Побачити Алькор
Шрифт:
Розділ 24
— Іване Ваграновичу, — Лавр зайшов до директорського кабінету, де якраз сканували стіни. — Дзвонила Люда. Каже, що батьки дівчини не підходять до стаціонарного телефону, а стільниковий не відповідає. Уже десять хвилин як вона дзвонить і не може додзвонитись. І ще, Іване Ваграновичу, Люда каже: Корецький розповів Кабарді, що дві доби тому Наталю переслідували невідомі. Чоловік і жінка. Озброєні і з ознаками спецпідготовки.
— Ага, — шеф кивнув так, ніби давно
— Їм ще хвилин сорок.
— Це погано, — директор набрав номер на стільниковому. — Михайло Романовичу, це знову я… Так. Твої вже там? Нехай піднімуться до квартири… Так. Ті самі гості, що вбили родину Вороненків, як я і казав. Боюсь, що вони вже там, допитують, як би нам не спізнитись. Вони озброєні. Є інформація, що їх двоє — чоловік і жінка. Вони треновані і, можливо, фанатики… Ні, не бойовики, але небезпечні. Скажи своїм хлопцям, нехай працюють обережно. Якщо вже не вдасться їх узяти… Так… Зрозумів. Чекатиму.
— Менти вже там?
— Там. УБОЗ триматиме нас у курсі подій, — директор зупинив погляд на техніках, які вели сканер уздовж плінтуса. — За півгодини я призначив нараду у вузькому колі. Обговоримо нові обставини. Тебе, Лавре, теж запрошено.
— Дякую за довіру, Іване Ваграновичу.
— Рано ще дякувати.
— Мені Люду попередити?
— Зачекай. Зараз менти перевірять квартиру, будемо знати, що там і як. Тут поки що посидь, — шеф вийняв з портфеля лептоп, поставив на стіл і гримнув на техніків:
— Ви ще довго?!
— Вже закінчуємо, Іване Ваграновичу, — запевнив старший. — Ще закуток пройдемо, і все.
З УБОЗу віддзвонилися за півгодини, коли кабінет уже перевірили. Директор вислухав його повідомлення мовчки, з кам'яним обличчям. Лавр, дивлячись на нього, мимовільно стиснув щелепи, аж занив хворий зуб.
— Погано все, — шеф вимкнув стільниковий. — Менти ледь не запізнились. Гості вже були там, почали допит. Одного менти завалили, але дівка прорвалась. Трьох ментів поранено, батьків Наталії також доправлять до лікарні. У них чисельні опіки, травми. Чи виживуть, невідомо.
Він підійшов до вікна, подивився на внутрішній двір бази, розпорядився:
— Подзвони нашим. Нехай Люда, разом із криміналістами, зробить огляд квартири і трупа. Може, щось цікаве і знайде. А Ребрик нехай звідти відразу їде до лікарні і подивиться за батьками Наталії. На ментів, як бачиш, надія невелика. Кабарді повідомиш ситуацію як є, але скажи йому, щоби дівчині про батьків нічого не розповідав. Вона ще мала, дурна, може себе повести неадекватно. Виникнуть проблеми, потім не розгребемо. Нехай Микола Семенович придумає для неї щось нейтральне. Він знає як, уже були такі ситуації.
Лавр негайно передав інструкції. Потім, коли завдання були доведені до всіх, він нарешті наважився і сказав:
—
— Будемо сподіватись, що не вирахують, — шеф знов умостився у своєму величезному кріслі. — Ти правильно зробив, що не вніс адресу до бази даних.
— Може, після наради туди поїхати?
— І приведеш туди за собою «хвіст»?
— Ну, поки ж не привів.
— Ситуація змінилася, Лавре. Тепер усе буде інакше. Досі люди Сулими чекали на «крота». Тому не пасли наших наружкою. Їм це було не потрібно, вони й так нас наскрізь бачили. Всі наші дії, пересування, хати. А тепер, коли ми знайшли камери, вони почнуть нас усіх пасти. Навішають на кожного «хвостів» і прослушок. Вони, Лавре, мають такий ресурс, що ми проти них дуже блідо виглядаємо. Про конспіративну квартиру забудь. Пересуватись тепер будемо лише групами, з охороною. А Кабарда нехай уже тепер викине свій мобільник і тримає зв'язок за резервною схемою. Для ситуації «сімка» ми її і розробляли, цю схему. І в базі даних вона не засвічена… Але, боюся, що вони вже пробили по сигналу координати Миколи Семеновича.
— Окрім Люди, ніхто не знає, що саме Кабарда з Корецькими.
— І що?
— Люда поза підозрою.
— Чому це раптом?
— Одну із камер «кріт» підвісив над її терміналом.
— Якщо «кріт» — Люда, то вона таким чином могла забезпечувати собі алібі.
— Але навіщо їй було входити в базу даних під моїм паролем? Вона ж має власний пароль доступу.
— З тою ж метою. Алібі. Як на мене, три відеокамери — явний перебор. Достатньо було одної. Ось тобі й матеріал для роздумів…
У приймальні почувся шум. Двері розчинились, і весь технічний відділ у повному складі увалився до кабінету. Один із техніків з переможним виглядом ніс прозорий пакет. Крізь пластик було видно чорну коробку розміром із сигаретну пачку.
— Ретранслятор? — шеф підвівся назустріч технікам і сперся важким черевом на стіл.
— Ні, це приймач, — обличчя старшого техніка сяяло від задоволення. — Інформація знімається звичайною флешкою. В ньому порт USB. Судячи з обсягу пам'яті, «кріт» мусив знімати інформацію що три дні. Це якщо камери працювали цілодобово з максимальною піксельністю. А якщо вони працювали в економрежимі…
— І де його знайшли? — перервав скоромовку техніка шеф.
— У кімнаті відпочинку. Він був скотчем прикріплений до днища дивана.
— «Пальчики» не затерли?
— Ображаєте, Іване Ваграновичу. Все акуратно зробили, там є «пальчики» й без проявки видно. Жирні такі відбиточки.
— Несіть до лабораторії, Олегу Марковичу. Кримінолог на місці?
— Все буде зроблено, — запевнив директора старший технік. — За двадцять хвилин ми вам цього гада на тарілочці подамо.