Підняти вітрила!
Шрифт:
— Думаєш, якщо все вибовкаєш, то уникнеш зашморгу? — презирливо спитав він.
Пірат люто заметався, і лють зробила цього хирляка страшним.
— Уникнути зашморгу? Ти ж дуже добре знаєш, що цього разу його не уникне жоден з нас. Але я хотів би тільки одного: щоб тебе повісили раніше від мене… Пане, питайте, я скажу все.
— Про все ми поговоримо пізніше. А зараз скажи, скільки ще людей на березі?
— Троє, але один немічний, я вже й не знаю, звідки це в нього, може, від страху, може, бог покарав цією дитячою хворобою,
— Де вони зараз, ті троє?
— Один тут, вартує на березі, а решта на протилежному…
— І більше нема нікого? Зваж: якщо брешеш, то опинишся на мотузці раніше від інших.
— Я не брешу, пане, ви самі побачите.
— Хто залишиться на варті? — обернувся Антон до своїх.
Люди завагалися, бо всі хотіли піти на берег у піратське гніздо.
— Я! — відповів по якімсь часі Ісмаїл, позіхаючи.
Сонце підходило до зеніту, припікаючи дедалі дужче, і на палубі почалася задуха. Вітер стих і вже не мав сили принести прохолоду з моря.
Моряки, взявши Негріле, сіли в піратську шлюпку й попрямували до берега. Ісмаїл глянув їм услід, пішов на камбуз, узяв великий металевий ополоник, запхнув його держаком за пояс і вмостився по-турецькому під парапетом, поклавши рушницю на коліна.
— Якщо хтось ворушитися, я оцим давати по голо-ні! — сказав він для початку, показавши на ополоник.
Шлюпка йшла прямо до берега.
— Нема сенсу висаджуватися в іншому місці. Він все одно нас бачить, — сказав капітан, маючи на думці миртового, який, безперечно, стежив за ними з кущів.
І справді, коли шлюпка була десь за сотню кроків від берега, у кущах щось заворушилося, якийсь чоловік у тюрбані висунув на мить голову, розгублено глянув на них, потім очманіло метнувся вгору, втягнувши голову в плечі, намагаючись загубитись серед низеньких дерев.
Ієремія приклав рушницю до плеча.
— Не стріляй! — зупинив його Антон. — Йому звідси нікуди втекти.
Через кілька хвилин вони витягли шлюпку на пісок і подалися на пагорб услід за піратом. Негріле скавучав, рвучись уперед, але Мігу, за порадою капітана, міцно тримав його, бо втікач, безперечно, озброєний, а собачі зуби заслабкі проти ятагана.
— Пане, — сказав Герасім, підозріливо дивлячись довкруг, — нам треба розсипатися, а не йти гуртом.
— Не турбуйся, — відповів капітан. — Якщо в них десь тут є схованка, ми побачимо їхні сліди в траві, вони ж бо не птахи, щоб літати в повітрі.
Вони вибрались на вершину пагорба й зупинились здивовані. Внизу глибоко в острів врізувалась бухта, вітер зовсім ущух, срібляста вода в бухті сліпуче виблискувала на сонці, ніби плавилось скло у величезному казані. Майже біля самісінького берега стояв на якорі двощогловий вітрильник і ніби теж ось-ось мав розтопитися.
Герасім приклав руку дашком до очей.
— Пане! — закричав він схвильовано. — Пане, але ж це…
Антон Лупан опустив підзорну
— Твоя правда! — відповів він. — Це «Пенелопа», і, знаєш, мені не дивно, що ми знайшли її тут…
Утікач стрімголов скотився по схилу. Тюрбан зірвався з голови, і виголена потилиця заблищала на сонці, мов зірваний з огудини турецький гарбуз. Унизу він підвівся й помчав берегом, щось вигукуючи на ходу й розпачливо махаючи руками. На палубі «Пенелопи» з'явились двоє людей. Побачивши непроханих гостей на вершині пагорба, кинулись піднімати вітрила.
— Вони такі перелякані, — сказав Антон, — що хочуть утекти, коли нема вітру!
Пірат на березі силкувався зіпхнути з піску на воду шлюпку, але це було неможливо одній людині. Переконавшись, що в нього бракує сили, він загнано озирнувся довкола, хотів кинутись у воду, зиркнув на чужинців, які спускалися по схилу з рушницями в руках, і прожогом метнувся берегом.
— Зараз я йому свисну, щоб він зупинився, — сказав Ієремія, скинувши рушницю до очей, — а якщо не зупиниться, то можете обзивати мене, як вам захочеться.
— Дивись тільки, не вбий!
— Не турбуйтесь, пане, я не забув, як тримати рушницю в руках.
Ієремія вистрілив, луна з виляском ударила по склянистій воді бухти, здійнявши в повітря зграю чайок, які дрімали на піску.
Утікач спіткнувся і впав долілиць.
— Що ти наробив, Ієреміє! — докірливо сказав Хараламб. — Ти ж його вбив!
— Давай об заклад, що ні!.. Я сказав йому зупинитися, і, бачиш, він скорився. А зараз я йому скажу, щоб пін ішов сюди.
Ще один постріл стривожив тишу острова. Лискуча потилиця пірата покрилася піском.
— Ну, якщо й зараз ти його не вбив… — почав Хараламб.
Але не встиг він докінчити, як утікач злякано підвівся, підняв руки вгору й рушив назад, стріпуючи головою, щоб струсити пісок, який сипався в очі.
Двоє людей на кораблі заціпеніли. Ієремія послав одну кулю поміж них. Один одразу ж підняв руки вгору, а другий упав на парапет і, здавалося, звалиться, мов тюк, у воду.
Екіпаж «Сперанци» спокійно спустився на берег.
— Ну, бери тепер і штовхай! — звелів Ієремія втікачеві, який тремтів біля шлюпки. Але, побачивши, що той ніби глухий, він розізлився: — А, ти розумієш тільки кулю, чортяко!
— Облиш, Ієреміє! — примирливо втрутився Герасім. — Він же не розуміє просто! Судячи з вигляду, це, мабуть, араб. — І, обернувшись до пірата, спитав його арабською: — Як тебе звати і звідки ти? — Але раптом витріщив очі: — Пане, та це ж Гусейм!.. Пригадуєте? Той самий Гусейм, якого ви викинули через борт у Порт-Саїді! Де твій корабель, поганцю?
— Потонув!.. — пробурмотів пірат, все ще тремтячи.
— І тому ти взявся за піратство, га?
— Я не пірат. Я моряк.
— Моряк із черепом на щоглі!