Полювання на Снарка

Кэрролл Льюис

Тільки разом їх бачили люди.

А як сварки траплялись (а знаємо ми,

Що спалахують сварки моментом),

Виринав про Тьох-Гроха злий спогад з пітьми

І скріпляв їхню дружбу цементом.

Сказ шостий

Сон Борзописця

І наперсток, і ніжність пустили у хід,

В хід пустили надію і вила,

Котировкою

Снарка лякали як слід,

Шармом вабили усмішки й мила.

Борзописець, вморившись строчити закон

Про злочинність Бобрових мережок,

Задрімав, – і явився сам Снарк в його сон

По котрійсь з сномереживних стежок.

І зал Суду тінистий явився у сні,

Де пан Снарк, ветеран арбітражу,

В адвокатській перуці вів захист Свині

В карній справі «Утеча із сажу».

Усі свідки підтвердили (тричі) той факт,

Що порожнім був саж в час контролю,

А Суддя підзаконний зачитував Акт

У тональностях фа- й сі-бемолю.

Правда, Акт звинувачення він пропустив,

Й Адвокат, він же Снарк, став до слова,

Три години тривав про Свиню наратив,

Хоч ніхто й не збагнув, про що мова.

Із Присяжних вже кожен склав думку свою

(Ще задовго до старту процесу),

Всі вони ґелґотіли, мов галки в гаю,

Думка ж іншого – без інтересу.

«Суд...» – почав був Суддя, Снарк гарикнув: «Бридня!

Застаріли всі ваші закони!

Друзі! Як не крути, в справі цій помогти

Можуть лиш феодальні канони!

Що стосується Зради, то, схоже, Свиня

Була в змові, але підсвідомо,

Ну, а пункт про Банкрутство – теж повна дурня,

Хто в боргу, а хто ні – невідомо!

З фактом Втечі я згоден (і це вже прогрес!),

Але, певен, вину треба зняти.

Це стосується прямо витрат на процес,

Пошук алібі – зайві витрати!

А тепер мій Підзахисний в ваших руках!» –

Й Адвокат, опустившись у крісло,

Став чекать, щоб Cуддя на гербових листках

Резюме склав дохідливо й стисло.

Та Суддя в резюме – і ні бе, і ні ме,

Й Снарк зробив цю роботу по ходу.

Він старався, бігме, тож ввійшло в резюме

Й те, що свідки не свідчили зроду.

Як Вердикт зачитати настав вищий час,

Заявили Присяжні відмову:

«Чудернацьке там слово, незнане для нас,

Хай пан Снарк виручає нас знову!»

І Вердикт виніс Снарк, пожалівшись, однак,

Що уже на межі його сили.

Як він вимовив «ВИНЕН!», зчинився бардак,

Половина

Присяжних зомліли.

Потім Снарк виніс Вирок (Суддя впав у стрес

І не здатен був мовити й слова),

Він підвівсь – мертва тиша нависла, мов прес,

Атмосфера була нездорова.

Вирок впав, наче з неба: «Довічна тюрма!

Й після того ще штраф у гінею».

Всі гукали «Ура!», і Суддя геть дарма

Закликав помириться з Свинею.

Та прийшов їх тріумфу зненацький кінець,

Як тюремник зі слізкою в оці

Повідомив: весь вирок звела нанівець

Смерть Свині ще в минулому році.

Зал залишив Суддя, демонструючи гнів,

Але Снарк, попри шок, без зупинки

З адвокатським завзяттям ревів і гримів

В інтересах покійної Свинки.

Це було лиш у сні, але грими гучні

Борзописцю так били у вуха,

Що прокинувся він – а над ним Будодзвін

В свого дзвона щосили бубуха.

Сказ сьомий

Зла доля Банкіра

І наперсток, і ніжність пустили у хід,

В хід пустили надію і вила,

Котировкою Снарка лякали як слід,

Шармом вабили усмішки й мила.

І Банкір впав у раж, увійшов у кураж

(Тут, либонь, помогла добра чарка),

З бравим криком “Банзай!” ринувсь він в дикогай

І з очей щез у пошуку Снарка.

Він з наперстком і ніжністю Снарка шукав,

Та натомість знайшов Дряпогриза [15].

І кураж весь пропав, бо Банкір добре знав:

Це страшніш, ніж фінансова криза.

З переляку Банкір тут же виписав чек

На пред’явника – фунт і три пенси,

Та звірлюга бідаці впилась в поперек,

Втеча втратила шанси і сенси.

Скок угору, стриб вниз – хижожер рвав і гриз,

Пазурами цап-дряп, клац зубами,

Чувся ляскіт щелеп, чулось “Ай!”, “Пробі!” й – геп!

Це Банкір повалився без тями.

Дряпогриз хутко втік, як з’явився загін,

Що примчав на ті зойки і гуки.

«Я цього і боявся!» – зітхнув Будодзвін

І забамкав у дзвона з розпуки.

Він став чорним з лиця, схожий більш на мерця,

Ніж на бравого зуха Банкіра,

Був такий переляк, що й сюртук його збляк –

Жертва долбесті й честі офіра!

І на жах усіх друзів (і всіх ворогів)