Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2)
Шрифт:
– Квартяни носять взуття, схоже на наше, - здивувалась Алена.
– Можна подумати, що вони взяли кiлька пар у нас.
– Я знайшла кишеньковий нiж, дуже схожий на нашi, - сказала Молодiнова.
– Покажiть!
– пiдскочила до неї Алена.
– Справдi, це дивно!
Молодiнова задумливо дивилась на нiж.
– Не знаю...
– сказала вона повiльно.
– Менi здається, що цей нiж був справдi виготовлений на земнiй кулi...
Ватсон знизав плечима:
– А як би вiн сюди потрапив? Адже людська нога ще нiколи
– Можливо, його позичили квартяни того разу, коли вiдвiдали лiтак, так само, як i чашки для кофе... Побачимо. Безперечно, вони - культурнi iстоти, як це показує добре продумана форма їхнього взуття. Шкода, що слiди ведуть уздовж кам'яної стiнки в напрямку до нашого селища...
– Це пiдтверджує наше припущення, що квартяни за нами потай стежать...
– закiнчила її думку Свозилова.
– I, очевидно, бояться... Вони, мабуть, такi ж миролюбнi, як i ми...
Вiтер поступово вщухав. Пофарбування мiсцевостi швидко мiнялось. Металевий вiдтiнок скель поступово яснiшав: сходило жовте сонце.
Вченi вирушили далi. Вони обережно спускались кам'янистим схилом, аж поки досягли великого каньйону. Його стрiмкоспаднi кам'янi стiни глибоко внизу омивала спокiйна рiчка.
– Погодьтесь, що без моєї винахiдливостi ми через цю перепону не перебралися б!
– жартував Фратев.
– Балони - просто чудо!
– Вихваляєте балони чи вашу iдею?
– засмiялась Алена.
– I те, й друге.
– До речi, балони треба позв'язувати: так принаймнi нiхто не загубиться, - запропонував Северсон.
I ось величезне гроно повiтряних куль попливло у височiнь.
Але тiльки-но воно опинилося за кiлька метрiв вiд землi, як раптом шарпнулось, крутнулось i, безперервно обертаючись навколо власної осi, почало швидко пiднiматись.
– Смерч!
– крикнув Ватсон.
Все пiшло обертом перед очима вчених. Мiсцевiсть пiд ними так розтанцювалась, що вони незабаром втратили орiєнтацiю. Скриньки пiд їхнiми ногами наштовхувались одна на одну i неприємно скрипiли.
Першою опам'яталась Молодiнова. Вона судорожно натиснула на кнопку ракетної установки. Пiд гроном балонiв почувся гуркiт, схожий на кулеметну чергу. Рух по спiралi загальмувався.
– Летимо просто до кратера вулкана!
– закричала з жахом Алена.
– Вiдкрийте вентилi!
– скомандувала Молодiнова.
Над їхнiми головами почулося сичання й шипiння. Балони почали швидко спускатися, але при цьому знову шалено закрутились. їх несло просто на джунглi.
Дiставши сильний удар в спину, Северсон зойкнув i заплющив очi. Пiдсвiдомо вiн ухопився за гiлку i крикнув:
– Аленко! Тримайся!
Нi, з нею нiчого не трапилося. Вона лежала поруч нього, заплутавшись у плетивi гiлок i лiан, а трохи далi - решта супутникiв. На щастя, джунглi були такi густi, що верхiв'я дерев утворювали нiби суцiльний пружний матрац.
– Тримайтесь!
– крикнула Молодiнова.
– Вiтер може нас знову зiрвати...
I справдi, оболонки
– З вами нiчого не трапилось?
– насилу запитала Алена.
– Ще не знаю, але почуваю себе, немов пiсля добрячої прочуханки! спробував пожартувати Фратев.
– Пiд сто туманiв, - де ми, власне, зараз?
– А яке це має для нас значення? Мiцнiше тримайте балони, аж поки вони спадуть, - стомлено сказала Молодiнова.
Коли нарештi балони безсило опустились у заростi, вченi швидко звiльнились вiд лямок. Фратев поворушив руками й ногами i зiтхнув:
– Переломiв, правда, немає, але я весь побитий, наче на менi просо молотили.
Мандрiвники, якi ще раз зазнали катастрофи, роздивлялися навколо, щоб хоч приблизно визначити, де вони опинилися. Недалеко вiд них пралiс кiнчався. За ним праги неба височiв конус вулкана, над яким курiв димок.
– Ще трохи - i ми сiли б якраз над кратером...
– Так, небагато нам лишалось до нього...
– сказав зблiдлий Вроцлавський.
– Ну, спускаймося.
Обережно згорнули балони, з допомогою тросiв сяк-так спустили вантаж на землю. Але це ще було пiвдiла: довелося докласти чимало зусиль, поки вони вибралися з джунглiв, хоч до узлiсся було всього лише кiлька десяткiв метрiв.
Коли всi речi витягли з хащiв, Молодiнова пiшла розвiдати дорогу, а втомленi мандрiвники сiли спочити.
– Чи не помiчаєте ви, що грунт пiд ногами коливається?
– запитав Вроцлавський.
– Справдi, вулкан не такий спокiйний, як здається на перший погляд, пiдтвердив за хвилину Северсон.
– Я теж це помiтив, - кивнув головою Фратев.
– Ця люлька ще всипле нам жару.
Тим часом повернулась Молодiнова.
– Каньйон, який ми збирались перелетiти, недалеко. Я гадаю, що слiд продовжити подорож рiчкою, що протiкає по ньому.
– Чудесно! Блискуча iдея!
– жваво погодився Фратев.
– Б'юсь об заклад на смаженого iндика, що таким чином ми з комфортом i дуже швидко потрапимо в Долину вогнiв, до квартян!
Бiля вузької долини експедицiя зупинилась. Молодiнова з Аленою наповнили повiтрям човни, а iншi тим часом приготували троси, щоб спускати вантаж.
Спускання прямовисною скелею забрало багато часу. Лише через кiлька годин експедицiя могла продовжувати свою важку подорож.
Каньйон повертав то лiворуч, то праворуч. На його крутих схилах росли якiсь химернi рожево-червонi рослини, схожi на нашi лишайники. Подекуди над ними схилялись покрученi стовбури могутнiх дерев з великим овальним, губчастим i жовтим знизу листям.
Стiни каньйону поступово знижувались, сам вiн ширшав, аж поки перетворився на улоговину з пологими схилами. Долина вогнiв уже мала бути десь недалеко, але на порослих чагарником берегах досi не видно було анi найменшої ознаки втручання мислячих створiнь.