П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
Вона любить, щоб їй поклонялися.
Далтон підійшов до цього візиту як до грандіозного бенкету, на якому одна зміна слідує за іншою в певній послідовності і супроводжується відповідними розвагами. Так, маючи конкретний план, йому було легше діяти.
— Пані моя, я побоююся вести себе настільки сміливо з жінкою вашого положення, але повинен бути чесним.
Хільдемара підійшла до інкрустованого золотом і сріблом столика. Взявши з срібного підносу пляшку, вона налила собі рому. Не питаючи, хлюпнула під другий стакан і з посмішкою простягнула
— Будь ласка, Далтон. Ми давно знайомі. І твоя чесність для мене важлива. Зрештою, я ж була чесна з тобою щодо твоєї дружини.
— Так, була, — кивнув він.
Зробивши ковток, вона поклала руку йому на плече.
— І ти все ще страждаєш через це? Або навчився сприймати життя таким, як воно є?
— Мушу признатися, Хільдемара, мені було… самотньо. Моя дружина так часто… зайнята. Ніколи не думав, що у мене виявиться настільки зайнята дружина.
Хільдемара співчутливо посміхнулася.
— Бідненький! Я знаю, як тобі. Мій чоловік теж частенько зайнятий.
Далтон відвернувся, ніби збентежився.
— Оскільки моя дружина більше не пов'язана нашими обітницями, я виявив, що у мене є… потреби, які вона не може задовольнити. Соромно зізнатися, але я цілком недосвідчений в такого роду справах. Вважаю, більшість чоловіків легко б освоїлися з цим. Я — ні.
Вона підійшла до нього ззаду і прошепотіла на вухо:
— Продовжуй. Я слухаю. Не соромся. Адже ми старі друзі.
Він повернувся до неї обличчям, з удаваним захопленням розглядаючи не дуже пишний бюст, який сама Хільдемара вважала вельми апетитним.
— Оскільки моя дружина більше не зберігає дані нею обітниці, будучи покликаною до Суверена, я не бачу, чому повинен зберігати свої. Особливо коли в мене є… потреби.
— Ну звичайно ж, не повинен!
— А ти якось казала, щоб я прийшов в першу чергу до тебе, якщо щось зміниться з моїми обітницями. Так от, якщо тебе це ще цікавить, то все змінилося.
У відповідь вона поцілувала його. І це виявилося не так огидно, як він думав. Закривши очі, Далтон навіть зміг отримати деяке задоволення.
Він дещо здивувався, коли Хільдемара тут же перейшла до більш конкретних дій. Хоча в кінцевому підсумку яка різниця? Раз вона хоче приступити до справи негайно, він не заперечує.
69
Високогір'я над долиною Наріф виявилося саме таким малоприємним містечком, як і уявляв собі Річард, — мертва пустка, пронизуючий вітер, що здіймав хмари брудного пилу.
Слід було очікувати, що Йозеф Андер обере собі щось подібне.
Гори, що оточували мертве озеро, теж були мертві. Скелясті, темно-бурі, позбавлені будь-яких ознак життя, з засніженими вершинами. Тисячі збігаючих зі схилів струмочків виблискували на сонці, як ікла.
Прямо навпроти пустки зеленіли кущі паки, дуже схожі на водяні лілії, плаваючі на широкій водній гладі, що губилася серед гір.
Коней
Єдине, що штовхало його вперед, це безмірна любов до Келен. Він має вигнати шимів, відновити магію і вилікувати Келен. Це — його єдина мета. І ось тепер він стояв на голій землі біля отруйних вод, твердо знаючи, що треба робити.
Він повинен переграти, перевершити Йозефа Андера. Не було ніяких ключів до вирішення завдання з шимами, не було ніякого рішення. І не було ніяких відповідей, які чекають, коли їх знайдуть. Йозеф Андер не залишив жодної діри в тканині своєї магії.
Єдиний шанс — зробити те, чого Йозеф Андер ніяк не міг очікувати. Річард досить добре вивчив цю людину, щоб зрозуміти спосіб його думок. Він знав, у що вірив Андер і що, на думку стародавнього чаклуна, повинні були робити люди. Для успішного завершення цієї історії Річард не повинен робити те, на що розраховував Андер. Він зробить те, до чого Йозеф Андер підштовхував чарівників, але чого вони так і не зрозуміли.
Річард сподівався, що йому вистачить сил довести все до кінця. Він скакав кілька дні безперервно, змінюючи коней, щоб ті не видихалися і змогли потім відвезти його назад. А ночами йшов пішки, поки ноги несли.
Він безмірно втомився і сподівався тільки, що протримається ще трохи. Заради Келен.
З обробленого золотом кошеля на поясі Річард дістав білий чаклунський пісок і почав акуратно малювати ним Благодать. Почавши з позначаючих магію променів, він малював її строго в зворотному порядку від того, що показував Зедд. Стоячи в центрі, Річард проводив лінії всередину, до себе.
Потім намалював зірку, що зображала Творця, потім круг життя і квадрат завіси і в останню чергу зовнішнє коло, що позначало початок потойбічного світу.
Як говорив Йозеф Андер, уява — ось що робить чарівника великим, бо лише володіючий уявою здатний вийти за рамки традицій. Благодать може скоритися винахідливому заклинанню. Річард розраховував на більше. Набагато більше. Стоячи в центрі Благодаті, Річард звів кулаки до неба.
— Реехані! Сентраші! Вазі! Я закликаю вас!
Він знав, що їм потрібно. Йозеф Андер розповів йому.
— Реехані! Сентраші! Вазі! Я закликаю вас і пропоную вам мою душу!
Знявся вітер, скипіли хвилі. Вода почала рухатися немов по своїй волі. Летячий над водою вітер перетворився в ревуче полум'я.
Вони насувалися.
Річард, у нестямі від злості й розпачу, підняв руки, направивши кулаки до тієї сторони озера, де воно перетікало за скелястий кряж і падало в долину Наріф. Він повністю зосередився на тій точці озера.
За допомогою люті і відчаю він закликав іншу сторону свого чарівного дару — Магію Збитку, темну магію потойбічного світу, вічної пітьми смерті.