Підняти вітрила!
Шрифт:
— Безбородий! — скрикнув Герасім, випустивши стерно з рук.
Акоп тихенько скрикнув і впав непритомний на люк.
Пірат зненацька обхопив рукою Мігу й притиснувся з ним до парапету, тримаючи його перед собою, мов щит.
— Якщо вистрілиш, я його вб'ю! — скреготнув він кубами.
Антон завагався. В отворі люка з'явився Хараламб, потім Крістя Бусуйок, обидва з рушницями в руках.
— Кидайте зброю й перейдіть усі на корму! — накатні Безбородий. — Якщо не підкоритесь, я викину його
Зненацька якась чорна тінь майнула в повітрі й опинилась на спині пірата.
— Негріле! — закричав Miry, вириваючись із залізних обіймів. — Не пускай його, Негріле, не пускай!
Безбородий покотився по палубі, захрипів, смикнувся кілька разів, намагаючись розціпити собачі зуби, потім притих.
Негріле стояв над піратом, наїжений, мов лісовий звір, з налитими кров'ю очима, дихаючи вогнем, та глухо гарчав. В його крові прокинувся дух його предка — вовка.
Пірат не рухався, тільки спазм стрепенув його коліном.
Підійшов Ієремія з мотузкою в руках.
— Хлопче, вгамуй-но пса, бо він-таки доконає його!
Безбородий розплющив очі й загнано подивився навкруг, з його шиї рясно цебеніла кров.
— Ну гаразд, братику ти мій! — докірливо обізвався Ієремія. — Чи ти при своєму розумі, чоловіче, чинити зло зеленому хлопчакові? — Потім звернувся до Антона: — Пане, поки я його в'язатиму, хай хтось принесе бинт — перев'яжемо й горлянку.
— Справді, треба потурбуватися про нього! — гаркнув Герасім. — Особливо про шию. У нього ж нема другої, на яку я накину зашморг, бо вже давно його наготував.
Капітан спустився в каюту, приніс бинт та йод і перев'язав пірата. Після цього Ієремія потягнув його, мов мішок, по палубі і прив'язав до малої щогли.
— Отак-то, братику, тепер будь розумником і чекай присуду!
— Герасіме, ти впевнений, що правильно весь час тримав курс? — спитав капітан, підходячи до стерна й дивлячись на компас.
— Пане, я ж біля стерна не від учора!
— Коли перемінився вітер?
— Десь об одинадцятій.
Антон розгублено глянув на смугу за кормою.
— Не може бути. При такому вітрі ми вже давно мили б бути на Скіросі. — Цієї миті сонце вигулькнуло я хвиль за кормою «Сперанци». — Ми не на курсі! Щось трапилось із компасом! — вигукнув капітан, одразу зрозумівши, що якби вони йшли справді на зюйд-вест, то сонце зійшло б по траверсу.
— Зараз подивимось, що тут таке! — сказав Герасім, теж спантеличений.
Обстежуючи компас, він знайшов за ліхтарем теслярське долото. Тільки-но він витяг його, стрілка одразу ж мудро повернулася на дві чверті на зюйд.
— Думаю, ясно, хто його поклав! — сказав капітан. — Як ти вважаєш, Герасіме?
— Справді. Я навіть здогадуюсь, коли це сталося: біля одинадцятої години на вахті Ісмаїла. Я ще здивувався,
— Ні! — заперечив капітан, люто оскалюючись. — Коли ми вже почали танцювати, то дотанцюймо до кінця!
— Що ви надумали, капітане?
— Підемо вперед і розіб'ємо їх. Нас семеро, без Акопа.
— З нього все одно користі ніякої.
— Ні, в дечому він нам допоміг. Без нього ми не схопили б убивцю П'єра. Чи ти думаєш, що він спокусився дошками кіра Леоніди?
— Справді, за це слід подякувати йому. Гадаю, ви дозволите, пане, трохи полегшити його майно. Ми наражаємо своє життя на небезпеку без ніякісінької плати!
— Розрахуємось пізніше. А зараз слід приготуватись.
— Ну, кому це нічого було робити й він заткнув рушницю?
То Ієремія своїм звичаєм узявся чистити мушкет і побачив, що цівка заткнута клоччям.
— Ага, ось воно що! — скрикнув Герасім, ляснувши себе долонею по лобі. — Ану, хлопці, всі перевірте рушниці, бо це ж про них випитував негідник, побачити б мені його із зашморгом на шиї!
І справді, всі рушниці були заткнуті.
— Ось чому він учора весь день сидів у каюті! — сказав Герасім.
Ієремія, який стояв у дозорі, обернувся до капітана й сказав:
— Здається, я бачу землю!
Прямо на кінці бугшприта з'явилась біла пляма. Мігу видерся на клотик і, приклавши руку дашком до очей, гукнув:
— Це острів!
— А тепер глянь ліворуч, там не видно нічого?
— Ніби мріють якісь гори!
— Це, мабуть, гори Кокіла на Скіросі, а перед нами, очевидно, острів Скандзура.
Пірат, почувши назву, заметався в мотузках.
— Так, місце гарне! — вів далі Антон, підходячи ближче до нього. — Острів безлюдний, далеко від морських шляхів… Слухай, розбійнику, зараз, коли в тебе все одно нема виходу, скажи, скільки тут твоїх людей?
Безбородий пропік його очима й скреготнув зубами.
— Пане! — підскочив кок. — Дозволити Ісмаїл, він буде говорити!
— Не треба, Ісмаїле. Обійдемося й без нього! Хлопці, ану йдіть сюди, помізкуємо, що робити!..
РОЗДІЛ XII
АДНАНА
Скандзура — маленький горбистий острів завдовжки кілометрів сім, завширшки зо два, загублений між островами Скірос та Іліодромія на архіпелазі Північні Споради. На захід від нього є ще кілька маленьких безіменних острівців, таких дрібних, що на більшості карт вони навіть не згадуються.