Оповідання та повісті, окрушини
Шрифт:
Простіше розійтися з людиною, ніж з думками про неї.
Я бачив, як розцвіла черешенька плакала під навалою снігу. Я бачив, як мати, скрадаючись, цілувала руку сплячого сина. Я бачив, як два метелики в леті обмінялися поцілунками. Я бачив, як червоними сльозами осипалися пелюстки троянд на скатертину. Я бачив, як ридала дівчина, бо її маленьке серце розсаджував надмір щастя. Я бачив, як мисливець відвів рушницю, зачарований вродою оленя. Я бачив пошлюбну ніч ластівок. Як же це могло статись,
Гул літака над океаном — це теж «агов!» живої людини.
В історію можна пролізти і без квитка. Наприклад, написати пасквіль на кандидата у безсмертні.
— Ма, коли люди розлучаються, вони повертають один одному подаровані речі, правда?
— Здебільшого так!
— А як з почуттям? Теж повертають один одному?
А може, їх спалюють в печі разом з непотрібними паперами? Ма, а може, дарують двірникові на пам'ятку? Слухай, а може, залишають на старій квартирі десь у куточку разом з надбитими пляшками? Справді, мамо, що роблять люди із своїми почуттями, коли вони розлучаються? Не викидають же їх на смітник разом з побитим склом та консервними банками?
— Ні, почуттів не викидають на смітник. Для них викопують у серці могилку і туди хоронять їх. Хто парадно, а хто — от так, аби запорпати.
— І пізніше людина ходить з могилкою у серці?
— І то не з однією…
— І в моїм серці теж буде могилка?
— Напевно, доню.
— Ма, мені страшно. А що робити, щоб не було в серці могилки?
— Ніколи нікого не любити.
— Що ти сказала, мамо? Ніколи… нікого… не любити? Це ж неможлива річ!
— В тому і вся біда, моя дитино!
— Тук-тук-тук, — травинки вистукують під снігом телеграми від ластівок.
Танець — єдина форма людської безпосередності, що ще вціліла перед навалою цивілізації.
І що з того, що я мужньо не відчиняю дверей на твій стук, що гордо відішлю нечитаного твого листа, що з байдужим виглядом «не помічу» тебе у вуличному натовпі, коли туга моя однаково побіжить за тобою, як собака за хазяїном.
Майже відкриття: час можна не тільки вимірювати, але й важити. Воно ж бо й слушно: одна вага часові в дитинстві, друга — в юності, своя — у зрілому віці, а зовсім інша — у старості. Ця остання, до речі, найвагоміша… Либонь, тому і ціна на нього — найвища.
Не поважаю жінок і дипломатів, які обіцяють більше, ніж можуть дати.
Люди, не нарікайте на старість та пов'язані з нею хвороби! Її хитро придумала природа для того, щоб людині було менш боляче розлучатися з білим світом.
Витративши усю щедрість слова на просьбу, мимоволі стаємо скупими в подяці.
Чорні брови в наш час — не проблема.
І все ж таки найщиріші — анонімні подарунки.
Патріотизм — теж одна з рис порядної людини.
Треба бути до краю втомленим, щоб не відчути різниці між чужим і своїм ліжком. (Варіації на цю тему пребагаті!)
Вдячність з любові і любов з вдячності — зовсім інші речі.
Був такий обережний, такий уже обережний, що, викреслюючи прізвище начальника при таємному голосуванні, надівав про всяк випадок рукавички.
Літературно-меморіальний музей — це часто ті «творчі умови», яких бракувало письменникові за життя.
Сміливість думки — чеснота, яку ми воліємо подивляти в інших.
Ностальгія — це теж одна з тих недуг, проти якої ще не винайдено ліків.
Доки людство не винайшло середника проти раку, немає людини, якій можна б завидувати.
— Ювілей з нагоди вісімдесятиріччя — репетиція похоронів, — сказав один злостивий чоловік.
Маю гріх на совісті: по жорстокій битві з своїм минулим залишила в живих самі ласкаві спогади.
Слова — наче кольорові камінці. Мало назбирати їх в купу. Треба ще й вміти викладати узори з них.
Почуття часто нагадують дріжджове тісто: чим скоріше росте, тим більша небезпека, що може «сісти».
Стовбури старих дерев після дощу покриваються оксамитом. Твої губи тонкошкірі і сочисті, як скибочка помаранчі. Ліловий квіт картоплі пахне дитинством. Кішка з серйозним виглядом закінчує свій ранковий туалет. Чоловік в комбінезоні несе в зашкарублих пальцях букет підсніжників. У відчиненому вікні вітер надуває фіранку, наче парус. Піонер допомагає старенькій перейти вулицю.
Питається: до якого біса абстракціоністам «абстракція»?
Твої слова: «Я нікого так не любив, як тебе, і нікого так не образив, як тебе».