Планета Х
Шрифт:
Пора губителів гонить,
Що над чужим сміються болем.
О, Сонце, Небо, о, Земля!
О, дайте ще на вас я гляну!
На ці замучені поля, –
Де я проріс, і де останусь.
Я не Платон, і не Гомер,
А вас оплакую, сучасні,
І хоч я для панів помер,
Та не помру я для нащадків.
Я не оплакую себе,
Я все робив, щоб квітли квіти,
Щоб було небо голубе,
І був завжди веселий Вітер.
26.10.1988 р.
ТИ
Лице, як Сонце – ясне-ясне,
Але різниця лише в тім,
Що Сонце нам тепло дарує,
Ну, а Любов – ще й щастя всім.
Бо Сонце гріє, то не гріє,
Ну, а Любов то як женьшень,
Так що, приходь моя ти мріє,
Як хочеш щастя кожен день.
20.11.1988 р.
КОЖНОМУ СВОЄ
Очі хвалились прилюдно,
Дивлячись косо на всіх,
Ми, мов вікно в кожну душу,
А ви, хто Вухаті, хто Ніс?
Сірку розводите й лише,
А Ніс, хоч масти трактори,
Що вже, як сказати відверто,
То соромно поруч іти.
А Рот, ви погляньте на нього,
Хіба це, пробачте, не гра?
І скільки б ви в нього не пхали,
А він, ніби чорна діра.
Довго б ті Очі сміялись,
Та Вуха піднялись в цей час:
– Не вам би отак хизуватись,
Бо щоб ви робили без нас?
Ми чуєм Чайковського, Баха,
Як в лузі шумлять явори,
Ми чуєм, як оха Домаха,
Варто з коханцем прийти.
Ми чуєм, як річка хлюпоче,
Ми чуємо шепіт гаїв,
Ми чуєм, як поле шепоче,
І спів у гаях солов’їв.
Нарешті, і Ніс обізвався:
– Ой-ой, які важні ви всі!
А хто б з вас про запахи знав би?
Якби чоловік не мав Ніс.
Не знали б, як пахне фломастер,
Як гілочки пахнуть дібров?
Як пахнуть конвалії, айстри,
Й, нарешті, як пахне любов?
І всім закричав: – Вгомоніться!
І теж посміхнувся з вікна:
– А хто б, скажіть, зміг би варення
Вночі відрізнить від лайна?
9.11.1968 р.
ГРУДОНЬКИ
За грудоньки, що у Наташки
І я б пішов у рукопашний.
15.12.1988 р.
УСЕ, ЩО МАВ
Я вже нічого вам не дам,
І вже, мабуть, не дам нікому,
Бо все, що мав – пороздавав,
Коли збирався йти – додому.
Собі ж на пам’ять про ті дні
Залишив тиск й серцеві болі,
Які нагадують мені
Про дні, прожиті у неволі.
12.12.1988 р.
ВСІ
Всі спішать міністром бути,
Зіркою, шахинею,
Головою, президентом
Та ніхто – Людиною.
12.12.1988 р.
Я ЗНАЮ
Усі жінки хочуть кохать,
Будь кароокі ті, чи сині,
Отож, чи можу помирать,
Як в них ще повні меду скрині?
25.10.1988 р.
Я ЛЮБЛЮ РОЗУМНИХ І РІШУЧИХ
Я люблю розумних і рішучих,
Бо життя не слід, що від м’яча,
І хоч нас дуби ще й досі мучать,
Та колись і їх пройде пора.
Тому не треба нас дурити,
І нас воронами лякать,
І той, хто хоче довго жити,
Це не повинен забувать.
8.6.1988 р.
«БІДНЯЧОК» І СТАРИЙ
Їде в «Волзі» по дорозі «біднячок»,
А тут човгає старенький ледве-ледве мужичок.
І прохає той прохожий «біднячка»:
Підвези мене хоч трішки до містка.
Сам один падлюка їде, бруд летить,
Ну чому б ото старому транспорт свій не зупинить?
Та, нарешті, той, що їхав, раптом став:
– Вас таких, як сміття в полі,– чоловікові сказав.
Але тут же й «подобрішав» «біднячок»:
Як побачив, що тягне той п’ятачок.
12.8.1988 р.
КОЛИ БУЛИ МИ МОЛОДИМИ
Коли були ми молодими,
То з ким хотіли, з тим й ходили.
Своїх не мали ми жінок,
Зате хватало всім дівок.
І ними ми користувались,
Поки своїми обживались.
Отак воно в житті бувало,
І, головне, що всім хватало,
Аби лише у нас – стояло.
30.8.1988 р.
СЛОВО, ЯК КВІТКА
У віршах тих, що написав,
Я всіх жінок туди зібрав,
А щоб жінок в них не було,
То хто б читав таке дермо?
30.8.1988 р.
ГНИЛИЙ КАПІТАЛІЗМ
Кругом – гнилий капіталізм,
Куди ж це кожний з нас заліз?
Куди не підете – гниє,
Але назад ніхто не йде.
14.12.2012 р.
СТІЙКІ РАБИ
Нас зростила партія
Щоб були рабами,