Подорож у Тандадрику (на украинском языке)

Жилинскайте Витауте Юргисовна

– Як вам вiдомо, - вiдповiв пiлот, - у наш корабель поцiлив метеорит. Удар метеорита зiпсував прилад, який автоматично показує напрямок. Отож ми згубили орiєнтир. Для того я вас i запросив, щоб вияснити справжнє становище i довiдатися, яка ваша думка з цього приводу.

– Думка? Яка думка?
– здивувався начальник.

– Може, варто повернутися назад?
– вiдповiв пiлот, дивлячись крiзь скло.

– Повернутися?
– повторив начальник.
– Назад? Цього... ще бракувало...

Рiй невеселих думок закружляв у нього в головi. Повернутися в холодний, похмурий лiс бiля смiтника? Або до дiтей, якi їх пошарпали, подерли, покалiчили i викинули?

Назад - то прощай, надiє, що вони будуть знову здоровi i хоч трiшечки щасливi. Назад - це знову доля обiрванця i безталанного, вiд якого всi вiдцуралися. Назад - це розпрощатися зi всiма новими пригодами в подорожi, розпрощатися з обов'язками начальника...

– Я чекаю на вiдповiдь, - сказав Менес, - i готовий повернути корабель назад. Маршрут невiдомий, i недослiджений напрямок може закiнчитися загибеллю. Ми й так не раз були на волосок вiд загибелi.

Кадриль важко проковтнув слину.

– Якщо, - сказав вiн, - ми згубили ор... ора... тир...

– Орiєнтир, - усмiхнувся пiлот.

– ...якщо згубили орiєнтир, то як ми знайдемо шлях назад?

Тепер пiлот повернув до Кадриля не лише скельця окулярiв, але обернувся з усiм гвинтуватим стiльцем. Запитання Кадриля було таке мудре й навiть пiдступне, що i з допомогою Твiнасової люльки такого не придумаєш!

– Ммм...
– зам'явся Менес.
– Хоча орiєнтир i загублено, але... ммм...

"Чого доброго, - слухаючи мемкання пiлота, подумав Кадриль, - Ейнора говорила правду: вiн замишляє лихо!"

– Бачите, - опанувавши себе, сказав пiлот, - прилади пульта зафiксували, тобто вiдзначили весь шлях, яким ми летiли, i допоможуть його знову вiднайти.

– Хтозна, - коротко i ясно кинув зайчик, дивлячись на мигтiння свiтил.

– Я пролетiв довгу путь i набув чималого досвiду, щоб мiг щасливо повернутися i доставити всiх назад. То як, повертаємо корабель?

"Нiколи!" - замалим не вигукнув начальник, але встиг прикусити язика. Згадав "холоднокровного", згадав, що начальник вiдповiдає за долю всiх, що вiн не має права згубити Китичку, Ейнору, Твiнаса, нарештi, й Легарiю, хоч би яка вона була, так само й пiлота. Нi, вирiшувати одному за всiх... Не можна поводитися так, як тобi спаде на думку, бо тодi ти нiчим не будеш вiдрiзнятися вiд Легарiї, яка тiльки й дивиться, щоб лише їй була користь, нiчим не вiдрiзниться i вiд Китички, який спалив усю планету... тобто її спалили iскри iз "Шишечки", але й без iскор сiрник виконав би свою чорну роботу!.. Тепер, ставши начальником, Кадриль почав бачити все ширше i вирiшувати суворiше!

– Я, - сказав вiн пiлотовi, - повинен порадитися з усiма мандрiвниками. Тiльки пiсля того скажу своє рiшення.

Пiлот Менес навiть тричi нагнув шолом, наче вiн чекав саме такої вiдповiдi, наче мудрiшої вiдповiдi i не могло бути! Кадриль з гiднiстю махнув вухом i вже зiбрався вийти, коли знову почув:

– Прошу вас почекати.

Пiлот простягнув руку, щоб вiдчинити шухлядку, яких у стiнi було безлiч. Кадриль з величезною пiдозрою стежив за кожним рухом пiлота: чи той не готує пастки? Чи не накине на нього стременний ремiнь? Ну, ну!.. Ось рука в рукавицi виймає iз вiдчиненої шухляди целофановий мiшечок, весь всипаний золотими зiрочками. Що воно буде? Кадриль непомiтно трошки розстебнув таємну кишеньку. "Коли що, я його вколю, як уколов робота!" готувався зайчик.

