П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
— Звичайний здоровий глузд. Під загрозою життя величезної кількості людей. — Енн моторошно хотіла їсти і з тугою поглядала на ложку з шматком ковбаси, що стирчала з майже повної миски.
— Ну так чому ж вас тоді змогли спіймати і закувати? — Енн зітхнула:
— Тому що я не думала, що вони мені збрешуть. Збрешуть в такій важливій справі. Хоча це і не привід вбивати їх, але через це стає трохи легше виконати ще неприємний обов'язок.
Алессандра нарешті згодувала Енн наступну ложку. Цього разу Енн змусила себе
— Ти як і раніше можеш втекти зі мною, Алессандра, — спокійно сказала Енн, прожувавши.
Алессандра вивудила щось з миски і відклала в сторону. І знову прийнялася помішувати суп.
— Я вже казала, що це неможливо.
— Чому? Тому що Джеган тобі так сказав? Сказав, що він як і раніше в твоєму розумі?
— Це одна з причин.
— Алессандра, Джеган пообіцяв тобі, що, якщо ти будеш піклуватися про мене, він не буде відправляти тебе в намети солдатів в якості повії. Ти сама мені про це говорила.
Алессандра перестала помішувати, в очах її заблищали сльози.
— Ми належимо Його Високоповажності. — Вона торкнулася рукою золотого кільця в губі — розпізнавального знака рабів Джегана. — Він може робити з нами все, що забажає.
— Алессандра, він обдурив тебе! Сказав, що не стане цього робити, якщо ти будеш піклуватися про мене. Він збрехав. Ти не повинна вірити брехунові. Від цього залежить твоє майбутнє, твоє життя! Я теж допустила подібну помилку, але ні за що не дозволю брехунові ще раз обдурити мене. Якщо він обдурив тебе в цьому, то в чому ще він обманює?
— Про що це ви?
— Про те, що ніби-то ти ніколи не зможеш втекти, тому що він як і раніше у твоїй голові! Його там немає, Алессандра! Точно так само, як він не здатний проникнути в мій розум, він зараз не здатний проникнути і в твій! Як тільки шимів виженуть — тоді так, але зараз — ні! Якщо ти присягнеш Річарду, то будеш захищена від соноходця і тоді, коли шимів виженуть. Ти можеш втекти, Алессандра. Ми можемо виконати наш суворий обов'язок щодо сестер, які збрехали і вирішили за краще залишитися з брехуном, а потім втекти.
Голос сестри Алессандри був так само безпристрасний, як і її обличчя.
— Ви забуваєте, аббатиса, що я — сестра Тьми, яка принесла обітницю Володарю.
— В обмін на що, Алессандра? Що Володар Підземного світу запропонував тобі? Що такого він запропонував, що може бути краще вічності в Світлі?
— Безсмертя.
Енн сиділа, дивлячись в немиготливі очі Алессандри. Зовні сміялися і розважалися на свій манер солдати, деякі з яких поглумилися над цією безпорадною п'ятсотлітньою сестрою Тьми. В намет долинали запахи, і приємні, і мерзенні: тушкованого часнику, смаженого м'яса, горілої вовни, солодкуватий димок березових дров від найближчого багаття.
Енн теж не відводила погляду.
— Алессандра, Володар бреше тобі. В очах сестри щось промайнуло. Піднявшись, вона виплеснула
Біля самого виходу сестра Алессандра обернулася.
— Можеш здохнути, з голоду, стара! Я швидше повернуся в солдатські намети, аніж буду вислуховувати твої непотрібні слова!
У тиші самотності, страждаючи душею і тілом, Енн молилася Творцеві, просячи його дарувати сестрі Алессандро шанс повернутися до Світла. Молилася вона і за сестер Світла, теж відтепер втрачених, як і сестри Тьми.
Тут, в темному і порожньому наметі, де вона самотньо сиділа, прикута до стовпа, їй здавалося, що світ зійшов з розуму.
— Благий Творець, що ж ти накоїв? — Плакала Енн. — Чи це теж все брехня?
58
Далтон квапливо пройшов до верхнього столу і посміхнувся Терезі. Вона здавалася самотньою і покинутою. При появі чоловіка лице Терези прояснилося. Він сильно запізнився. Останнім часом вони бачилися дуже рідко, але Тереза все розуміла.
Перед тим як сісти, Далтон нагнувся і поцілував її в щоку.
Міністр кинув на Кемпбелла швидкий погляд і повернувся до свого заняття — переглядин з дамою, котра сиділа за правим столом. Схоже, дамочка ухитрялася робити запршуючі жести шматком м'ясного рулету. Міністр посміхався.
Багатьох жінок нестриманість Бертрана не тільки не відштовхувала, але навіть, навпаки, приваблювала. Деяких жінок нестримно тягне відчути прояв мужності, яким би невчасним він не був, — ймовірно, це пояснюється якимсь певним складом психіки. Дам п'янило відчуття небезпеки, спрага забороненого плода.
Сподіваюся, тобі було не надто нудно, — шепнув Далтон Терезі і на мить завмер від її відданого люблячого погляду.
Посміхнувшись дружині, Далтон знову напустив на себе звичний безтурботний вираз з легким відтінком заклопотаності, що означав заглибленість у справи. Він залпом осушив келих вина, бажаючи швидше скинути напругу.
— Я просто нудьгувала по тобі, ось і все. Бертран розповідав анекдоти. — Тереза залилася фарбою. — Але я не можу їх тобі переказати. У всякому разі, не тут. — На її обличчі заграла посмішка. Звичайна пустотлива усмішка. — Може, хіба коли прийдемо додому?
Далтон роблено посміхнувся у відповідь, зайнятий думками про майбутні серйозні справи.
— Якщо я прийду не занадто пізно. Мені ще потрібно розіслати ряд послань. Сталося… — Зусиллям волі він примусив себе припинити барабанити по столу. — Сталося дещо дуже важливе, доленосне.
— Що? — Заінтригував нахилилася до нього Тереза.
— У тебе швидко росте волосся, Тесс. — Зараз довжина її волосся вже відповідала її нинішньому статусу, але Далтон не міг втриматися від підказки: — Мені здається, вони можуть відрости трохи довшими.