Перше Правило Чарівника

Гудкайнд Террі

— А ми його туди і не запрошували, — зауважив Річард.

— Він багатьох убив там, — тихо сказала Келен, не піднімаючи голови і втупившись в миску.

Зедд подивився на її верхівку і знову сів.

— Я шкодую, — м'яко промовив він. — Так що сказали вам духи предків?

Річард знизав плечима.

— Сказали, щоб ми йшли до відьми.

— До відьми! — Зедд нахмурився. — До якої ще відьми?

— До Шоти, в землю Агад.

Зедд мало не впустив миску.

— Шота! — Він озирнувся, немов хтось міг почути його. Звертаючись до Келен, Зедд знизив голос до гучного

шепоту: — Прокляття! Що змусило тебе вести його в Агад? Ти обіцяла захищати його!

— Повір, я сама цього не хотіла, — відповіла Келен.

— Нам довелося це зробити, — знову виручив її Річард.

— Навіщо? — Запитав Зедд.

— Щоб дізнатися, де шкатулка, — відповів Річард. — І Шота нам сказала.

— Шота вам сказала, — сердито передражнив Зедд. — А що ще вона наговорила? Шота ніколи не скаже того, що потрібно вам, не додавши того, що потрібно їй.

Келен скоса глянула на Річарда. Він не дивився на неї.

— Більше нічого. — Він витримав погляд Зедда. — Вона сказала тільки, що остання шкатулка Одена — у королеви Мілени. Вона сказала нам це тому, що від цього залежить і її життя.

Річард сумнівався в тому, що старий друг повірив йому, але не хотів передавати повністю слова Шоти. Як сказати Зедду, що один з них, а то й двоє можуть стати противниками? Як сказати, що Зедд направить на нього, Річарда, чарівний вогонь, а Келен доторкнеться до нього своєю владою? Він боявся, що це може бути виправдано. Адже з них з усіх тільки він знав про Книгу.

— Зедд, — тихо почав Річард, — ти послав нас сюди, у Серединні Землі, і говорив, що в тебе є план. Тебе тоді вразило це чудовисько з підземного світу, ти втратив свідомість, і ми не знали, коли ти прокинешся і чи прокинешся взагалі. Я не знав, що збирався робити ти, і не розумів толком, що робити мені самому. Я знав тільки, що наближається зима і що треба зупинити Даркена Рала. — У міру того як він говорив, голос його ставав все твердішим. — Я намагався без тебе робити все, що в моїх силах. Я повинен був знайти шкатулку. Келен допомагала мені, і ми дізналися, де зараз шкатулка, хоча це нам з нею дорого обійшлося. Якщо тобі не подобається те, що я зробив, забери у мене цей клятий Меч Істини. Я вже ситий по горло!

Річард жбурнув миску на землю, підвівся і відійшов від багаття, повернувшись до них спиною.

Він відчув, що грудка в горлі заважає дихати. Його самого здивував цей спалах гніву. Адже він так хотів знову побачитися з Зеддом і ось тепер розізлився на нього. Давши волю гніву, Річард чекав, коли злість остаточно вляжеться.

Зедд обмінявся поглядом з Келен.

— Так, — тихо промовив Зедд, — відразу видно, що ти все йому розповіла. — Він поставив миску на землю, встав і погладив руку Келен. — Я шкодую, дорога.

Коли Зедд торкнув за плече Річарда, той залишився нерухомим.

— Вибач, мій хлопчику. Я бачу, тобі довелося нелегко.

Річард кивнув, дивлячись у темряву.

— Я вбив людину чарівним мечем.

Зедд, помовчавши, відповів:

— Я знаю. Я впевнений, ти не міг вчинити інакше.

— Ні, — прошепотів Річард, і видно було, що йому важко говорити. — Я не можу так сказати. Мені-то здавалося, що я захищаю Келен.

Я ж не знав тоді, що вона сповідниця. Але я сам хотів вбити, і мені було навіть приємно це зробити.

— Тобі тільки здалося. Це все через магію.

— Не впевнений. Я сам не знаю, що зі мною відбувається.

— Річард, вибач, якщо тобі здалося, що я злий на тебе. Я злився на себе. Ти діяв правильно, це у мене нічого не вийшло.

— Про що ти?

— Давай сядемо, — запропонував Зедд, — і я розповім вам з Келен, в чому справа.

Зедд підняв миску, немов розглядаючи її, і знову опустив.

— Боюся, що справи наші погані, — сказав він.

Річарду на язик просилося глузливе зауваження, але він промовчав. Він тільки запитав:

— Так що сталося? І як твій план?

— Мій план, — почав Зедд, сідаючи і невесело посміхаючись, — полягав у тому, щоб зупинити Даркена Рала, не стикаючись з ним прямо і не піддаючи вас небезпеці. Ви з Келен не повинні були вплутуватися в небезпечні події, а решту я б взяв на себе. Але, можливо, тепер у нас немає вибору, і робити можна тільки те, що робите ви. Я не розповів вам все про скриньки Одена, тому що тоді це було ні до чого. Це стосувалося тільки мене. — Він подивився на них, в очах його на мить спалахнув гнів і знову пропав. — Але тепер все це, здається, не має значення.

— Що ж таке нас не стосувалося? — Запитала Келен, відчуваючи, що теж злиться. Їй, як і Річарду, не сподобалося, що вони опинилися в небезпеці, про яку їх не попередили.

— Бачите, — продовжив Зедд, — ті три шкатулки, як я вже говорив, потрібні кожна для своєї цілі. Але при цьому треба знати, яку відкрити. Ось все, що мені відомо. Детально про це розказано в одній книзі — Книзі Зниклих Тіней. Вона містить настанови, як поводитися зі скриньками. Я був її охоронцем.

Річард напружився. Йому здалося, що ікло зараз зірветься з його грудей. Він ледве міг дихати.

— А ти знаєш, яка з шкатулок для чого потрібна? — Запитала Келен. — Яка послідовність?

— Ні. Я тільки охоронець, а всі відомості — в Книзі. Сам я її ніколи не читав. Вимушено. Відкрий я Книгу, виникла б загроза поширення цього знання. А воно не повинно поширюватися, це було б дуже необачно. І я не робив цього. Я хранитель багатьох книг, але ця дуже важлива.

Річард зрозумів, що слухає з широко розкритими очима, і постарався надати своєму обличчю звичайного виразу. Все життя він сподівався зустріти хранителя Книги, а тепер виявилося, що це Зедд! Він був вражений.

— Де зберігалася Книга і що з нею сталося? — Поцікавилась Келен.

— У моєму замку, в Ейдіндрілі.

— Ти був там? — Запитала Келен з занепокоєнням. — Як там справи?

— Справи там погані… — Зедд відвів очі. — Там вороги.

На очах у Келен з'явилися сльози.

— Не може бути!

— Боюся, що так. Справа серйозна. Але принаймні я дав чужинцям деякий урок, — додав він ледве чутно.

— Капітан Ріфкін? Лейтенанти Деліс і Міллер? Внутрішня гвардія?

Зедд мовчки кивав, поки вона перераховувала імена. Келен притиснула руки до грудей і глибоко зітхнула. Хто б не були названі люди, видно було, що новина ця дуже засмутила її.