Острів Тамбукту

Марчевски Марко

Але що це таке? Що я чую? Людські голоси! Вони долинали знизу, звідти, де колись містилася каюта плантатора.

Я швидко збіг по трапу вниз. Їдальня яхти повністю збереглася, наче й не було ніякого шторму. Голоси долинали з каюти містера Сміта, і я чув їх зовсім виразно.

— Я тобі не повар, а ти більше не містер! — говорив хтось хрипким басом.

— А консерви чиї їси? — в'їдливо питав хтось альтом.

— Я без твоїх консервів не помру, а що робитимеш ти, якщо я не дістану води? Не будеш же морською захлинатися! Не забувай, що з кожною вилазкою на сушу я ставлю на карту своє життя!

—

За це ти одержуєш від мене гроші!

— Які гроші?

— Англійські!

— Навіщо мені ці гроші? Тут усе твоє золото не варте копійки!

— У тебе немає серця! Я ж не звик сам собі варити їжу, — проскиглив альт.

— Звикнеш! — грубо відповів бас.

Я відчинив двері. На м'якій кушетці з сигарою в зубах напівлежав містер Сміт, а капітан Стерн, зручно вмостившись у кріслі-гойдалці, попихкував своєю голландською люлькою. Повернувши на рип дверей голови, вони враз посхоплювались, не зводячи з мене повних жаху очей. Сигара Сміта впала на килим. Трохи згодом їхній переляк перейшов у здивування і нарешті —в радість.

— О, невже це ви? — вигукнув капітан і обняв мене так, що аж ребра затріщали. — Ви теж врятувались! Я знав! Я знав! Я був певен!

— Недарма ж ви й плакали за ним мало не щодня, — обізвався містер Сміт, підіймаючи з килима сигару.

– І мені чомусь весь час здавалося, що ви повинні були врятуватись, — сказав я капітанові. — Але напевне я про це дізнався лише кілька днів тому… Як же вам пощастило? Розповідайте! Каюту, бачу, зовсім не пошкодило. Містер Сміт, мабуть, спав і навіть не помітив катастрофи…

— Де там! — зітхнув плантатор. — Я всю ніч не міг заснути. А коли відірвало носову частину яхти, мене так підкинуло, що я опинився на протилежному кінці каюти…

— На кушетці! — зареготав капітан, і зморшки навколо його очей стали ще густіші.

— Так. на кушетці, і тільки це мене врятувало від синців, — серйозно підтвердив Сміт.

Каюта з їдальнею не випадково лишилися непошкодженими. Як розповідав Сміт, вони були ізольовані від інших частин пароплава і мали особливу залізну арматуру. Крім того, ці приміщення було обладнано спеціальними балонами, які, на випадок катастрофи, утримували б їх на поверхні. Плантатор не забув похвастатись, що це — його власна ідея. Щоправда, обійшлась вона йому дорогенько, але тепер він, мовляв, задоволений і не шкодує за витратами: золото — річ наживна, а життя дається людині один раз.

Коли плантатор говорив про це, його обличчя аж сяяло від задоволення й захоплення власною персоною. А мене його тон ображав. Я згадав про робітників, які захлинулись у трюмі, згадав і замкнені двері кубрика і не втримався:

— Отже, коли б робітники були в оцій каюті, вони б не загинули!

— О сер! — вигукнув капітан. — Але ж для п'ятдесяти душ тут надто тісно!..

Я повернувся до нього спиною.

— А ви, капітане? Ваша одіссея, сподіваюсь, багатша на пригоди?

— Якщо ви так думаєте, то глибоко помиляєтесь, — посміхнувся Стерн. — Не встигли дикуни донести мене до кручі, як каменюка розв'язалася й спала з ніг. А вони навіть не подбали про те, щоб хоч штовхнути мене з берега. Я сам стрибнув у воду, до того ж з вільними ногами. Потім виринув і сховався в якійсь печері. А коли смеркло, виліз на берег і подався до лісу. Кілька разів

ночував на деревах — боявся хижаків, але якось мало не гепнув на землю. Людина вже давно відвикла од мавпячого способу життя, і гілляка для неї перестала бути зручним ліжком. Так я і не зміг заснути на дереві. Думав, думав, що б його зробити, і нарешті надумався: вирішив спати на голих скелях серед затоки, як у ту першу ніч разом з вами. Там принаймні безпечно. Якось уночі, коли зійшов місяць, я побачив і яхту. А тепер шкодую, даю вам слово честі. Бо містер Сміт уявив собі, що я його повар. Е ні! Викиньте цю думку з голови, сер! — звернувся він до плантатора.

— Звідки ж у вас продукти? — здивувався я.

— У мене від продуктів склади тріщать, сер! — захоплено вигукнув Сміт. — Туди не проникло жодної краплини води.

— Продуктів багато, але варити нікому, — обізвався капітан. — Був би оце зараз Грей…

Сміт і собі сумно зітхнув. Найдужче жалкував він за своїм поваром, бо тепер був змушений сам варити собі їжу, а до такої «важкої» роботи він не звик.

— А як вам пощастило врятуватись? — запитав капітан. — Розкажіть!

— Передусім я хотів би попросити у містера Сміта банку консервів, — звернувся я до плантатора. — За весь час мого перебування на острові я тільки раз їв м'ясо, та й то собаче.

— Собаче?! — плантатора аж перекосило од відрази. — Ви їли собачину, сер?

— Так, сер, їв. І вона досить смачна. Принаймні смачніша за всі консерви, які мені доводилось будь-коли їсти.

— Досить, сер! — вигукнув Сміт. — Мене починає нудити!

— Хто до чого звик, — іронічно посміхнувся капітан. — Італійці їдять жаб'ячі ніжки й гадюк, китайці — сарану, японці — тухлі яйця, а швейцарці — зіпсований сир… Собачина набагато смачніша за все це, я сам куштував.

Він пішов на кухню й приніс банку консервів. Консервоване м'ясо втрачає багато смакових і поживних якостей, але ямс, таро та дині, які я їв щодня, вже остогидли мені. Уплітаючи консерви, я розповідав англійцям про свої пригоди.

— Значить, у вас на острові є друзі? — запитав Сміт.

— Так, сер. Вони чекають мене на березі.

– І серед них навіть вождь племені?

— Так, сер. Але не того племені, що хотіло нас утопити. Здається, на острові живе багато племен, які ворогують між собою.

— Ворогують? Цебто воюють? — чомусь зрадівши, запитав плантатор.

– Інколи трапляється й таке. Мій друг Лахо, вождь племені бома, розповідав якось, що час від часу його плем'я воює з плем'ям занго, з тим самим, яке топило нас в океані.

— Чудово! — вигукнув Сміт. — Ми врятовані, сер!

— Нічого не розумію! — здивовано глянув я на нього.

— Ви надто молодий для того, щоб розуміти такі речі, — поблажливо поплескав мене по плечу Сміт. — Якщо ви не знаєте, то можу сказати, що я не тільки фабрикант і плантатор, але ще й дипломат. Три роки працював у Форейн Офіс. [13] Слухайте мене в усьому, і обставини повернуться нам на користь.

13

Форейн Офіс— міністерство закордонних справ Англії.