Полонені Барсової ущелини
Шрифт:
Ось він привів колгоспну отару на Смарагдовий схил гори і пустив її пастись, а сам ліг на траву й гріється на сонці. Сонце таке яскраве, палюче!.. Бойнах, товариш його дитинства, припав до ніг, метляє хвостом і ніжно лиже руки… Раптом здоровенний, завбільшки з теля, кіт кинувся на отару, схопив і потяг вівцю… Це трапилось так швидко, що Бойнах не встиг навіть стрибнути на звіра, що, між іншим, навряд чи було б розумно. Собака інстинктивно відчув, що це був страшний кіт. Коли небезпека минула й настала тиша, собака знову ліг до ніг пастуха і почав лизати йому руки. «Бойнах-джан.
— Бойнах-джан, братику мій!.. — кличе Асо й прокидається, розбуджений власним голосом. З очей його ще ллються сльози.
Наближається північ. Огонь у багатті згасає, і Шушик починає куняти.
— Спати! — каже Ашот. — Завтра зранку підемо збирати виноград.
Проте наступного дня юні мандрівники довго не наважувались віддалятися від свого житла, побоюючись, Що звір може ховатися десь поблизу.
До полудня хлопці сиділи. в печері, потім, не витримавши, вирішили піти по паливо.
Цюкання сокири, тріск падаючого гілля, крики, пісні, — все це підбадьорювало їх: не підійде ж звір до людей, які рубають дерева!..
Змінюючи один одного, хлопці працювали своєю заржавілою і тупою сокирою.
— Ху! Хіба це сокира? Жує, як беззубий віл!.. Не буду я нею рубати! — витираючи піт, застрайкував Гагік.
— Ох, ці хлопці! Тільки й думають усе силою взяти! — докірливо сказала Шушик. — А хіба не можна погострити сокиру? Адже гострою сокирою і працювати легше і дров більше нарубаєте.
— Справді!.. Саркіс, піди принеси з кузні точильне колесо, я нагострю, — посміхнувся Гагік.
— Стривайте, я зараз таки принесу точило! — вдарив себе по лобі Ашот. — І як ми раніше до цього не додумались? А як ви гадаєте, де в Барсовій ущелині є поклади точильного каменю?
— Чортовим кігтем можна нагострити? Я місце знаю.
— Ні, Саркіс, круглі чи овальні точила, які нам потрібні, виготовляє в природі лише вода. Це вона протягом століть шліфує каміння. Ходім подивимось біля гирла потоку.
Там-таки знайшли кілька булижників і принесли їх у печеру.
— Гострити сокири-це якраз справа кривих, дайте мені, — простяг руку Саркіс.
— Добре, а ми підемо по виноград. Дров потім нарубаємо гострою сокирою.
— Не гострою — алмазом стане! — посміхнувся Саркіс.
Товариші засміялись: дивна справа — Саркіс намагається розмовляти так, як Гагік!..
Скоро у винограднику знявся дим від багаття.
Хлопці помітили в саду сліди якогось чотириного звіра, що унадився по солодощі. Лапами він згрібав сніг і викопував з-під нього солодкі грона винограду. Ашот насторожився. Придивившись до сліду, він помітив, що в тварини дуже довгі кігті.
— А, та це той борсук, що налякав Саркіса! — вигукнув він. — Але чому він не спить? Адже борсуки теж впадають у зимову сплячку.
— Видно, не такий він дурний, щоб проспати цей виноград, — сказав Гагік.
Сам того не розуміючи, він правильно оцінив поведінку борсука. Ашот пояснив, що деякі тварини засинають взимку тому, що не
— Цього негідника треба знайти, здерти з нього шкуру, напхати травою і зробити подушку для Шушик, — скрегочучи зубами, сказав Гагік. Як не дивно, інші хлопці були теж агресивно настроєні проти борсука, хоч не могли б пояснити чому.
Всі разом пішли по сліду і зупинились біля борсукового лігва.
Під скелею він, очевидно, струсив сніг із своїх лап і зник серед каміння.
— Чи не викурити його димом? — запитав Асо.
— Не викуриш. Давай наглухо закриємо вихід, хай у гнізді спить, — запропонував Ашот і тут же заклав вхід у нору таким каменем, якого б не зрушили з місця й п’ять борсуків.
— Отепер весь виноград наш! — зрадів Гагік. — Зберемо, повісимо в печері і цілу зиму будемо їсти.
Коли хлопці повернулися в печеру з виноградом, Асо склав його купкою в одному кутку.
— Хай тут лежить, — сказав він задоволено.
— Почекай, Асо, ти нічого не розумієш у господарстві, — запротестував Гагік. — Виноград не складають купою — так він за день зіпсується. Треба розвісити.
З усіх присутніх тут хіба що пастух не знав, як зберігати виноград. Інші ж виросли на виноградниках, і це було для них звичайнісінькою справою.
Взявши кілька тоненьких гілочок, хлопці зрізали в них бокові паростки і на криві сучки, що лишились після зрізування, повісили грона винограду. Гілочки з гронами повісили на кілочки, заздалегідь забиті в стіну печери, і печера стала схожою на справжній маран [24] .
24
Маран — льох, де зберігають вино й фрукти (вірм.).
Гагік відступив кілька кроків назад і, взявшись руками в боки, замилувався: великі кетяги мінилися всіма барвами. «Дурнями ж ми будемо, коли кинемо стільки винограду й підемо в село», — подумав він.
Однак радість його була короткою. Трохи пізніше, вставши, щоб дістати для Шушик кілька кетягів, він помітив, що виноград пустив сік.
— Ой, щоб мене гедзь укусив! — вигукнув хлопець. — Виноград примерз і почав псуватися — тече!..
— Так, здається, тріскається — шкіра підмерзла, — підтвердив Ашот. — Шкода, не вдасться зберегти. Що ж нам робити?
Настрій зразу підупав: і продукт є, а зберегти не можна!
— У моєму черепку виникла геніальна думка! — оголосив Гагік. — Надушимо виноградного соку, наллємо в горшки і поставимо в холодне місце. У нас буде глюкоза, тобто сила, яка розчищає сніг. Пий і берись за лопату!..
Не можна сказати, щоб пропозиція Гагіка була неслушною. Проте хлопці, та й сам Гагік, з жалем душили, м’яли чудові грона. Просто шкода було, власними руками знищувати таку красу.
Через два дні Гагік зробив ще дві глиняні посудини — якісь глибокі горщики з широкими шийками і порівняно вузькою середньою частиною. Інакше в нього не виходило.