Обитель героїв
Шрифт:
– Пані, вам відомо, що один із ваших супутників – профос Дозору Сімох?
– Хто? – машинально відгукнулася Анрі, і лише потім збагнула, що обрала найгіршу відповідь з усіх можливих.
– Хто? Ну, звісно, не малефік, – з незлою іронією відгукнувся Ефраїм. – Профос Дозору на королівській службі? Блокатор – дійсний член лейб-малефіціуму? Нонсенс і безглуздя! Наш шкідник чистий, аки агнець перед закланням… е-е… даруйте, згадав. Надзвичайно невдале порівняння. З огляду на сумні обставини, що привели пана Мускулюса в Чурих, рекомендую нам обом тричі підстрибнути на лівій нозі, аби уникнути пристріту!
Грос незграбно заскакав і став
– Ф-фух… ні, ну це ж треба! – знову рушаючи до озера, старець важко дихав. Голос його став схожий на орлиний клекіт. – Ніколи не припускав, що відганятиму пристріт від профільного шкідника! Язик мій… ох, у наші літа! Ворог мій… Звісно, пані, я мав на увазі стряпчого. Як його кличуть?
– Терц. Фернан Терц. Принаймні так він назвався мені.
– І, звичайно ж, ви не стали зчитувати його мана-фактуру. Я розумію: арешт, обставини, присутність стороннього, втеча пана Мускулюса…
– Зчитувати мана-фактуру без дозволу об'єкта – порушення корпоративної етики! – вігіла намагалася вдавати ображену. – І потім, навіщо мені мана-фактура стряпчого, що прийшов до клієнта з питань банальної спадщини?
– Та мало там що… Припустимо, голова Месроп правий, і за паном малефіком водяться грішки. Припустимо, що стряпчий, відвідуючи клієнта глибокої ночі, викликає підозри. Припустимо, вони обидва вам збрехали: і Мускулюс, і Терц. Для співробітниці Тихого Трибуналу, що очолила арешт-команду, ви занадто довірливі, голубонько… Цим, до речі, ви зворушили моє старе серце.
Ефраїм на ходу підібрав довгу хвоїнку й намалював у повітрі дивну фігуру. Напевно, зобразив старе серце, зворушене довірливістю Генрієтти Кукіль. Голка криптомерії простромила серце наскрізь, після чого гросмейстер викинув її в кущі.
– Я щиро радий повідомити вам інформацію, яка може стати у пригоді Трибуналу. Отож, Чурих у давнину дістав назву від сили-силенної чурів, які тут водяться. Замок просто кишить цими крихітними бестіями, спритними, пустотливими, але безмежно відданими місцю перебування. У нас немає необхідності зчитувати мана-фактуру гостей, нехтуючи корпоративною етикою й ризикуючи викликати невдоволення колег. За нас це роблять чури. Кожна людина, потрапивши в замок, своїм подихом колише шерсть найближчих чурів. А за ступенем скуйовдженості наших милих чуриків визначити рівень мани гостя простіше простого. І Номочка, і брати Крученики, і ваш покірний слуга давним-давно навчені такої методики…
Подробицями методики Анрі вирішила не цікавитися. Якщо грос стверджує, що це так, залишається лише повірити. Не зі стелі ж він узяв секрети Терца?
– А яке відношення має мана-фактура до членства в Дозорі Сімох? Ви говорите загадками, ваше чорнокнижництво…
– Аж ніяк! У кожного з нас, пані, – я маю на увазі майстрів Високої Науки – свій рівень і спектр накопичуваної мани. У когось вищий, у когось нижчий, в одного мана чиста, як сльозинка дитини, в іншого – сповнена ефірного лушпиння і грудок… Знову ж таки, позначаються профіль і кваліфікація. Наприклад, семанти, цілком дієві чарівники, мають незначний запас мани. Але навіть у звичайної людини – теслі, бондаря, кондитера – рівень властивої йому мани
– Я знаю, – перебила Анрі, побоюючись, що лекція затягнеться до ранку. – Нейтральний рівень зустрічається у шмагів, що потерпають від вродженого «синдрому псевдомани». Чисте, невиліковне зеро, що викликає ряд провокативних видінь. Нам на семінарі читали…
– Хто читав? – зацікавився гросмейстер. – Гальдор д'Альвейя? Вінченцо Трембіта? Лисий Чушик?
– Матіас Кручек, доцент Реттійського Універмагу. Три роки тому.
– О, вам винятково пощастило! Приват-демонолог Кручек – один з найкращих теоретиків. Сфера його інтересів набагато ширша, ніж можна собі уявити… Тоді, можливо, ви знайомі з роботами Кручека, що розглядають механіку перетворення мага в блокатора Дозору? «Квашені чари»? «Феномен антимани»? «Блокація як прикладна семантика»?!
– Мені дуже соромно, ваше чорнокнижництво. Я читала архівні витяги, та й то у вкрай обмеженому обсязі.
– Вам нема чого соромитися, це зовсім не ваш профіль. Я маю на увазі мантичну кваліфікацію, бо на місці співробітників Тихого Трибуналу приділяв би значно більше часу вивченню механізму блокації! Час, витрачений на суху теорію, цілком окуповується на практиці. Ну й союзників, нехай навіть діючих без огляду на закон і корону, варто знати ліпше…
– Союзників? Ви маєте на увазі Дозор Сімох?
– Вас це дивує? Тихий Трибунал розслідує злочини, пов'язані з обтяжуючим застосуванням магії. Дозор Сімох по мірі сил карає зловживання Високою Наукою. З погляду Чуриха, який громили як перші, так і другі, різниця між вашою службою та орденом-невидимкою доволі умовна. Чи будете ви після цього стверджувати…
Гросмейстер лукаво підморгнув вігілі і змінив тему:
– Головне інше: відповідно до класичного теормагу, опуститися нижче нульового рівня мановмісту для людини неможливо. Але, виходячи з гіпотез Матіаса Кручека – цілком можливо. Принципово нова якість, що досягається при переході на від'ємні рівні. Мана мінус першого ступеня, у мінус десятого… Антимана. Отож, нещасний чур, чиєї шерстіи торкнувся подих псевдо-стряпчого, облисів. Замість того, щоб стати пухнастим відповідно до рівня мани Фернана Терца, він постраждав від стригу – чого лишаю – вздовж хребта, на боках…
– Бідолашний! – щиро поспівчувала Анрі.
Згадався «Лобний Сонник»: «Якщо вам приснилося, що інша людина або доброзичливий нелюд укрився лишаями, то вам докучатимуть проханнями про матеріальну допомогу. Якщо ж лишай передався хворому з вашої провини, цілковитої або часткової, ваші таємниці стануть відкриті для цікавих». Хотілося б знати: той факт, що профос Дозору опинився в Чуриху за явного сприяння, можна зарахувати, як часткову провину?
Щоправда, це не сон, хоча схоже на кошмар…
Ефраїм Клофелінг раптом зупинився, щільніше загорнувся в бурку й подивився кудись за спину вігіли, у ніч і темряву. Обличчя старого виражало зосередженість і, як не дивно, дитяче задоволення, з яким хлопчисько-бешкетник жартує з однолітка та регоче з недотепи, що втрапив у халепу.
– Пане Терц! – голосно й чітко сказав гросмейстер. – Ви не хочете приєднатися до нашої прогулянки?
* * *
– Имм-ми-и… мии-и… м-м!
З боку будиночка, розташованого по сусідству, долинали дивні звуки – наче хтось намагався говорити із кляпом у роті. Врешті-решт виходило жалібне мукання корови, негодованої й недоєнної.