Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Річард гірко розсміявся крізь сльози.
— Нанести тобі смертельний удар! Але ти єдиний, кого я ще можу любити. Вбити тебе — значить для мене вбити самого себе.
— Не говори так, — прошепотів Зедд. — Річард, я розумію твоє ставлення до магії. У мене самого так бувало. Іноді в житті випадають випробування. Крім тебе, у мене нікого немає. Мені потрібна була Книга, щоб не піддавати тебе небезпеці. Я б все віддав заради цього. Але я нічого не можу вдіяти. Ми повинні покінчити з Ралом Даркеном не заради себе, але заради всіх,
Річард витер очі.
— Я знаю. І я хочу кинути це тільки після того, як все виконаю. Може, я ще встигну віддати меч, поки не пізно.
— Іди поспи. Якщо тобі потрібна розрада, то, хоч я і не знаю, чому Шукачі Істини кінчають, як цей Самюель, все ж я не вірю, що таке станеться з тобою. Але якщо б це сталося, то це означало б, що ти переміг Даркена Рала і всі люди у всіх країнах врятовані. І якщо це трапиться, то я подбаю про тебе. Якщо ми переможемо Даркена Рала, я, можливо, дізнаюся, як зробити меч білим.
Річард кивнув, встаючи.
— Спасибі тобі, друже. Пробач, що я був так грубий з тобою сьогодні вночі. Сам не знаю, що зі мною діється. Може, мене залишили добрі духи. Вибач, але я не можу розповісти тобі, що мені говорила Шота. І будь уважний, Зедд. Тут поблизу якась істота, яка весь цей час слідувала за нами. Я не знаю, що воно таке, а полювати за нею було ніколи. Не думаю, що вона небезпечна. Думати так не було поки що підстав, але ніколи не вгадаєш, що до чого в Серединних Землях.
— Я буду обережний.
Річард вже пішов було спати, але Зедд окликнув його. Він обернувся.
— Твоє щастя, що ти подобаєшся їй. Якби не це, вона могла б доторкнутися до тебе.
Кілька миттєвостей Річард мовчав.
— Боюся, в якомусь сенсі вона вже це зробила.
Келен, пробираючись в темряві між деревами, побачила, що Зедд сидить на великому камені, схрестивши ноги, і дивиться на неї.
— Я б прийшов і розбудив тебе, — сказав він.
Вона сіла поруч з ним.
— Знаю, але мені все одно не спалося, так що я вирішила посидіти з тобою.
— Поїсти принесла?
Вона витягла з кишені невеликий вузлик.
— Так. Шматок кролика і сухарі.
Поки Зедд спокійно їв з зосередженим виглядом, Келен озиралася по сторонах. Вона думала, як поставити йому одне запитання. З їжею він упорався швидко.
— Чудово. Спасибі, мила. Більше нічого немає?
Келен засміялася.
— Є ще трохи ягід. Ти, здається, любиш солодке? Давай з'їмо їх разом?
Він окинув її поглядом.
— По-моєму, ти, маленька, одна стільки не з'їси.
Келен знову засміялася і відсипала йому в руки жменю ягід.
— Здається, я зрозуміла, чому Річард так добре вміє добувати їжу. Живучи поруч з тобою з дитинства, він повинен був навчитися цьому, щоб не голодувати.
— Я ніколи не допускав, щоб він голодував, — заперечив Чарівник, — я занадто любив його.
— Я тебе розумію. Я і сама так ставлюся до нього.
— Хочу подякувати
— Слово?
Зедд подивився на неї, продовжуючи заковтувати ягоди одну за одною.
— Що ти не торкнешся його своєю магічною силою.
— А! — Вона відвела очі, збираючись з духом. — Зедд, ти останній Чарівник, не рахуючи Джіллера, а я — остання з сповідниць. Ти жив і в Ейдіндрілі, і в Серединних Землях. Ти один знаєш, як це — бути Сповідницею. Я намагалася пояснити це Річарду, але щоб це зрозуміти, потрібно прожити ціле життя, якщо тільки ти — не сповідниця або не чарівник.
Зедд погладив її по руці.
— Може, ти й права.
— У мене нікого немає і не може бути. Ти не уявляєш собі, як мені зле. Прошу тебе, Зедд, будь ласка, якщо можливо, за допомогою магії звільни мене від цих чар! Чи можливо для мене бути сповідницею і стати нормальною жінкою?
Вона раптом відчула себе так, немов стояла на краю прірви. Зедд опустив голову, уникаючи її погляду.
— Є тільки один спосіб звільнити тебе від цих чар, Мати-сповідниця.
Їй здалося, що серце зараз зупиниться.
— Який? — Прошепотіла вона.
Він подивився їй в очі. У погляді стояла біль.
— Вбити тебе.
Келен зрозуміла, що надії більше немає. Вона з усіх сил постаралася зберегти непроникне обличчя сповідниці, хоча для неї наступила непроглядна темрява.
— Дякую, що вислухав моє прохання, Чарівник Зорандер. Я і не сподівалася, що таке можливо, але все ж вирішила запитати тебе. Спасибі за чесну відповідь. Тепер тобі краще піти спати.
Він кивнув.
— Але спершу розкажи, що вам сказала Шота.
Її обличчя залишалося непроникним.
— Запитай Шукача Істини. Це з ним вона розмовляла, а навколо мене в той час звивалися змії.
— Змії? — Підняв брови Зедд. — Шоті ти, напевно, сподобалася. Вона проробляла з людьми і гірші речі.
Келен подивилася йому в очі.
— Вона зі мною і поступила гірше.
— Я запитував Річарда, але він нічого мені не сказав. Ти повинна розповісти.
— Ти хочеш, щоб я діяла за спиною твого друга? Щоб я зрадила його довіру? Ні, спасибі.
— Річард — розумник, можливо, самий розумний з Шукачів, яких я зустрічав, але він дуже мало знає про Серединні Землі. Він тут бачив ще дуже небагато. У якомусь сенсі це його сильна сторона і прекрасний захист для нього. Щоби дізнатися, де остання шкатулка, він відправився до Шоти. Жоден Шукач з Серединних Земель не зважився б на таке. Ти провела в Серединних Землях все життя і знаєш, скільки тут небезпек. Є тут такі істоти, які можуть використовувати проти нього магію Меча Істини. У нас не було часу навчити його всьому, що слід знати Шукачеві, тому ми повинні захищати його, щоб він міг зробити свою справу. Я повинен знати, що сказала Шота, щоб судити, наскільки це небезпечно, наскільки він потребує захисту.