Приказки

Руданський Степан Васильевич

ЦИГАН З ХРОНОМ

З копійкою ци­ган­чук По яр­мар­ку хо­дить І ку­пив би, мо­же, що, Та все не зна­хо­дить. Усе та­ке до­ро­ге, А в нього копійка, По копійці тільки хрін Продає жидівка. Мнявся бідний ци­ган­чук, Далі, що ро­би­ти? Без гос­тин­ця ж не іти, Треба щось ку­пи­ти! До жидівки і побіг, Купив то­го хро­ну, За па­зу­ху по­ло­жив Та й пішов до­до­му. От удо­ма ци­ган­чук Свіжий хрін сма­кує, В носі кру­тить та вер­тить, Сльози не вга­мує. А все-та­ки не­бо­рак Хрону не ки­дає, Іскривився, пла­че, їсть Та все при­мов­ляє: «Плачте, очі навісні, Щоб по­виліза­ли!.. Таже ж ба­чи­ли самі, Що ви ку­пу­ва­ли!..»

А

НЕ ХАЛАСУЙ!

«Ото, та­ту, маєм во­ду,- Каже ци­ган­чук,- А як­би нам іще си­ру Та му­ки до рук - Наварили б ва­ре­ників, Сіли край сто­ла…» Тут ста­ро­му вже по горлі Слинка по­тек­ла… «А як­би нам іще мас­ла, Отоді ба­луй!» Тут ста­рий йо­го фан­дою: «А не ха­ла­суй!»

МІСЯЦЬ

Нічка ти­ха, зорі світять, А мо­роз кре­пить; Циган си­на до міся­ця Лицем ста­но­вить. «Отак, си­ну мій Ро­ма­не! Отак, дур­ню, стій Та з па­зу­хи вий­ми ру­ки, До міся­ця грій!..» Стоїть бідне ци­га­нят­ко, Холод ка­ме­нить, А ста­рий пішов до ха­ти Людей ту­ма­нить. Витуманив ку­сок са­ла, Хліба бо­ху­нець, Вийшов з ха­ти та до си­на - Син як камінець. «Ой міся­цю!
– ци­ган ка­же. Жаль твої кра­си! Ти лиш світиш, а не грієш, Дармо хліб їси».

ЦИГАН НА ТОЛОЦІ

Вийшов ци­ган на то­ло­ку, Косить, бідний, ко­сить - А гос­по­дар обіда­ти Цигана не про­сить, А дав чар­ки по­ню­ха­ти, Хліба за­ку­си­ти Та й знов та­ки зас­тав­ляє Цигана ко­си­ти. І скри­вив­ся ци­га­ню­га, Косить, бідний, ко­сить, А гос­по­дар по­луд­на­ти Цигана не про­сить. А знов чар­ки по­ню­ха­ти, Хліба за­ку­си­ти Та й знов та­ки зас­тав­ляє Цигана ко­си­ти. Ізнемігся бідний ци­ган, Косить і не ко­сить, Аж під вечір пан гос­по­дар Вечеряти про­сить. Просить йо­го до світлиці, Садить на по­саді, Наливає чар­ку, дру­гу… Такий ци­ган ра­дий!.. От по­да­ли си­ро­ват­ку, Циган уплітає, Аж тут ку­ма ва­ре­ни­ки З печі ви­су­ває. Кинув ци­ган си­ро­ват­ку, До дру­го­го взяв­ся. Лигав-лигав ва­ре­ни­ки, Аж роз­пе­ре­зав­ся. Далі годі! Си­дить ци­ган, Тільки пог­ля­дає, Аж тут ку­ма по­ро­сят­ко З печі ви­су­ває. Гекнув ци­ган - та й із ха­ти, Не хо­че і жда­ти: «Вміли, - ка­же, - на­ва­ри­ти - Не вміли по­да­ти!»

ЦИГАНСЬКИЙ КІНЬ

Вивів ци­ган на яр­ма­рок Коня про­да­ва­ти… Посходились яр­мар­кові, Стали ог­ля­да­ти… Оглядають - кінь, як сокіл, І ганчі не має! А сам ци­ган кру­гом хо­дить Та все при­мов­ляє: «Що ко­ни­на, то ко­ни­на!.. А щоб язик ма­ла, То во­на б вам, лю­ди добрі, Всю прав­ду ска­за­ла!» Купив який­сь ту ко­ни­ну, Дома ог­ля­дає!.. Аж ко­ни­на йо­го справді Язика не має…

СПАСИБІ

Сидить ци­ган на го­роді Темненької ноч­ки, До блис­кав­ки ви­би­рає Чужі огіроч­ки. Та все собі про­мов­ляє: «Блисни, бо­же, блис­ни!» А гос­по­дар йо­го зза­ду Як ви­ла­ми свис­не!.. «А сто бісів в тво­го батька Та у твої гру­ди, Розкрадати мою пра­цю!.. А що те­пер бу­де?..» «Ой ба­теч­ку, го­луб­чи­ку, Чиніте, що знай­те, Тільки про­шу вас, па­нот­че, За пліт не ки­дай­те!» «Оже ж ки­ну!»- «Бійтесь бо­га!..» «Кину, бісів си­ну!» Підняв ци­га­на на ру­ки Та й че­рез пліт ки­нув. Тоді ци­ган підійняв­ся Та як за­ре­го­че: «Мені то­го й бра­ку­ва­ло… Спасибі, па­нот­че!»

ЩО ДО КОГО

«Хто йде їсти?» - пан пи­тає. «Я йду!» - ци­ган ка­же. «Хто йде жа­ти?» - пан пи­тає. «То гро­ма­да ска­же!»

