Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— А пророцтво Шоти відрізняється від того, що у книгах?
— Так. Пророцтва, що передаються з уст в уста, призначені допомогти тій або іншій людині. Шота намагалася допомогти Річарду. Навіть сама Шота не знає, чи допоможе її пророцтво, вона лише передала його. Можливо, воно має для Річарда сенс і навіть якось підтримає його. Я сподівався, що буду в змозі зрозуміти це пророцтво і допомогти Річарду. На жаль, воно належить до так званих пророцтв з вибором, і тут я не можу допомогти.
— Значить, воно може виповнитися по-різному?
— Так. Його можна розуміти як буквально, так і алегорично.
— Чому б тобі, Зедд, просто не розповісти йому це все? Хіба він не має права це знати?
Зедд довго мовчав, дивлячись у темряву.
— Важко це пояснити. У нього є чуття. Ти коли-небудь стріляла з лука?
Келен посміхнулася. Вона склала руки на колінах і опустила голову.
— Зазвичай дівчата не займаються подібними справами. Але мені в юності доводилося стріляти з лука заради забави, поки я не почала сповідувати.
Зедд посміхнувся.
— А чи було в тебе почуття мети? Чи могла ти відволіктися від сторонніх звуків і, слухаючи тишу, уявити, куди полетить стріла?
Келен злегка кивнула, не піднімаючи голови.
— Всього кілька разів. Але я розумію, про що ти говориш.
— Так от, у Річарда є почуття мети, майже свідоме. Мені іноді здається, що він, так би мовити, здатний вразити ціль з закритими очима. Але коли його питаєш, як він це робить, він сам не може пояснити. Він говорить тільки, що знає, куди і як полетить стріла. Він може займатися цим весь день, але якщо почати пояснювати йому про напрям вітру, відстань до цілі, або що цибуля лежала на дворі, а ніч була сира, то у нього зовсім нічого не вийде. Думка завадить почуттю. Те ж і з людьми. Річард невтомний у пошуках відповіді. Він кинувся до скриньки, як стріла до мети. Він ніколи не був у Серединних Землях, але пробрався через кордон і знайшов усе, що потрібно, на шляху до мети. Так поступає справжній Шукач Істини. І якщо повідомляти йому занадто багато всяких відомостей, то він буде намагатися робити те, що, як він розуміє, я хочу від нього, а не те, що він сам відчуває. Мені слід дати йому лише вірний напрям до мети а все інше надати робити йому самому.
— Але це цинічно. Адже він жива людина, а не стріла. Він робить все з великої поваги до тебе, бажаючи заслужити твоє схвалення. Він тебе обожнює.
Зедд сумно подивився на неї.
— Я сам люблю Річарда і захоплююся ним, але якщо нам не вдасться зупинити Даркена Рала, я стану мертвим кумиром. Іноді чарівникам доводиться використовувати людей, щоб зробити те, що необхідно.
— Здається, я уявляю собі, як тобі важко не говорити те, що ти міг би сказати.
Зедд встав.
— Я шкодую про те, що вам з ним так багато довелося випробувати. Можливо, з моєю появою справа піде легше. Спокійної ночі, дорога.
Він пішов було до табору, але Келен окликнула його. Зедд зупинився і озирнувся.
— У тебе була дружина?
— Так.
Видно було, що їй важко говорити.
— Що це значить, — запитала Келен, — любити когось більше за життя, мати можливість бути з ним поруч і бути
Зедд довго мовчав, дивлячись у темряву, а вона чекала, шкодуючи, що не бачить його обличчя. Вона вирішила, що він не хоче відповідати.
— Чарівник Зорандер, це не просто питання. Це вимога. Ти повинен відповісти мені.
Нарешті він тихо сказав:
— Це було таке відчуття, немов я знайшов відсутню половину самого себе і нарешті знайшов цілісність.
— Спасибі, Зедд. — Вона намагалася говорити спокійно, але була рада, що старий не бачить її сліз. — Мені просто було цікаво дізнатися.
37
Річард прокинувся, коли повернулася Келен і підкинула дров у вогонь. Від світла вранішнього сонця вершини далеких гір порожевіли, відтіняючи темні хмари в вишині. Зедд лежав на спині з відкритими очима і хропів. Річард протер очі і позіхнув.
— Як щодо каші з коріння тави? — Запитав він пошепки, щоб не будити Зедда.
— Дуже непогано, — прошепотіла вона.
Річард витягнув з мішка коріння і почав чистити їх ножем. Келен повісила над вогнем казанок. Потім він нарізав коріння і промив водою, яку Келен видавлювала з бурдюка.
— Це останні. Треба б сьогодні ввечері накопати ще, та тільки сумніваюся, що ми їх знайдемо: земля надто кам'яниста.
— Я зібрала ягід.
Вони погріли руки біля багаття. «Треба ж, — думав Річард, — а вона вища королеви». Він уявив собі королеву в парадних шатах і в короні, що збирає ягоди.
— Ти нічого не бачила, поки чатувала?
Келен похитала головою, потім, здається, щось пригадала.
— Правда, один раз чула дивний звук, внизу, біля пагорбу, чи то бурчання, чи попискування. Я вже зібралася йти будити тебе, але звуки затихли, і більше я нічого не чула.
— Он як? — Він оглянувся. — Там, кажеш? Що б це значило? Видно, я так втомився, це навіть не прокинувся.
Річард розім'яв розварене коріння і додав трохи цукру. Келен розклала кашу по мисках, посипавши кожну порцію ягодами.
— Чому ти не будиш його? — Запитала вона.
— Ось, подивись, — посміхнувся Річард.
Він кілька разів стукнув ложкою по олов'яній мисці. Хропіння обірвалося. Зедд схопився.
— Сніданок готовий?
Сидячі до нього спиною супутники захихикали.
— Ти сьогодні в хорошому настрої, — сказала Келен.
Річард посміхнувся.
— Зедд з нами.
Річард вручив Зедду миску з кашею і сів на колоду. Келен зручніше влаштувалася на землі, обгорнувши ноги ковдрою, а Зедд взявся за їжу, навіть не скинувши ковдри. Річард їв повільно, чекаючи, поки Зедд не проковтне свою порцію.
— Здорово! — Визнав Зедд, встаючи, щоб знову наповнити миску.
Річард почекав, поки він це зробить, і промовив:
— Келен розповіла мені все про те, як ти змусив її зізнатися, що говорила тоді Шота.
Келен застигла, як уражена громом.
Зедд здригнувся і повернувся до неї.
— Навіщо ти це зробила? Я думав, ти не хочеш, щоб він знав, що ти…
— Але Зедд… я зовсім не…
Лице Зедда спотворилося. Він повільно повернувся до Річарда, який зігнувся над своєю мискою і не поспішаючи їв кашу. Не піднімаючи голови, Річард вимовив: