Піца «Гімалаї»
Шрифт:
– О, диви, реально дістають покривальця і набори для пікніків. Пішли ліпше, га?…
І вони, висадивши на спину наплічники, продовжили свою пішохідну екскурсію.
Зненацька, годині на другій ходьби, серед розкреслених терасами полів, як міраж після кособоких селянських халуп, постало щось, явно не позбавлене претензії. Коли і кому стукнуло в голову в цій то випаленій, то заболоченій землі побудувати океанський спа-курорт, сказати було важко. Редька криво посміхнулася: бунгало під солом’яними стріхами, напіввисохлий басейн, місточки через зарослі струмки і цілком справжні пальми: чим тобі не Ґоа?
Сторож,
Редька вже хотіла поторсати старого за рукав, коли Дордже жестом зупинив її: тут не прийнято торкатися незнайомців. Надто, коли вони сплять і можуть мати за пазухою вогнепальну зброю.
Сторож курорту-привиду сам прокинувся, не витримав пильних поглядів і руханини на своїй вимерлій землі. Кілька секунд дивився на них так, наче й вони явні гості з потойбіччя. Якісь примари, для яких в ідеалі будувалися ці бунгало сто років тому, і які сюди так ніколи й не приїхали. Хоча, ймовірно, всьому цьому добру налічувалося максимум років зо п’ять, та й інвестував у нього який-небудь білий мрійник на пенсії, а понипівши тут півроку й втомившись від постійного протікання дахів у вологий сезон і невгамовних популяцій змій і ящірок на стріхах і під ліжком, зітхнув і повернувся до своєї Ірландії.
Свій щирий подив менеджер компенсував ціною: захланність місцевих людей деколи мотивувалась нічим іншим, як дитячою наївністю:
– Ван рум хандред долар.
Редька з Дордже, навіть не всміхаючись у відповідь, синхронно розвернулись, як Еллі на чарівних каблучках, і вже зробили кілька кроків доріжкою, вимощеною червоними цеглинами, як ззаду почулося:
– Окей, містер! Тен долар.
– Файф, – відрубала Редька і наступної миті вони вже йшли за сторожем до «найліпшого бунгало».
Колись тут все й насправді, певно, задумувалось дуже гарно. Іграшкові доріжки від хатки до хатки, стовпчики для гамаків, столики й шезлонги на кожній терасі, крихітні ставочки. Сумно було, що тепер це все почорніло, заросло, помутніло, схилилося. Втім, до їхньої хатки хтось навіть диван колись був випер. І той, лишаючись під дашком, почувався доволі комфортно: без грибків і канонічно вилізлих на світ божий пружин.
– Я так думаю, ресторан о цій годині не працює? – в’їдливо спитала Редька.
– Ну чому не працює? – Дордже з посмішкою дістав із торби рисові булочки, пачку чіпсів і ту саму сардину-тунця в банці.
Редька одразу ж вмостилась на дивані. Її цікавість із приводу того, на що тут подібне ліжко, прибивалася страхом повного розчарування й збридження. А що, як там поцвіла постіль і труп прибиральниці під матрацом? Від такого й спальник не врятує.
«На крайняк, – міркувала вона, – посплю собі тут, на диванчику».
На диванчику, крім неї, не знати, чи збирались спати, але доста активно жили ще й мурашки.
Редька, поспостерігавши знічев’я за їх налагодженими траекторіями й розподілом праці, відкришила їм трохи рисової булочки.
– Завжди чудувалася тим, як добре вони організовані.
Відтак вона кинула крихту хліба на інший кут дивана, де стояла осторонь від братії всього одна мурашка. Та, не вірячи своєму щастю, забігала
– Дисидент, – сказала Редька Дордже, що хрумтів чіпсами тут же, на терасі.
– Ага. Вночі вернеться зі своїми найближчими родичами і все доїсть.
– Диви-диви, вже й відійшов, і знову вертається, ще на прощання надкусити.
Редька нахилилася ще нижче, бо серед мурах раптом приземлився комар. Їй стало цікаво, чи нападуть вони на нього.
– Правильно зроблять, – інквізиторським тоном зазначила вона, – нічого бути комаром.
– Та ну. Він навіть не кусається – бач, які довгі ноги.
– Довгі, бо це малярійний комар, – повчально мовила Редька. – Ще зі школи таких пам’ятаю, з картинки в «Біології».
– М-м.
Мурахи, повністю заклопотані своїм хлібом, мало цікавилися худим меланхолійним комаром, тож він, скориставшись слабким шансом, повільно відповз на безпечну відстань трохи вгору диванною подушкою.
– Пішли в дім?
– Пішли.
І тут Редька ненароком штовхнула ту подушку на дивані, й з неї вниз, знову до зажерливих мурах, упав вже геть знесилений малярійний комар – він і до того був наче п’яний, певно, від антимоскітного куріння. Цього разу мурахи зреагували швидко: тут же кинулись на нього зусібіч. Хапнули бідолаху за ноги і за тулуб, притисли донизу. Одна нетерпляча мураха відразу ж відгризла йому ногу. Комар ще трохи жив – кволо тріпотів своїм сірим прозорим тільцем і рештою тендітних довгих ніжок. Тоді інша мурашка кинулась йому до голови – і за секунду комар був уже мертвий, а мурахи розмірено продовжили його розчленування.
– Н-да. Кошерно вони його… – зітхнув Дордже.
– Ага. А ми їм хлібчика, наївні.
– От тобі й організація супер-армії.
– А знаєш, – Редька навіть випросталася, – я все-таки, певно, люблю малярійних комарів. Вони хоча би не пиздять, коли літають. – (Вочевидь, Редка дотримувалась забобону про те, що про мертвих або добре, або нічого.)
– Не… що?
– Ех, – зітхнула Редька, встигши вкотре подратуватися його невинною вихованістю. – Не продукують цей жахливий нудний високочастотний звук, що не дає тобі спати і перетворює в істеричного зомбі з газетою в трубочці. І їх укус не чешеться. Малярійний комар летить собі флегматично і думає: окей, я несу малярію, цього з них достатньо…
– Бачу, ти любиш читати страшні помітки на полях путівників. Бо в «Біології» твоїй таке наряд чи пишуть.
– Та ні. Мені це все тато розказував. Хоча би в чомусь я була краща за мою сестру. Ширше відкривала рота, коли слухала його історії.
17
По стінах автобусної зупинки (вона ж була кафе, магазин і дім сім’ї господаря) висіло кілька рядів старих кольорових і чорно-білих фотографій. Портрети будистських монахів, лам і йогів, відтак барельєфи з Буддами, пожовклі копії гравюр із мітичними сюжетами і календарі різних років. Все в чіткому ієрархічному порядку. І тільки над одним знімком сивого монаха нахабно висіла вирвана сторінка з рекламою моторного масла. На ній божественний мотоцикліст газував по піску під заздрісні погляди роззяв у футболках і шортах. Все це на пляжі. Мрія про море ніколи не кидає жителів континентальних глибин.