — вигукнув голосніше за всіх Макар Гусєв. — Ти з якої школи?
— Я?.. Я не із школи, — відповіла спокійно Електроничка. — Я — нова модель…
Хтось за спиною Елі реготнув. А Професор демонстративно смикнув плечем:
— Навколо самі моделі. І всі — Елеки.
— А чому в Електроника не може бути нового друга? — голосно запитала Майя Свєтлова.
Вона простягнула Електроничці руку, посадила на лавку поряд із собою.
— Чому не може? Може! — погодився Сергій
Поки Елек розважався швидкісним бігом, восьмий “Б” прийняв рішення їхати в табір праці й відпочинку, якому присвоєно нову назву — “Електроник”. А раз їдеш в “Електроник”, то не пасуй, придумай заздалегідь собі справу
— Дивись! — сказав Сергій Елекові.
На асфальті через весь майданчик було накреслено крейдою квадрат — схему якогось великого міста. Плетиво вулиць, квартали будинків, порожнечі майданів, в’їзди й виїзди з квадрата — в усьому цьому складному кресленні, немовби побаченому з борту літака, погляд Електроника зразу вловив знайому схему мікроскопічного модуля — комірки електронної машини.
— Годиться для супермашини? — запитав Сироїжкін, оглядаючись на приятелів.
Майбутнього монтажника так і розпирало почуття гордості.
— У принципі годиться, — сказав Електроник, оцінюючи модуль. — Але чим менше елементів, тим краще. Комбінація з одного елемента скільки дає варіантів? — запитав Елек автора майбутнього модуля.
— Один, — озвався автор.
— А з п’яти?
Сергій знизав плечима
— Сто двадцять, — порахував Корольков
— А з дванадцяти?
Цього не знав навіть Професор.
Відповіла з місця Електроничка, й усіх вразила цифра, яку вона назвала: 479 001 600. Майже півмільярда! Лише з дванадцяти різних ліній, кружечків, точок! А в квадраті Сироїжкіна їх десятки…
— Навіщо все ускладнювати? — поцікавився Елек, прикинувши про себе величезний обсяг майбутньої роботи.
Діти всі разом загомоніли, і чутке вухо Електроника вловило в суцільному гаморі голос кожного з присутніх. Кожного розпирало бажання зробити нове відкриття
— Виходить, я застарів, — зауважив уголос Елек. — Вам потрібен супер, на який підуть роки й роки праці.
— Що ти! — загукали монтажники — Цей супер тільки для тебе, для чорнових обчислень.
Поки хлопчаки приставали до Ела, дівчатка подружилися.
Поряд якась першокласниця малювала смішні фігурки людей під усім відому пісеньку: “Крапка, крапка, заковичка — от і є кривенька пичка…” Майя і Еля перезирнулись і заходилися заповнювати крейдою порожні місця у кресленні Сироїжкіна.
— Скільки вийде людинок з цієї скакалки? — зали тала Майка.
— Чверть мільярда, — озвалася Елечка. — Найрізноманітніших…
Майка розсміялася: яких тільки потвор не зобразила її нова
— Що ви робите? — спитав Сироїжкін, підбігаючи. — Що за пики? Навмисне, так?!
— Це комбінації з твоїх елементів, — пояснила Майка.
— Людинки, — підхопила Електроничка. Обличчя винахідника на мить стало нелюдським.
— Вони зіпсували мій супер, — пробурмотів він розгублено.
— Ось вона — супер! — Елек показав на Електроничку. — Справжній супер.
— На рідких кристалах, — підтвердила дівчинка-спортсменка. — Надпровідність при наднизьких температурах.
І вона простягнула руку Сергієві.
Той машинально потиснув простягнену долоню.
— Ну й крижинка! — пробурмотів він.
Інші теж потиснули долоню і подивувалися, що вона така холодна.
— Сам ти крижинка, — відказала Майка. — У здоровому тілі здоровий дух!
— А що таке “задавака”? — спитала Еля.
Вовка Корольков зніяковів і втупився в порожні шкільні вікна. Майка підскочила до нього.
— Це ти сказав “задавака”?
— Я не сказав, я подумав, — зізнався Професор.
— Ти хотів образити мою подругу? Чи мене?..
— А що таке “зануда”? — спокійно запитала Електроничка.
Цього разу почервонів Сироїжкін.
— Вона що — вгадує думки? — пошепки звернувся він до Елека.
— Можливо, вгадує, — підтвердив Електроник. — У неї феноменальна чутливість.
Сироїжкін недовірливо подивився на Елечку.
— Вгадай, модель, що я зараз подумаю.
— Іди додому така… сяка… розтелепа, — прочитала дівчинка по ледь помітних рухах його губ. — Що таке “розтелепа”?
Светлова обурилася.
— Це вже занадто, Сироїжкін! — спалахнула вона. — Негайно вибачись!
— Вибач, — сказав Сергій новій знайомій Електроника. — Я не зумисне. Просто так…
— Небезпечна особа! — зауважив напівголосно Смирнов Професорові.
— Звичайна телепатка, — констатував Професор.
Чомусь більше ніхто з хлопчаків не просив Елю вгадати його думки. Лише Макар Гусєв, у якого в голові панувала канікулярна порожнеча, від душі загилив ногою по м’ячу, вигукнув:
— Здорово, Елко! А чи не поганяти нам, братці, в футбол?
— На старт! — спокійно й твердо відповіла йому Електроничка.
І так подивилася на Макара, що він надовго запам’ятав похмуро-правдивий погляд її великих темних очей.
Ніколи ще не зазнавав Макар стільки принижень від звичайного футбольного м’яча.