Підняти вітрила!
Шрифт:
У каюті капітана скрипнули двері, кілька людей спустилися по трапу й почали голосно розмовляти. Ісмаїл приклав вухо до тоненької перегородки, яка відділяла трюм від каюти.
— Вас треба було б усіх повісити, мерзотники, але я вас милую, бо ми зробили добре діло! — почувся голос Безбородого.
— Добре діло — то м'яко сказано, капітане, — відповів хтось. — Адже ми захопили скарб. Утрачене на острові — ніщо порівняно з тим, що знайшли тут. А на додачу маємо й чудового корабля!
— Так, — погодився Безбородий. — За нього ми виручимо добрі
— А навіщо його продавати? — здивувався хтось. — Хіба він нам не пригодиться? Може, краще, приберегти!
— Ні! У мене інші наміри.
Той самий чоловік кинув докірливо:
— Капітане, ти ховаєшся від нас, а це зле!
— Стули писок! — гаркнув Безбородий так, що Акоп, який притаївся за спиною Ісмаїла, злякано метнувся в протилежний куток трюму.
Пірати за стінкою мовчали, мов їм заціпило. Трохи згодом один із них наважився порушити мовчанку:
— Капітане, далі на архіпелазі нам бути небезпечно.
— Ти просто боягуз! — презирливо сплюнув Безбородий. — Навіть якщо всі зрадять і скажуть, куди ми пішли, то чи зможуть вони наздогнати нас тією калошею?.. І нічого скімлити, як баби!.. Ану геть звідси, залиште мене самого!
Двічі їм не треба було повторювати…
Трохи згодом корабель, який досі йшов з великим креном, вирівнявся, — отже, вони змінили курс і вітер тепер дув з корми: досі пірати ішли на ост, щоб якомога далі відійти від небезпечного місця, а тепер повернули на зюйд, обминаючи острів Скірос.
О цій же нічній порі на протилежному боці острова йшла курсом зюйд-ост «Пенелопа», гнана добрим вітром. Антон Лупан і Герасім стояли, схилившись над картою, в каюті капітана, а кір Яні розлючено ходив позад них.
— Цією плавучою труною ми ніколи не зможемо їх наздогнати! — сказав Герасім.
— Якщо труна, то геть звідси! — вибухнув капітан, прикусивши сигару.
— Людина в розпачі не думає, що каже, кіре Яні! — примирливо обізвався Антон. — Я знаю, що «Пенелопа» не виставить нас на посміх.
— Це мене не стосується, мені треба в Пірей.
— Нам теж треба в Пірей, але спершу ми повинні зловити піратів. А до того часу я, з вашої волі, командуватиму «Пенелопою».
— З моєї волі? Ні!
— Тоді всупереч вашій волі! Згода?
Кір Яні скрипнув зубами. Понад чотири місяці він не був господарем на своєму кораблі. Спершу потрапив до рук Безбородого, який тримав його під замком у трюмі, а коли вирішив, що вже врятувався, то на тобі, з'явились нові пірати! Твердять, ніби вони порядні люди, а поводяться гірше розбійників. Викинули в море; половину пшениці з трюму, зібрали все полотно, яке. тільки знайшли на кораблі, навіть простирадла, і зараз чотири гайдуки на палубі роблять великі вітрила. А як щогли поламаються?.. Подумати тільки, — замість того, щоб відправитись у Пірей, вони хочуть наздогнати Безбородого, який утікає кращим кораблем і має в запасі десять годин
— Зважмо на те, — мовив Антон, ніби вгадавши його думки, — що пірати пройшли миль сорок на захід — вони мусять обігнути острів Скірос, бо їм не випадає йти близько біля берега. При боковому вітрі це означає для них вісім утрачених годин. А коли взяти до уваги, що, рушивши на схід, вони йшли проти течії від Кіоса, до Салонік, ми стільки ж часу виграємо, опинившись на контртечії від Спорад і суходолу, то через десять — дванадцять годин ми зможемо бути у них на кормі.
Герасім знову похитав головою:
— Розрахунки ваші чудові, пане, але ви забуваєте, що «Пенелопа» в житті не робила більше п'яти миль на годину…
Цієї миті на палубі почувся тріск щогл. Капітан «Пенелопи» метнувся до трапа. Антон і Герасім подалися за ним.
Сильні пориви напнули вітрила, і щогли, нахилені до носа, затріщали, готові ось-ось переламатися.
— Спускайте вітрила, чого ви чекаєте! — крикнув кір Яні.
— Мабуть, справді, пора, пане! — сказав і Герасім.
— Ні! — заперечив Антон. — Укріпіть канатами щогли!
При кожному пориві вітру «Пенелопа» занурювалась у воду носом, бугшприт іноді довго не з'являвся на поверхні.
— Перенести весь вантаж на корму! — звелів Антон. — Звільнити носову частину трюму!
Прямо по курсу видно було мис Саракімонес на півдні острова Скірос. Антон відчув, як калатає його серце. Наближалася найважча хвилина цієї небезпечної гонитви. Він знав: якщо зараз «Сперанца» взяла курс на південь, вони її вже не зможуть наздогнати. Єдиний шанс — обійти раніше від неї острів Скірос і перерізати дорогу.
Щогли, хоч і укріплені, тріщали. Кір Яні метався по палубі, лаючи весь світ, але на нього ніхто не зважав.
Гаїк висунув голову з носового люка. Поки в кожного було роботи невпрогорт, він знайшов час поголитися, помитись і тепер, мов дві краплі води, був схожий на Акопа з базару.
Сонце, щойно зійшовши, освітило мис Саракімонес. За ним розкинулось пустельне, скільки оку видно, море. Антон боязко обстежував обрій з краю в край, але ніде не бачив ні щогли, ні вітрила.
— Мігу! Ану, піднімись на клотик і подивись звідти!
За кілька хвилин Мігу був на вершечку щогли.
— Бачу корабель! — вигукнув він звідти. — Але дуже далеко, бо видно тільки щогли.
— Куди він іде?
— На південь, за вітром.
Герасім і руки опустив.
— Випустили! Тепер їх уже ніхто не зможе наздогнати.
— Так? — кір Яні не приховував радості. — Тоді повертаймо на Пірей. Нічого марнувати час!
— І справді! — підтримав його Гаїк. — Ходімо на Пірей!
Решта всі завмерли на палубі, чекаючи Антонового рішення. Той помовчав трохи, дивлячись на кожного з них, але ніби й не бачив нікого, — усе, що він планував, пішло прахом на вітрі, потонуло в Егейському морі, уже на самому початку дороги. Знову минуть роки, поки він зможе вирушити, якщо знайде людей, а сам матиме силу надихнути їх на таке зухвальство.