Подорож у Тандадрику (на украинском языке)

Жилинскайте Витауте Юргисовна

ОФIЦIЙНЕ РIШЕННЯ

– О-о-о-о-о-о!
– прокотився вигук по салону, коли у дверях кабiни показалася шапка з гербом, золотом прикрашений мундир i кобура з револьвером.

– Друже, чи ти... ошалiв?
– вигукнув Китичка, захлинаючись вiд зачарування, - Швидше сiдай у крiсло i дай менi помацати iграшковий пiстолет i подивитися на сумку.

– Це не сумка, а планшетка, - пояснив йому Кадриль, дiставшись до крiсла.

– А що в тiй планшетцi?
– зацiкавився песик.

– Таємнича схованка, - прошепотiв Кадриль.

–

Але не таємничiша за нашу таємничу кишеньку?
– з надiєю повернув писка Китичка.

– Ммм...
– промимрив Кадриль саме так, як пiлот Менес.
– Бач, тут... схована схе... ма.

– Це... схе... схе...
– не подужав песик вимовити дивне слово.
– А що воно має означати?

– Це означає, - набурмосив лоба Кадриль i потарабанив нiгтем по планшетцi, - це означає... мм... що тут все зафiкс... зафiксоване.

На цей раз Китичка не смiв запитати про ще одне нове слово: вiн вiдчув себе дуже вiдсталим у порiвняннi зi своїм освiченим другом.

– А чи я мiг би, - попросив песик, - помацати ручку iграшкового пiстолета? I подивитися на хлопавки?

– Ну й сказав!
– Кадриль навiть вiдкинувся на спинку крiсла.
– Це не iграшковий пiстолет, а справжнiсiнький револьвер. I заряджений вiн не хлопавками, а кулями! Пах - i готово!

– Ого...
– скривився песик.
– Який ти!..

– Це ще не все.
– Кадриль кинувся до срiбної ручки. Вiн, трохи хвилюючись, сiпнув ручку на себе, i вiд стiни щось вiдокремилось - кришка чи не кришка, а опустилось i стало чудове крiсло з вузеньким столиком спереду. Бiля столика було приладнано дзвiночок, пляшечку з освiжаючим напоєм, ланцюжок для олiвця, футлярчик для записної книжечки та iншi речi, необхiднi, щоб командувати. Мандрiвники здивовано стежили, як командир зайняв свiй пост i прив'язався захисними поясами, гарно прикрашеними зiрочками.

– Це... знущання... надi мною... я... протестую...
– простогнала Легарiя i знову заридала, витираючи краєм накидки сльози.

Кадриль вiдстебнув планшетку, поторкав схему, витяг записну книжечку й олiвця, прикрiпив їх до столика, старанно застебнув планшетку, поправив шапку i оглядiв пасажирiв. Китичка дивився на нього i очей не зводив, вiї у Ейнори тривожно тремтiли, а личко горiло вiд нетерпiння: вона чекала вiстей iз кабiни пiлота. Люлька Твiнаса знову була прилипла до стелi - лише порожнiй дзьоб вiд здивування був роззявлений. А Легарiя все схлипувала, все плакала.

Кадриль хотiв подзвонити в дзвiночок, щоб вона вгамувалась, та посоромився.

– Прошу уваги, - заговорив вiн до пасажирiв.
– Є важлива i не дуже хороша новина.

– Яка новина? Кажи швидше!
– пiдганяв Китичка.

Всi мандрiвники занепокоїлись.

– Поспiшати теж нема чого, - попередив колишнiй гарячка.
– Ми повиннi гуртом порадитися,, що нам робити далi.
– Тут вiн не витримав, щоб трохи не прихвастнути: - Пiлот Менес пропонував

менi одному вирiшити, але я хочу знати думку всiх.

– Дуже правильно!
– пiдтримала Ейнора.

– Ось який мiй друг!
– засяяв вiд гордостi Китичка.

Ображена Легарiя захлипала на все горло, i командир змушений був задзвонити дзвiночком:

– Попрошу тишi!

Вiн терпляче почекав, поки всi заспокоїлися, i заговорив далi:

– Ви вже знаєте, що метеорит збив наш корабель з путi. А тепер вiн i зовсiм згубив... загубив...
– Кадриль хвилю подумав i згадав: ...орiєнтир.

– Але я не знаю, що воно за орiєнтир, - наївно зiзнався Китичка. Поясни менi, друже.

– Орiєнтир - це... це... такий знак, який показує путь, - насилу знайшов вiдповiдь командир, трохи незадоволений, що песик задав йому таке важке запитання.

– Тодi виходить, - не вгамовувався Китичка, - що значок випав iз корабля i тому ми його згубили, правда?

Кадриль аж упрiв i зсунув з лоба шапку. Ну й Китичка! Через свою нетямучiсть зробить дурнем iншого!

– Не зовсiм так, - вiдповiв командир.
– Згубити орiєнтир - це значить... значить...

Несподiвано йому прийшла допомога.

– Китичко, - вiднявши вiд очей мокру накидку, втрутилася Легарiя, який ти нетямущий! Якщо було б сказано "згубили шлях", то ти знову запитав би, чи шлях не випав iз корабля, як носовичок з кишенi...

Китичка, наче йому хто дав по писку, ледве не полiз пiд крiсло, а командир поволi пояснював далi:

– Не маючи орiєнтира, пiлот летить наослiп, i може статися так, що ми не лише нiколи не долетимо до Тандадрики, але й загинемо. Тому ми повиннi вирiшити: чи летимо далi, чи повертаємось назад. Чекаю вашого офiцiйного рiшення.

– Оф... офiцiйного? Що воно таке?
– знову мимохiть бовкнув Китичка.

На цей раз Кадриль розсердився не на жарт: цей Китичка просто непоправний! Задає i задає запитання... Та вiдповiсти треба було, i вiн знову замекав:

– Офiцiйне - це... це... ммм... таке рiшення, коли...

Допомога знову прийшла звiдти, звiдки командир найменше сподiвався.

– Справдi так, - сказала Легарiя, вже висушивши свої сльози, офiцiйне рiшення, коли всi прилюдно висловлюють свою думку.

Здивований Кадриль вдячно поглянув на колишню начальницю, яка так, без жодного користолюбства, простягла йому лапу допомоги.

– Отож кажiть свою думку. Пiлот чекає на остаточне рiшення.
– Вiн узяв олiвця й розгорнув записну книжечку, хоча i сам не знав навiщо.

Час минав, але всi мовчали: може, мандрiвникiв налякав блокнот з олiвцем, а може, слова: "Офiцiйне рiшення". У командира упрiла потилиця, i, щоб заспокоїтися, вiн трохи вiдпив освiжаючого напою.

– Шановний командире, - почала Легарiя, - чи не буде нахабством, якщо я запропоную скористуватися вже випробуваним напрямком годинникової стрiлки?