Планета Х
Шрифт:
ЗВЕРНЕННЯ ДО ПОЕТА
Гей, поете, годі спати!
Глянь, надворі листопад,
Скільки ж можна вже дрімати,
Й підставляти всім свій зад?
Гей, поете, годі спати,
Скільки ж можна кривить рот?
Скільки ж можна й ще лякати
Цей замучений народ.
Кому ж, як не тобі, всі чари відать Божі,
І хто з нас, як не ти? – поближче до зірок,
Тому не спи, як це робив ти досі,
І
Щоб шум дібров і шепіт з вітром поля,
І тихий сплеск ми чули в тих рядках,
І щоб у них жила козацька наша воля,
І з наших душ щоб зник навіки страх.
І хай завжди, завжди сміються діти,
На всіх материках щасливими ростуть,
Щоб скрізь росли берізки в нас і квіти,
Які наш світ і нас всіх – бережуть.
30.6.1981 р.
РЕВАНШИСТАМ
Людям війна не треба,
Люди бажають миру,
Мільйони кулаків до неба,
І кине бандит сокиру.
Страйки протесту в Бонні,
Сотні людей за грати,
На площах знамена червоні,
Лозунги і плакати.
Німці, розслабте нерви,
Вам в нас реванш не взяти.
Нам не забуть сорок перший,
А вам не забуть – сорок п’ятий.
24.4.1974 р.
МУЗИКА НАВКОЛО ДИТИНСТВА
Як цвіла картопля й наступала ніч
На городі в батька музикальна річ.
Цілу ніч цикади, хори солов’їв,
Жаби на болоті, охання з гаїв.
Вийду я тихесенько з хати в отчий двір,
Стану під вербою, там де косогір,
І дивлюсь, як шепче білий осокір,
Що обперся боком на сусідній хлів.
Слухаю в садочку як гудуть хрущі,
І дивлюсь як світяться росами кущі.
Слухаю те поле, поле – юних мрій,
Й так завжди хотілось вирости мерщій.
Так хотілось світ весь й небо обійнять,
Де співали птахи і гаї шумлять.
Де всю ніч до ранку гомонять віки,
А як день приходить – десь біжать вони.
Так мені хотілось про оте все знати,
І по всьому світу з ними поблукати.
А гаї шепочуться, а гаї гудуть,
А вже дітки в школу й після мене йдуть.
Хочеш буть хоробрим? – менших захищай,
Хочеш буть правдивим – брехунів карай.
Хочеш буть розумним, то запам’ятай:
Як лягаєш спати – книгу почитай.
Й ось гукнула мати й стала жартувать:
– Швидко постарієш, як все будеш знать.
Та, звичайно, жарти, то звичайний бум,
Та що старші кажуть, те бери на ум.
Та як пройдуть роки і пройде пора,
То згадай,
А, згадавши, вибач їй за ті слова
У яких, можливо, не була права.
Бо малим здається, він хитріший всіх,
А тому й повинні слухатись всі їх.
Та й життєва мудрість не в докорах, Клим,
Хто з нас, покажіть ви, був завжди правим?
То ж важливо, дітки, й помилки прощать,
І не варто матері й батьку докорять.
Адже кінь гасає на скількох ногах,
Й то він спотикається, як і кожен з нас.
А тому усім нам треба вибачать,
І за їхні помилки їм не докорять.
Бо якщо із злістю ти почнеш дружить,
То тоді навіщо і на світі жить?
Пролетять деньочки, пролетять роки,
І тоді по-справжньому все оціниш ти.
І переконаєшся, й це тримай в собі,
Що й тоді праві батьки, й ті, що не праві.
І тоді ти взнаєш, хто така сестра,
Хто така матуся, хто така братва?
А тепер і ще тобі декілька порад
Про які ти мусиш вічно пам’ятать:
Хочеш буть дорослим? Слово дав – тримай!
І за свій поступок ти відповідай!
Хочеш, щоб любили? Сам людей люби,
І на зговір з підлістю ти, браток, не йди.
Хочеш мати друзів, всім даруй сангам,
То тоді не станеш сумувати й сам.
Хочеш стать балбесом? Не читай, не вчись,
І в п’ятнадцять років хутко одружись.
І тоді появляться в тебе віслюки,
Ну такі ж точнісінько як сьогодні ти.
Що на шию всядуться, як оті прищі,
Й будуть гарцювати, ніби на коні.
І тоді, можливо, зрозумієш сам,
Як же з віслюками важко жить батькам.
31.5.1988 р.
БІЛЕНЬКІ РУЧКИ
Ой, вже ці біленькі руки
І божественний цей бюст,
Так і хочеться взять в руки,
І про все що є – забуть.
6.7.2012 р.
ШУКАЮ СВІТЛО
Любов мене несе над світом,
І, ось, нарешті, з висоти
Знайшов своє найкраще світло,
Яке мені даруєш ти!
11.8.1981 р.
Я ВДЯЧНИЙ ТОБІ, ПРАЦЕ
Спасибі, праце, що мене родила,
А більш за все, що вмерти не дала,
І зло моє, яке з ножем ходило,–
Ножа від мене відняла.
І ще я вдячний, що коли зневіра
Мене пекла, душила, як удав,
Щоб я не вмер, подарувала Ліру,
Щоб нею всіх я гідних величав.