Побачити Алькор
Шрифт:
Нова дівчина прийшла до кафешки після другої. Висока, доброї статури, з доглянутим темним волоссям, вона звернула на себе увагу підпилих місцевих мачо. Один із них, граючи м'язами під футболкою-сіткою, підійшов до дівчини з пропозицією, але та на нього не зреагувала. Мачо хотів образитись, але подивився дівчині в очі, вибачився і повернувся до свого столику, де колеги зустріли його гучними веселими підмахонами.
Це привернуло увагу бармена й охоронців. Саша підморгнув офіціантці Яні, і та підійшла до нової дівчини.
— Можеш сісти за наш столик, — запропонувала Яна. — Всі
— Дякую, — нова дівчина зміряла Яну оцінюючим поглядом долучилася до компанії офіціанток.
— Я тебе раніше тут не бачила, — сказала офіціантка Оксана. — Ти звідки?
— Приїжджа, — нова дівчина витягла з торбинки пачку «Собранія» і поклала на стіл. — Пригощайтесь, дівчата.
— Як називаєшся? — запитав охоронець Василь, який розвалився на стільці між столиком і баром.
— Мариною назвали.
— Звідки приїхала?
— З Чернівців.
— Молдаванка?
— Тато — румун.
— Я відразу просьок, — повідомив присутнім Василь. — У мене була молдаванка. Гаряча тьолка.
— Шо ти брешеш, — пирхнула Яна. — В тебе ж нікого, окрім Катьки Потапенко, не було.
— Ти не звізді, — образився охоронець. — Ти її не пам'ятаєш, ту молдаванку. Ти тоді ще в школі букви вчила. Вона сюди зніматись приходила, а тепер працює в сауні у Хромого.
— Я маю кожну шмару в місті знати?
— А не знаєш, то мовчи.
— Припиніть гавнотьорки, — зупинила суперечку Оксана і звернулася до Марини: — Що будеш пити?
— Коньяк.
— Саша, — звернулась Оксана до бармена, — дєвушка хоче коніни.
— Хоче — получе, — «нічний імператор» послав у напрямі Марини найприємнішу зі своїх посмішок. — Я пригощаю.
— Добрий ти сьогодні, — оцінила Яна.
— Я до красивих дівчат добрий, — уточнив Саша.
— А що ти тут робиш? — запитала в Марини Оксана.
— Одну дєвку шукаю. Вона мені гроші винна.
— Дєвку? — нашорошив вуха Василь. — Великі гроші?
— Великі.
— Така інформація у нас платна, — зауважила Оксана.
— Без питань. Скільки?
— Їдеш з нами в сауну, — сказав Василь, — і ми там тебе всі трахаємо.
— А без приколів?
— Подумати треба.
— Це не ти, бабан [29] , будеш думати, — втрутився в розмову бармен. — Оксано, нумо ставай на бар, а я тут з румункою перетру тему. Пішли, жертво обману.
29
Бабан— селюк (крим. арго).
Марина зайшла за барменом у підсобку. Там бармен сів на упаковки з «кока-колою», вийняв дорогий портсигар і закурив.
— Ну, розказуй, — запропонував він.
— Що розказувати?
— Об'явись, хто така. Для себе терпілку шукаєш чи, може, для когось іншого?
— Я ж кажу, я з Чернівців. Соска мені гроші винна.
— Слухай, Марино, чи як там тебе насправді, я ж не перший день на світі живу. І на таких росомах, як ти, я свого часу також надивився. Ти така ж румунка, як я папа римський… Я так думаю, — Саша примружився на вогник
— Усе сказав?
— Слухаю тебе.
— Про тапки ти, халдєїч, правильно зацінив. Соску шукаю для законника. Плачу зеленню. За тухту бейци відриваю.
— Це вже конкретний базар, — погодився «нічний імператор». — А за наводку ти не бійся. Не на фраєра попала. Тухта нам не в масть, росомахо, — він підморгнув Марині. — Нюрку її засвіти, подивлюсь.
— Маю лише фоторобота, — Марина передала барменові листок із графічним зображенням дівочого обличчя. — Їй на вигляд років сімнадцять. Шкіра засмагла. На шиї якась пляма, може, бородавка. Волосся темне. Очі сині. Худа, довгонога, у світлих джинсах.
Саша підвівся з упаковок, підійшов до вікна, підставив листок під світло, уважно вивчив малюнок. Потім спитав:
— Башлі при тобі?
— Так ти її знаєш?
— Покажи башлі, росомахо.
Марина витягла з торби конверт. Бармен заглянув всередину, присвиснув.
— Ну, — прискорила його Марина. — Починай заробляти.
— Я цю алюру [30] бачив тут кілька разів. Нарвана пацанка, вчилась у тутешній гімназії. Не знаю, як звати, а поганяло в неї, здається, Мура. Якось так.
30
Алюра— починаюча проститутка (крим. арго).
— Де живе?
— Не знаю, але шлиндала вона тут з Едіком, сином Толіка Вороненка.
— Хто він?
— Толік? Він барига. Має власну коптильню, ми в нього беремо бастурму, ковбасні нарізки.
— Фатера? [31]
— Я маю лише контори його адресу… — Саша задумався. — А домашню Толіка може знати Яна, він її минулого літа підтрахував.
— Гони її сюди. Темпом.
За кілька хвилин Марина залишила «Бунгало», маючи в кишені папірець з домашньою адресою родини Вороненків. Бармен ще довго дивився в темний прохід між парканами, куди зникла небезпечна «росомаха», а потім вирішив, що не буде фіксувати цю пригоду в тижневому звіті, який післязавтра здаватиме до райвідділу.
31
Фатера— квартира (крим. арго).
Розділ 21
— Де ти пропав? — Людмила виглядала схвильованою. — Ти мав тут бути ще годину тому. Нема й нема, твій сотовий не відповідає. Ми вже хотіли бійців піднімати.
— Добре, що не підняли. Я перевіряв одну побічну версію.
— Яку?
— Поки що секрет.
— Що з Корецькими?
— Все о'кей.
— Треба взяти під контроль їхнє місце перебування.
— Воно вже під контролем.
— Тобто? — Людмила здивовано подивилась на Лавра.