П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
І тільки тут зрозумів, що магія до нього повернулася. Повернулося його могутність, повернувся чарівний дар!
Зедд озирнувся на звук і побачив свою конячку. Павучиха ткнулася в нього мордою.
Розчулившись, Зедд погладив знайомий м'який ніс.
— Павучихо, дівчинко! Радий тебе бачити, подружка! Дуже радий!
Павучиха задоволено посапувала, теж радіючи зустрічі.
Сідло і свої речі Зедд знайшов там же, де залишив. Просто із задоволення, що знову здатний творити чарівництво, він змусив
Почувши вгорі якийсь шум, Зедд задер голову. По схилу гори з гуркотом щось летіло. А за ним вода. З якоїсь причини дамба з тріском розкололася до основи, і всі води з озера з ревом мчали сюди.
Зедд миттю скочив у сідло.
— Пора звідси тікати, дівчинко! — І Павучиха не підкачала.
Ледь Далтон повернувся в свій кабінет, як — буквально слідом за ним — хтось увійшов. Стейн. Імперець обернувся, щоб закрити двері. Далтон кинув погляд на поділ його плаща і побачив свіжий скальп.
Підійшовши до бічного столика, Далтон налив собі води. У нього був жар і трохи крутилася голова. Що ж, цього слід було очікувати.
— Що тобі потрібно, Стейн?
— Просто візит ввічливості.
— А! — Далтон відпив води.
— Непоганий кабінет ти собі відхопив.
Кабінет дійсно був гарний. Все тут було найкраще. Єдина річ, яку Далтон переніс сюди з колишнього кабінету, — срібна підставка для меча. Вона йому подобалася, і він узяв її з собою. Як ніби щось згадуючи, Далтон торкнувся ефеса.
— Що ж, ти це заслужив, — додав Стейн. — Безумовно, заслужив. Хоча й для себе самого ти теж непогано постарався. Для себе і своєї дружини.
— Новий меч, Стейн? — Кивком вказав Далтон. — Дещо шикарний для тебе, по-моєму.
Імперців, схоже, сподобалося, що Далтон зауважив обнову.
— А, оце, — він підчепив меч за гарду і витягнув на кілька дюймів з піхов, — Меч Істини. Справжній меч, який носить Шукач.
Далтона якось зовсім не порадувала думка, що меч виявився в руках такого типа, як Стейн.
— Звідки він у тебе?
— Один з моїх людей приніс. Не обійшлося, правда, без купи клопотів.
— Та ну? — Запитав Далтон, зображуючи зацікавленість.
— Поки вони тягли меч до мене, попутно захопили Морд-Сіт. Справжній Меч Істини і справжня Морд-Сіт! Тільки уяви!
— Вражає. Імператор буде задоволений.
— Неодмінно. Так, він буде задоволений, коли я вручу йому меч. До речі, новини, що він від тебе отримав, йому теж сподобалися. Нанести настільки нищівну поразку Магістрові Ралу — це щось! Скоро вже наша армія буде тут, і ми його схопимо. А Мати-сповідницю ти ще не знайшов?
— Ні. — Далтон відпив ще води. — Але з тим закляттям, що наклала на неї сестра Пантея, навряд чи у неї є шанс викараскатися. Судячи зі збитих
— Скоро. Можливо, через тиждень. А авангард трохи раніше. Йому не терпиться скоріше влаштуватися в вашому гарному місті.
Далтон почухав лоб. Його чекали справи. Хоча взагалі-то це не мало значення.
— Гаразд, на випадок якщо знадоблюся, я поблизу, — повідомив Стейн і попрямував до виходу. Біля дверей він обернувся: — Так, Далтон, Бертран сказав мені, що ти поставився з розумінням до нього і твоєї дружини.
— А чому б ні? — Смикнув плечем Далтон. — Вона всього лише жінка. Досить клацнути пальцями, і до мене їх збіжиться дюжина. Це не те, з чим потрібно відчувати себе власником.
Стейн здавався щиро задоволеним.
— Добре, що ти взявся за розум. Імперський Орден тобі підійде. У нас щодо жінок власницькі настрої не в честі.
Далтон намагався збагнути, де могла сховатися Мати-сповідниця.
— Ну, значить Орден мені сподобається. Я і сам такі погляди не схвалюю.
Стейн пошкріб щетинисте підборіддя.
— Я радий, що ти так до цього ставишся, Далтон. А коли вже на те пішло, то хочу тебе привітати — ти вибрав за дружину відмінну шлюшку.
Далтон, що зібрався вже було зайнятися паперами, напружився:
— Що, прости?
— Ну, Бертран… він час від часу мені нею поступається. Він постійно хвалився нею і захотів, щоб я теж її покуштував. Їй він віщав, ніби Творець хоче, щоб вона мене ублажала. І повинен тобі сказати, вона дуже гаряча штучка.
Стейн обернувся до дверей.
— Почекай хвилинку, Стейн, — окликнув його Далтон.
— Ну, що ще? — Обернувся імперець.
Меч Далтона свиснув і розпоров Стейну живіт прямо під ременем. Далтон завдав удару акуратно, щоб не розсікти все, а лише розкрити черевину настільки, щоб кишки вивалилися під ноги імперця.
Стейн охнув, розкрив рот і виряченими очима втупився на підлогу. Потім підняв погляд на Далтона і впав на коліна. Стогін перейшов в хрип.
— Знаєш, — меланхолійно повідомив Далтон, — як з'ясувалося, я все ж власник. Дякуй добрим духам, що твоя смерть виявилася швидкою.
Стейн повалився на бік. Далтон переступив через нього, зайшовши імперцю за спину.
— Але саме тому, що помреш ти швидко, мені б не хотілося, щоб ти вважав, ніби хоч щось упустив або що я неуважно поставився до твого візиту.