Оголошено вбивство
Шрифт:
— Він наказав: «Усім руки вгору!» — поправила її міс Гінчкліф. — І ніякого «будь ласка» там не було.
— Так жахливо думати, що поки та дівчина не зарепетувала, я фактично тішилася тим, що відбувається. Лише перебувати в темряві було дуже незручно, і хтось наступив мені на мозолю. Я там мало не померла. Ви щось іще хочете довідатися від мене, інспекторе?
— Ні, — сказав інспектор Кредок, подивившись на міс Мерґатройд із великим сумнівом у погляді. — Не думаю, щоб із ваших свідчень була якась користь.
У її подруги вихопився регіт, схожий на гавкіт собаки.
— Він записав тебе на плівку, Мерґатройд.
— Але
— Йому не те треба, — сказала міс Гінчкліф. Вона подивилася на інспектора.
— Якщо ви дотримуєтеся географічного принципу, то думаю, наступним місцем вашого візиту буде будинок вікарія. Можливо, ви там щось і роздобудете. Місіс Гармон буде наступною. Вона має вигляд украй неуважної — але іноді мені здається, що в неї є трохи мізків. Може, не так багато, але вони є.
Коли інспектор та сержант Флетчер пішли, Емі Мерґатройд сказала, намагаючись перевести дух:
— О, Гінч, я, певно, наговорила дурниць? Я була така схвильована і збуджена.
— Не переживай, — з усмішкою відповіла міс Гінчкліф. — Загалом, я сказала б, ти відповідала дуже добре.
Інспектор Кредок оглянув велику обшарпану й занедбану кімнату з приємним відчуттям. Вона дуже нагадувала йому власний дім у Камберленді. Злинялі шпалери, великі обшарпані стільці, то там, то там розкидані квіти й книжки, спанієль у кошику. Місіс Гармон, з її неуважним виглядом, із безладом, що панував у домі, та з її приязним обличчям, також здалася йому жінкою симпатичною. Але вона відразу сказала йому цілком відверто:
— Я нічим не зможу допомогти вам. Бо я тоді заплющила очі. Терпіти не можу, коли мені світять просто в обличчя. А коли гримнули постріли, то я заплющила їх іще міцніше. І подумки побажала, щоб це вбивство було тихим. Я не люблю ані вилясків, ані гуркотнечі.
— Отже, ви нічого не бачили, — сказав інспектор, поглянувши на неї з усмішкою. — Але ж ви щось чули?
— О так, інспекторе, там було що чути. Двері, які відчинялися та зачинялися, люди, що базікали всілякі дурниці й важко дихали, і наша люба Міці, яка верещала так пронизливо, ніби з неї під високим тиском випускали пару, і бідолашна Банні, чиї зойки були схожі на зойки кроля, що потрапив до пастки. І всі штовхалися та падали, перечіпаючись одне об одного. Проте, коли найстрахітливіші звуки стихли, я розплющила очі. На той час усі вже були в холі, зі свічками в руках. А потім увімкнулося світло, і несподівано все стало таким, як і було, — тобто не зовсім таким, як і було, проте ми знову стали самими собою, а не людьми в темряві. Люди в темряві дуже відрізняються від звичайних людей, чи не так?
— Думаю, я розумію, що ви маєте на увазі, місіс Гармон.
Місіс Гармон усміхнулася йому.
— І тут я побачила і його, — сказала вона. — Чужоземець, чимось схожий на ласку, рожевий і ніби здивований, він лежав там мертвий, а його револьвер лежав поруч із ним. Мені здалося, — о, мені справді так здалося, — що та картина не мала глузду.
Вона не мала глузду і для інспектора теж. Ця історія вселяла йому тривогу.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
НА СЦЕНУ ПОДІЙ ВИХОДИТЬ
Кредок поклав надрукований на машинці рукопис із кількома розповідями допитуваних людей перед головним констеблем. Цей останній одержав телеграму, надіслану швейцарською поліцією.
— Отже, він уже був на обліку в поліції, — сказав Райдсдейл. — Так я й думав.
— Нічого дивного, сер.
— Крадіжка коштовностей… так, так… фальшування… так, чеки… Повний пройдисвіт…
— Атож, сер, але все по-дрібному.
— Маєш рацію. А від дрібних речей недалеко й до великих.
— Мене дещо непокоїть, сер. Головний констебль підвів голову.
— Ти чимось стривожений, Кредоку?
— Так, сер.
— Чому? Тут усе абсолютно ясно. Чи ти не згоден? Ану погляньмо, що розповідають усі ці люди, з якими ти розмовляв.
Він поклав рапорт перед собою і швидко його переглянув.
— Те, що й завжди, — безліч непослідовностей та суперечностей. Різні розповіді різних людей, що перебувають під стресом, ніколи не узгоджуються між собою. Проте головна картина здається цілком очевидною.
— Я знаю, сер, — але ця картина здається мені не зовсім переконливою. Якщо ви розумієте, про що я кажу, — то це картина хибна.
— Що ж, розгляньмо факти. Руді Шерц сів о п'ятій двадцять на автобус від Меденгема до Чипінґ-Клеґорна. Про це свідчить водій автобуса та двоє пасажирів. Від автобусної зупинки він пройшов до будинку «Літл-Педокс». Увійти в дім для нього не становило жодних труднощів — певно, він скористався парадними дверима. Він напав на гурт гостей, погрожуючи їм револьвером, зробив два постріли, один із яких злегка дряпнув вухо міс Блеклок, потім убив себе третім пострілом, чи то випадково, чи умисне — ми не маємо достатніх доказів, щоб це з'ясувати. Причини, чому він зробив те, що зробив, видаються вкрай непереконливими, я з вами згоден. Але чому — це не те запитання, на яке ми повинні шукати відповідь. Журі присяжних само вирішить, що то було: самогубство чи смерть унаслідок нещасливого випадку. Хоч би який був вердикт журі, для нас він матиме однакове значення. Ми зможемо підвести під цією справою риску.
— Тобто погодитися з психологічними теоріями полковника Істербрука, — похмуро кинув Кредок.
Райдсдейл усміхнувся.
— Зрештою, полковник і справді має великий досвід, — сказав він. — Я терпіти не можу психологічного жаргону, який так полюбляють сьогодні застосовувати куди треба й куди ні, — але цілком знехтувати ним ми не можемо.
— Я досі відчуваю, що нам малюють хибну картину, сер.
— Чи маєте ви якісь підстави вважати, що хтось із допитаних вами у Чипінґ-Клеґорні людей вам набрехав?
Кредок завагався.
— Я думаю, дівчина-чужоземка знає більше, аніж говорить. Та, можливо, я ставлюся до неї упереджено.
— Ви припускаєте, що вона в якийсь спосіб була пов'язана з тим хлопцем? Що це вона впустила його в дім? І привела на місце події?
— Щось у такому дусі. Я не схильний цілком заперечувати її участь. Але в такому разі не можна не припустити, що в домі справді було щось цінне, гроші або коштовності, а таке припущення суперечить зібраним свідченням. Міс Блеклок заперечила його з усією категоричністю. Так само й інші. Таким чином, ми доходимо висновку про існування в домі цінностей, про які нікому не було відомо…