– Прошу взяти, - простягнув йому пiлот мiшечок.

– Що... це?
– покосився начальник i подумав: "Чого доброго, це буде оте, про що говорила Ейнора! Цього ще бракувало!"

– Тут, - пояснив пiлот Менес, - ви знайдете унiформу,

яку одягав колишнiй командир корабля, який загинув у бою з повiтряними пiратами.

– Який загинув... повiтря...
– промимрив Кадриль, нiчого подiбного не сподiваючись.

– Вiрнiше, з космiчними пiратами, - додав пiлот.
– Вiзьмiть.

Кадриль знову з недовiрою глипнув на мiшечок, проте взяв його. Повагом вiдстебнув i витяг бiлий як снiг пiджачок унiформи з золотими кантами, з зiрками на погонах i сяючими мiдними гудзиками. Знайшов вiн i унiформну шапку - високу, з козирком i з гербом, на якому було зображено космiчний корабель пiд час польоту. Вiн навiть знайшов у мiшечку плоску шкiряну сумочку з довгим шкiряним ремiнчиком.

– Це називається планшетка! У неї вкладено компас, записну книжечку, кулькову ручку, ножик, крiм того, схеми трас, якi попросив би тримати в надзвичайнiй таємницi, - пояснив пiлот.

– В надзвичайнiй таємницi, - повторив начальник i навiть оглядiвся, чи нiхто не слухає.

– Унiформу я пропонував би натягти зараз, - сказав пiлот, - бо тут не пiдiймає догори i є дзеркало.

Вiн крутнув одну з безлiчi ручку, i перед Кадрилей постало дзеркало завбiльшки з його зрiст.

Кадриль, почуваючи себе трохи нiяково, почав надягати бiлий кiтель. Тiльки подумати, вiн якраз на нього! А шапка... унiформна шапка теж була наче на нього шита! А щоб шапка з голови не злiтала, на нiй була резинка, яка, оповиваючи пiдборiддя, тримала кашкет. Нарештi Кадриль повiсив на плече планшетку так, щоб вона була спереду i коли вiн iтиме, легенько вдаряла його по стегну. Одягнувшись, зайчик став перед дзеркалом.

– Хай тобi дiдько!
– вирвався у нього зовсiм новий вигук. Та вiн i сам здавався собi зовсiм новим! Ну, просто неначе вже на Тандадрицi: такий показний, величний i сильний - хоч стань i дивись на себе до самого кiнця подорожi! Кадриль повернувся в один бiк, повернувся в другий, смикнув за планшетку, поправив шапку, щоб була трохи набакир i виглядiла б так, наче пiд нею всунуте друге вухо.

– Бач як!
– каже вiн у дзеркало, тобто сам до себе.

– Не сумнiваюсь, - сказав пiлот, - що ви будете вартi цiєї унiформи. А також i цiєї штучки.
– I вiн подав пояс, до якого було пiдвiшено кобуру з револьвером.
– Якщо напали б повiтрянi пiрати або iншi вороги, - пояснив пiлот.

– Хай тiльки спробують!
– тупнув п'ятою Кадриль, i його вiдображення в дзеркалi теж тупнуло - тiльки хвацькiше й величнiше.

Пояс зайчик прив'язав так, що кобура з револьвером розмiстилася на задньому стегнi. Вiд надзвичайного збудження у Кадриля пашiло вухо i тiпався хвостик.

– А тепер, - байдужим голосом промовив Менес, - повертайтесь у салон i повiдомте мене про офiцiйне рiшення.

– Iду!
– знову Кадриль тупнув п'ятою разом зi своїм чудовим вiдображенням.
– Офiцiйне рiшення, - повторив, укладаючи в свою голову нове слово, яке так пасувало до його унiформи.

– До речi, - додав пiлот, - може, ви помiтили в стiнi салону срiбну ручку?

– Так, я помiтив, - кивнув козирком начальник.

– Потягнiть її до себе. Там буде постiйний ваш пост, пост командира корабля.
– I пiлот швиденько пiдняв до шолома руку, вiддаючи честь командировi.

– Оце тобi...
– Вiд подиву Кадриль ледь не впав на стегно з планшеткою. Але вiдразу гiдно випростався: виявляється, що командир корабля старший за самого пiлота! Виявляється, без потреби вiн вiддав шану пiлотовi i бив перед ним п'яткою. Виявляється, повинно бути навпаки! Виявляється, на кораблi вiн найстарший!.. Ось як!