ЦИГАНСЬКИЙ

ПОХОРОН

У ци­га­на вмер­ла ма­ти, Нічого діяти!.. Іде ци­ган до ба­тюш­ки, Просить по­хо­ва­ти. «А як хо­чеш по­хо­ва­ти? Може, по-ци­ганськи?» «Ні, ба­тюш­ка, про­шу та­ки Вже по-хрис­ти­янськи!» «Та то бу­де рублів де­сять Тебе кош­ту­ва­ти!» «О, нічо­го то, па­нот­че! В нас до­рож­ча ма­ти!» Поховав піп ци­га­ни­ху, За гроші пи­тає… Аж тут йо­му со­роківку Циган ви­тя­гає. «Сороківку?
– піп пи­тає.
– А то ж твоя ма­ти! А ти ж за ню рублів де­сять Обіцявся да­ти!» «Рублів де­сять!..
– ци­ган ка­же. За тру­па гни­ло­го!.. Та во­на не вар­та бу­ла І жи­вою то­го!..»

ВОЛИ

Їде мос­каль се­ред літа Нашими во­ла­ми. «Гей, ва­лы, - кри­чить ве­се­лий, - Чтоб бог ез­дил ва­ми». Їде мос­каль се­ред зи­ми Нашими во­ла­ми. «Гей, ва­лы, - кри­чить сер­ди­тий,- Чтоб черт ез­дил ва­ми!»

ПОЛОТНО

Кричить ба­ба, ре­пе­тує, Пукає в вікно, А мос­каль при­пав до пло­ту, Тягне по­лот­но. Стягнув собі. «Про­щай, баб­ка! Злом не по­ми­най!» Стара ба­ба у по­го­ню: «Служба, по­че­кай!» Москалеві то й бай­ду­же, Баба вже й кле­не: «Нехай те­бе, пре­по­га­ний, Куля не ми­не!» «Пусть се­бе, - мос­каль го­во­рить, Баба па­ареть, Вить доб­ра­во ча­ло­ве­ка Пуля не вазьметь…» «Та бог­дай же те­бе гос­подь Щастям об­ми­нув, Богдай же ти, пре­по­га­ний, Дзвона не по­чув!» «Что мне, баб­ка, тваи зво­ны, Эка не ви­дал?.. Кабы я лишь ва па­хо­де Барабан слы­хал!» «Богдай же ти світа-сон­ця Більше не ви­дав! Богдай же ти зо­зу­леньки Більше не чу­вав!..» «Что мне слу­шать, как за­зу­ля Вашая по­еть, Меня в ма­туш­ке Рас­сеи Й одуд за­ку­еть!..»

ІКРА

Сидить мос­каль ко­ло ла­ви, Порох на­си­пає. Аж підхо­дить ста­ра ба­ба. «А що то?» - пи­тає. «А что ж? Ик­ра сал­дац­кая, Став мос­каль бре­ха­ти.
– Вить с эн­та­во у нас, баб­ка, Выходют сал­да­ты!..» «Почекай же, бісів си­ну, - Стара собі ка­же, - В ме­не жи­во ікра ва­ша У печі по­ля­же!» І йно ли­хе мос­ка­ли­ну З ха­ти од­ви­ну­ло, Баба по­рох та до печі - Печі як не бу­ло!.. «Чи ж не ди­во з мос­ка­ля­ми, - Баба про­мов­ляє,- І в ікрі ще мос­ка­ли­на, А що ви­роб­ляє?!»

«ВАРЕНИКИ-ВАРЕНИКИ!»

Сидить мос­каль на при­лав­ку, Прищурює очі… Так і зна­ти: мос­ка­ли­на Вареників хо­че. Хоче бідний ва­ре­ників, То й ніщо пи­та­ти! Та тільки їх по-на­шо­му Не вміє наз­ва­ти. «Хазяюшка, га­лу­буш­ка!
– Став він го­во­ри­ти.
– Свари-ка мне вот эн­та­во!..» «Та чо­го зва­ри­ти?..» «Да эн­та­во… как, бишь, ево У вас на­зы­ва­ют?.. Вот, что, зна­ешь… бе­рут тес­то, Сыром нак­ла­да­ют…» «Та бог йо­го свя­тий знає, Що вам, служ­ба, го­же!.. Тісто си­ром нак­ла­да­ють… То га­луш­ки, мо­же?..» «Не га­луш­ки, не га­луш­ки, Я га­луш­ки знаю… Свари-ка мне, га­лу­буш­ка… Все, бишь, за­бы­ваю… Уж с глаз до­лой, так с па­мя­ти!.. Вот эн­та­кой бес-то!.. Да зна­ешь ли, эн­так сыр-то, А на сы­ре тес­то!..» «Та бог йо­го свя­тий знає І добрії лю­ди!.. Сир у тісті?.. Хіба, мо­же, Чи не пиріг бу­де?» «Да не пи­рог, го­лу­буш­ка… Экая до­са­да!.. Да зна­ешь ли, ту­да мас­ла Да сме­та­ны на­до!..» А во­на-то доб­ре знає, Чого мос­каль хо­че… Та че­кає ба­ра­ба­на, Заким за­тур­ко­че. Як по­чу­ла ба­ра­ба­на… Слава тобі, бо­же! Та й го­во­рить мос­ка­леві: «Вареників, мо­же?..» Аж підско­чив мос­ка­ли­на… Та ніко­ли жда­ти. «Вареники-вареники!» Та й пішов із ха­ти.