Остання любов Асури Махараджа
Шрифт:
«Також мушу зробити тобі зауваження, любий кузене, — писав у листі Чапака. — Наші старші колеги невдоволені з твоєї відсутності на слуханнях. Знову була гостра дискусія довкола малої ефективності непрямої політики по відношенню до землян, і більшість наших колег на закритому голосуванні проголосували за початок Жнив уже в найближчі дні. Рішення комітету було скероване до Шефа, і якщо Шеф затвердить план комітету, інвазія розпочнеться упродовж семидесяти двох годин. Тобі варто докласти всіх зусиль, аби завоювати милість професора Пільца й очолити один з аналітичних центрів, відповідальних за інвазію. Проґавити таку нагоду — поставити на своїй кар’єрі хрест на найближчі кілька тисяч років».
Асура Махарадж відчув, що більше не має сил займатися цією так званою наукою.
Жнива обговорювалися в Інституті вже давно. Власне, вони у будь-якому випадку мали б стати вінцем їхньої взаємодії з землянами. Працював на Жнива й Асура. Це через них він жалив себе докорами сумління з приводу того, чи правильно чинить, віддаючи свою молодість на порятунок людства. У якийсь момент Асура відчув, що втратив ясні орієнтири науковця, які в нього були на початку кар’єри, і заплутався в багатоголоссі поглядів і філософій, що панували на Паталі. Шукаючи відповіді на сокровенні запитання життя, він став потай вивчати заборонені трактати, частково пронесені контрабандою з Землі, частково — з інших небесних островів. Мильний комітет уважно відстежував усіх порушників заборони на подібну літературу на Паталі — вважалося, що то була таємна зброя напівбогів, яка засилається сюди з метою ідеологічної диверсії. Асура вже звикся з роллю зрадника батьківщини і ставився до свого становища з добрячою іронією. Їм, молодим та успішним, прощалося й те, за що інших відсилали на вторинну переробку.
За користування забороненою літературою довелося заплатити свою ціну — не дарма ж вона була забороненою. Книги подіяли — вони стали змінювати його свідомість, розхитували уявлення, вибивали ґрунт під ногами. Він почав сумніватися — а що, коли існує інша, більш висока дійсність, ніж та, до якої він звик? Що, коли існує якесь вище призначення, відмінне від проводження часу в лазнях із кралями? Що, коли існує певний розумний замисел там, де він звик вбачати лише збіг обставин?
Що, коли він відкрив Дашу невипадково?
Він боявся таких думок і водночас радів їм. Видавалося, ніби він справді стає кимось іншим — таким Асурою Махараджем, якого він ще не знав. Так діяло випромінення, яке йшло з Даші, і байдуже, що вчена рада Інституту проігнорувала його дослідження. Дашине випромінення змінювало його, а водночас і розхитувало ту тверду основу, яку, він був певний, мав у цьому житті.
Втомившись від запитань, котрі наче водили його по зачарованому колу, Асура Махарадж наважився податися до свого дядька, Аді Гада Пандита [3] , і розпитати його, що той думає про всі ці речі.
3
Пандит ( санскр.) — вчений
Дядько Асури Махараджа, Аді Гада Пандит, відомий науковець і аскет, мешкав трьома планетними ярусами нижче рівня Патали. Дядько вже багато років як відійшов від справ наукового товариства і все більше часу присвячував духовній практиці. Як служіння він узяв на себе зобов’язання пильнувати за декількома пекельними планетами, де душі істот, що з тих чи інших причин змушені були спуститися
Планети, що їх курував дядько Аді Гада, знаходилися кількома планетними ярусами нижче Патали, докладно в тому місці, де закінчувалися гарячі пекла й починалися пекла холодні. З однієї його планети, тої, де розміщувалися легендарні й моторошні Сади Зізнань, відкривався вид на щось, що істоті, наділеній поетичним баченням, могло би здатися зіницею Бога — круглим отвором у вселенському склепінні, крізь яке у Всесвіт дивилась пітьма. То були краї, де закінчувалися звичні уявлення про речі, закінчувалися назви і форми, а починалися розріджені сфери вічної темряви, котру в страшних писаннях людей і напівбогів називали зовнішньою, а часом — суцільною або ж скрайньою.
Дивлячись у цей велетенський отвір німої темряви, Асура Махарадж не раз задумувався про своє призначення. Навіть тоді, коли про заборонені книги та дослідження геть не йшлося, отвір у зовнішню пітьму навіював думки метафізичного характеру. Та й годі було від них утриматися — про що інше можна думати, дивлячись, як перед тобою розверзається безодня, де навіть чорнота не настільки чорна, аби перекрити глибоку, вичерпну відсутність усього, велике ніщо, котре позирало на тебе і наче запитувало: «Ти готовий до зустрічі зі мною?»
Хоч наґи й володіли практично невичерпним запасом сил і довголіття, все ж і їм доводилося залишати сповнені трепетних насолод пенати й вирушати туди, куди не ступала ще нога жодного картографа. Смерть була великою таємницею для нижньосвітніх філософів, й існувало стільки ж спекуляцій навколо неї, скільки й мудреців, що бралися давати на це запитання відповідь. Загалом же на Паталі суспільство було поділене на два великих класи — тих, хто вірив у вчення Наґарджуни [4] , що свого часу спускався проповідувати пустотність дгарм, і тих, хто не вірив ні у що. Ті, останні, вважали, що з приходом смерті закінчується не стільки потік дгарм, скільки потік радощів і насолод, і скеровували свої життєві сили, аби урвати їх за життя якомога більше. Перші ж подібною жадібністю до життя не відрізнялися. Останніми роками їх залишалось усе менше, і дядько Аді Гада був одним із небагатьох аксакалів, представників старої школи, котрі самі ще пам’ятали Наґарджуну і силу його проповіді, слідували настановам патріярхів і сповідували золоті принципи «Сутри серця» [5] : немає ні страждань, ні причини страждань, ні шляху подолання страждань, немає ні пізнання, ні досягнення, ні недосягнення, ні старості, ні смерті, ні подолання старості й смерті. На них, таких, як Асурів дядько, тепер дивилися як на реліктів, нікому не цікавий анахронізм, старосвітських зміїв, що випали зі своєї епохи у новий, складний світ.
4
Індійський філософ і мислитель (І-ІІ ст.н.е.), провідна фігура в буддизмі Махаяни.
5
«Сутра серця досконалої мудрості» — одне з найбільш відомих джерел буддизму Махаяни.
Дядько, відчуваючи, що має все менше розуміння в колі колег (сам він не одну тисячу років пропрацював у тому ж самому інституті, де тепер мав такі напади сумнівів його племінник), склав свої повноваження і переключився на благочинну діяльність. Йому виділили кілька планет для наглядання, і дядько займався тим, що допомагав заблудлим душам отримати необхідну їм порцію мук перед тим, як дарувати їм визволення у вічній пітьмі.
— Вітаю, любий племіннику, — озвався до Асури Махараджа його дядько, як тільки осіла курява, здійнята його віманою [6] .
6
Вімана ( санскр.) — літаючий човен.