П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню

Гудкайнд Террі

— Мої добрі громадяни Андера, я тільки що отримав дуже скорботну вість. З сьогоднішньої ночі ми — втрачений народ, який втратив Суверена.

У залі, всупереч очікуванням Далтона, замість шепоту повисло мертве мовчання. І тут Далтон вперше за весь цей час по-справжньому усвідомив, що він народився і прожив усе життя за царювання старого Суверена. Завершилася ціла епоха. Напевно, багатьом в цьому залі прийшла в голову та сама думка.

Бертран, на якого були спрямовані очі всіх присутніх, закліпав,

немов намагаючись стримати сльози. Коли він заговорив, голос його був сумним і тихим.

— Давайте ж схилимо голови і помолимося, щоб Творець прийняв душу нашого коханого Суверена в почесні чертоги, бо він заслужив це своїми добрими діяннями. А потім я буду змушений вас покинути, щоб терміново закликати Директорів до їх обов'язку. Зараз, коли Магістр Рал і імператор Джеган наполягають на союзі з нами, зважаючи навислі над нами чорні хмари війни, я буду просити від імені народу Андера, щоб Директори проголосили нового Суверена нині ж вночі. І подбали, щоб, який би не був їх вибір, до ранку ця нікчемна людина була висвячена в суверена і знову зв'язала наш народ з самим Творцем, щоб ми здобули те керівництво, яке наш старий і доброзичливий Суверен зважаючи на похилий вік, не міг забезпечити нам повною мірою.

— Далтон, — смикнула його за рукав Тереза, дивлячись на Бертрана Шанбора круглими, повними благоговіння очима, — ти розумієш, що нашим новим Сувереном швидше за все буде він?

Далтон ласкаво поклав руку їй на плече.

— Ми можемо на це сподіватися, Тесс.

— І молитися за це, — прошепотіла вона зі сльозами на очах.

Бертран звів руки перед розгубленою натовпом.

— О, добрі люди, схиліть разом зі мною голову в молитві!

Як тільки Франка увійшла до кабінету, Далтон швидко взяв її за руку і зачинив двері.

— Мила Франка, як же я радий бачити тебе! Мені необхідно поговорити з тобою. Давненько ми з тобою не бачились. Спасибі, що прийшла.

— Ти сказав, це важливо.

— Так, важливо. Будь ласка, сідай, — жестом запропонував він.

Франка розправила плаття і всілася на оббитий шкірою стілець перед його столом. Далтон сів на край столу, бажаючи надати зустрічі менш формальний характер.

На столі щось лежало. Далтон неуважно подивився на книжечку Йозефа Андер і відсунув її подалі — щоб не заважала.

Франка обмахувала лице.

— Тут так душно, Далтон! Ти не міг би прочинити вікно?

Сонце ледь зійшло над горизонтом, але на вулиці вже стояла спека. Франка була права — деньок обіцяв бути гарячим. Посміхнувшись, Далтон обійшов стіл і розкрив вікно навстіж. Озирнувшись, він помітив її наполегливий жест і відчинив інші два вікна.

— Спасибі, Далтон. Дуже люб'язно з твого боку. Ну, що там за важлива справа?

Далтон знову примостився на краєчку столу і подивився згори вниз на Чародійку.

— На

вчорашньому банкеті тобі вдалося щось почути? Це був важливий вечір, враховуючи трагічне оголошення. І мені б дуже допомогло, якби ти могла розповісти мені, що почула.

Франка сумно відкрила маленький гаманець, прив'язаний до зап'ястя, вийняла звідти чотири золотих і простягнула йому:

— Ось. Це те, що ти мені заплатив з тих пір, як… як у мене виникли складності з моїм даром. Я їх не заробила. Я не в праві залишати собі твої гроші. Вибач, що тобі довелося самому викликати мене сюди, — я повинна була повернути їх раніше.

Далтон знав, наскільки Франка потребує грошей. Раз її дар не діє, то і роботи у неї немає. Франка на межі розорення. Чоловіка у неї немає, а значить, вона змушена або заробляти собі на хліб, або голодувати. Значить, якщо вона повертає гроші, трапилося дійсно щось серйозне.

— Ні-ні, Франка! — Відштовхнув її руку Далтон. — Мені не потрібні твої гроші…

— Це не мої гроші. Я нічого не зробила, щоб заробити їх. Я не маю на них права.

Вона знову простягнула монети. Далтон ласкаво взяв обома руками її долоню.

— Франка, ми з тобою старі добрі друзі. І ось що я тобі скажу: якщо ти вважаєш, що цих грошей не заробила, я дам тобі можливість заробити їх просто зараз.

Я ж сказала тобі — я не можу…

— Твій дар для цього не буде потрібно. Є дещо інше, що ти можеш запропонувати. Франка відскочила.

— Далтон! Ти одружений! На вродливій молодій жінці…

— Ні-ні! — Вигукнув заскочений зненацька Далтон. — Ні, Франка! Вибач, що мимоволі змусив тебе подумати, ніби я… Пробач, я просто недостатньо чітко висловився.

Далтон вважав Франку жінкою цікавою, привабливою і вельми незвичайною, але подібна думка йому і в голову не приходила, а навіть якщо б прийшла, він не став би нічого пропонувати, і все ж він засмутився: невже Франка вважає, що близькість з ним настільки… настільки огидна.

Франка заспокоїлася і всілася зручніше.

— Тоді чого ж ти хочеш?

— Правду.

— А-а! Ну, Далтон, правда правді різниця. Від однієї неприємностей більше, від іншої — менше.

— Мудро сказано.

— То яку ж правду ти бажаєш дізнатися?

— Що не так з твоєю магією?

— Вона не діє.

— Це я знаю. Я хочу знати чому.

— Намірився податися в чарівники, Далтон? — Зціпивши руки, він глибоко зітхнув:

— Франка, це важливо. Мені необхідно знати, чому твоє чарівництво не діє.

— Навіщо?

— Тому що мені потрібно знати, сталося це тільки з тобою або щось не так з магією в цілому. Магія — важливий елемент життя дуже багатьох в Андері. Якщо вона не діє, мені варто знати про це, щоб влада була до цього готова.