Планета Х

Кудрицький Валентин Олександрович

Нехай роки летять,

Хай біжать дні за днями – неділі,

Та, одначе, колись

І мої ! – знаю збудуться мрії.

17.6.1963 р.

НАЙКРАЩА ЗДОБА

Не знаю я, кому що довподоби,

Та кращої від милої нема на світі здоби.

20.8.1962 р.

ЛІТО ПРОМАЙНУЛО

Літо промайнуло,

мов літа юначі,

Ну, а ми ще й досі, як півні горячі.

Я не став тривожить твій, дівчино, спокій,

Бо хотілось дуже вірить синьоокій.

Ти завжди так ніжно й мило посміхалась,

Що я, навіть, радувавсь, що моєю стала.

Ти не знаєш, мила, чому як приходив,

То завжди із тебе я очей не зводив,

Бо душа роками ніжності благала

Тої, що від мене ти завжди ховала.

І хоч ти, звичайно, надто вже чарівна,

Але ти, я знаю, не моя царівна;

І хоч ти, я знаю, надто вже красива,

Та не в ній єдиній та дівоча сила.

Жити не з красою, хоч і це важливо,

Просто, як без тебе – на душі журливо.

Ти не смійсь завчасно, і не чмихай носом,

Бо всі люблять ласку і не збиті роси.

Хочеться порою ніжного спокою,

І пройтись по Всесвіту з жінкою святою.

Любиш? То навіки в твої добрі руки

Я віддам всі радощі, і свої всі муки.

І тоді, що хочеш з ними можеш діять,

Тільки б міг з тобою я про щастя мріять.

Та одне до тебе буде ще прохання,

Не губи ніколи першого кохання.

Ось уже і осінь по лісочку бродить,

А любов до мене й досі не приходить.

Хто ж так налякав її ту красуню Тому,

Що ось вже й під тридцять й не дає нікому,

Не мовчи, кохана, краще признавайся,

А не хочеш мирно? – ген пальто й збирайся.

11.10. 1962 р.

ЩОБ БУТЬ АКТУАЛЬНИМ

Якщо бути хочеш надто ідеальним,

То завжди старайся бути пунктуальним.

14.12.1988 р.

Я БАЧУ ЗОРІ

Я от уже десь цілий місяць

Все думаю, з чого почать?

А на горищі цілу нічку

Коти, як демони кричать.

Як подивлюсь на Київ-красень,

То перехоплює і дух,

Що так проходять юні роки,

А я, як Бобік – ловлю мух.

Над світом Сонце світить днями,

Невже любов пройшла між нами,

І десь в чарівну голубінь

Її мигнула світла тінь?

О, моя дівчинко-царівна,

О, моє Сонце, юних мрій!

І якщо справді ти чарівна,

То зупинись і ще постій.

Я бачу зорі-неозорі,

Могутнє Сонце знов і знов,

А десь пливе, немов

по морю

Моя незаймана любов.

Болить душа. Чому? – не знаю,

Мов неприкаяний я сам.

Навіщо ж я тебе чекаю?

Адже тобі я не віддам

Однак душі своєї й тіла.

А якщо дам – то лише мить,

Яку вливатиму по краплі

Аж поки будемо ми жить.

14.8.1967 р.

СКОРІШЕ Б ВЕЧІРНИЦІ

Ой, хутчіше б вечірниці,

Щоб забратися у ліс

В той, де Місяць рве суниці

І кричить всім: гірко, біс!

Ой, хутчіше б вечірниці,

Та скоріше піти б в ліс,

Й там до ранку рвать суниці,

Хай би всі кричали – БІС!

31.10.1988 р.

ЛЮБОВ НА ЗАМОВЛЕННЯ

Хочеш мать на день дружину,

Поїзджай у Крим, мій сину,

Там в курносому суцвітті

Того цвіту ніби – сміття,

І тобі там хоч яка

Буде вірною – день-два.

Буде радувати, тішить,

І на ніс локшину вішать,

Й будь ти Гершко, а чи Гоша –

Аби в тебе були гроші.

А як матимеш мільйон,

То знайдеш і на сезон.

Бо в Криму один девіз:

Пий, гуляй, цілуй і ніж.

3.91988 р.

БАШТАН КОХАННЯ

Як хотів би я, дівчино,

В твій забратися баштан,

Де ховаєш свої «дині»,

І тепло моїх бажань.

І зривать в баштані тому

Із тих динь твоїх – любов,

Й кожен день збивать оскому,

Від побачених обнов.

31.10.1988 р.

ЛЮБОВ І СТАРІСТЬ

О, не вірте ви ніколи,

Хто говорить, що любов

Не потрібна вже старому,

Бо холодна в нього кров.

Та скажу вам по секрету,

Що чим більше я живу,

І чим більш старіє тіло,

Тим я більше всіх люблю.

7.11.1988 р.

Я БУДУ ВІЧНО, ЛЮДИ, З ВАМИ

Я знаю те, коли помру,

До мене прийде дощик з моря,

Який, щоб виразити біль,

Проллє слізьми своє все горе.

Будуть у траурі стоять

Сумні ялинки наді мною,

Немов почесні вартові

З своєю тугою й журбою.

Поникнуть горді ясени

І будуть плакать наді мною,

Бо й їм набридли ті пани,

Що вже від них нема відбою.

А зараз годі голосить,

І ще гаї шепочуть з полем,