Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2)

Бабула Володимир

– А чи це безпечно?
– злякався Грубер.

– Не маю нiякого бажання накласти головою!
– одрубав Краус.

***

– Як закiнчився огляд?
– нетерпляче запитала Молодiнова.

Алена нервово крутила iудзик халата:

– Хвороботворних вiрусiв не знайшли й слiду, але встановили гостре запалення мозкових оболонок. Температуру знизили, небезпека минула.

– Отже, причину хвороби не виявлено...- повiльно сказав Навратiл.

Цаген замислився.

– Менi здається... Менi здається... Як

ми могли про це забути?! Запалення мозкових оболонок, безперечно, викликане сонячним ударом! Випромiнювання трьох сонць таке сильне, що становить небезпеку для нас навiть хмарного дня. I в Африцi європейцi мусять носити захиснi шоломи за всякої погоди.

– Це вiрно,- погодився Навратiл!
– Ми боялись вiрусiв, а тим часом на нас по-зрадницькому напали ультрафiолетовi променi. Ми негайно повиннi зробити шоломи, якi б надiйно захищали нас.

Роздiл XII

Селище

Невидимих

"Ластiвка" з трьома втiкачами великим пiвколом обминула континент, на якому зупинилась експедицiя, перелетiла широку протоку i попрямувала в глиб сусiднього суходолу.

Мак-Гардi, сидячи поруч пiлота, уважно стежив за романтичним краєвидом, що пропливав пiд ними, i порiвнював його з картою, складеною ще на "Променi".

– Звертай праворуч i тримайся узбережжя, - звернувся вiн до Крауса. Селище квартян мiститься десь тут, недалеко пiвострова Коняча голова.

– Жодного лiтака на обрiї!
– оголосив Грубер, який виконував свої обов'язки спостерiгача бiльш нiж сумлiнно.
– Тоскно...
– зiтхнув вiн по паузi.
– Не знаєш навiть, звiдки на тебе чигає бiльша небезпека: чи з пiдземного житла бiля рiки Надiї, чи з "Променя", чи з таємничого селища ще таємничiших квартян. Швидше б уже спуститися на землю - у повiтрi нас усякий помiтить.

– Не дратуй нас хоч ти!
– гримнув на нього Краус.

– Хлопцi, хлопцi, навiщо ця гризня?
– намагався заспокоїти Мак-Гардi обох.
– Погляньте краще вниз. Ми бiля мети. За отiєю он затокою - Коняча голова, а кiлометрiв за сто лiворуч - селище квартян. Поглянемо на нього спочатку згори чи наблизимось до нього по землi?

– Згори?! Ото ще вигадав! Навiщо їх дратувати?!
– розгнiвався Грубер.
– Можливо, у них є зенiтна артилерiя...

– Поки що вирiшую тут я. На селище подивимось з лiтака, - уперто сказав Краус.

Мак-Гардi нервово смикнув головою:

– Гаразд. Тiльки лети, прошу тебе, якнайвище. Так воно буде все-таки безпечнiше.

Краус мовчки потягнув на, себе важiль управлiння. "Ластiвка" почала пiднiматись до безхмарного, ледь-ледь забарвленого фiолетовим кольором неба. Краєвид внизу швидко перетворювався на рiзнокольорову карту. Свiтло-зелена смуга змiнилася блакитно-зеленою; за нею з'явились високi крутi гори, а бiля пiднiжжя гiр простяглася широка долина, поросла пралiсом та травами. Одна з рiчок в'юнилась поперек рiвнини.

– Он там, бiля рiчки... край лiсу...
– чомусь прошепотiв

Мак-Гардi, показуючи на маленький пiвострiв, утворений колiном рiки. Посеред пiвострова видно було правильний жовтогарячий прямокутник, обмежений з одного боку дорогою, яка вела у степ i там зникала десь серед зеленi.

Грубер скерував на загадкове мiсто бiнокль.

– На прямокутнику видно своєрiднi будови, схожi на гостроверхi пiрамiди. На їх верхiв'ях щось понаштрикувано. Здається, поблискують також якiсь металевi конструкцiї. Шкода, що летимо так швидко, дерева не дають роздивитись.

– Досить i того, що побачили, - спокiйно сказав Краус.
– Тепер ми хоча б переконанi, що тут живуть розумнi iстоти. Коли на них подивимось ближче, тодi вирiшимо, що робити далi.

Лiтак кружним шляхом повернувся до затоки i спустився на гладiнь моря.

***

Доктор Заяц прийшов додому незвично рано - о дев'ятiй вечора. Промимрив щось замiсть привiтання, сiв до робочого стола i затулив обличчя долонями.

Дружина тихо пiдiйшла i погладила йому волосся:

– Не занепадай духом... Можливо, їм ще не вдалося побудувати передавач...

– Не може цього бути. Для такого чудово спорядженого корабля це не проблема... Мабуть, з ними щось сталось, iнакше вони давно вiдповiли б. Адже застережне повiдомлення та iнструкцiю для побудови передавача ми надсилаємо вже пiвроку.

У дверях з'явився Юрко в пiжамi. Солом'яно-жовте волосся його було скуйовджене, як гороб'яче гнiздо.

– Таточку, побудуйте ще один "Промiнь" i пошлiть їх шукати...

– Про це вже була мова...
– сказав задумливо Заяц.
– А чому це ти ще не спиш? Ану, хутко в лiжко!

Хлопець швидко причинив за собою дверi.

– Хiба Юрко винний, що ти на нього гримаєш?
– прошепотiла Заяцова.
– А чому б, справдi, так не зробити?

– Ти уявляєш собi все надто простим i легким, Ганочко! Як ти сподiваєшся знайти кого-небудь в нескiнченному Всесвiтi? Це ж тобi не братiславська Петржалка, а сонячна система! Та ще й не одна, а три зразу! Швидше знайдеш голку в копицi сiна... Але що, як сигнали гуди зовсiм не дiйшли?.. Може, нашi розрахунки помилковi.

– Я цього не допускаю!
– заперечила Заяцова.
– Адже пiдтримуєте ви з допомогою гравiтацiї зв'язок з обсерваторiями на Мiсяцi та експедицiєю на Марсi?!

– Це правда, але хiба можна порiвнювати Марс i тризiр'я Центавра, засмiявся вiн гiрко.
– До Центавра свiтло летить понад чотири роки, а в Марс замалим не влучиш каменем. А втiм, коли помiркувати, нашi розрахунки можна перевiрити, побудувавши нову ракету. Пiду в Академiю, поговорю з Хотенковим...

– Зараз?
– здивувалася дружина, помiтивши, що чоловiк взявся за портфель.

– Так, негайно. Думки все одно не дадуть менi спати.

***

Завiса бiля входу одлетiла вбiк, i до печери вбiг схвильований Северсон: