Приказки

Руданський Степан Васильевич

ШЛЯХТИЧ

Мша кінчи­лась у костьолі, Люд по­роз­си­пав­ся, У костьолі тілько шлях­тич Убогий зос­тав­ся. Та ще десь за об­ра­за­ми Захристиян ла­зить, То свя­тих там зас­ло­няє, То в них світло га­сить. Обдивився кру­гом шлях­тич - Не вид­но ніко­го, Та жи­венько, де Ан­тоній, Припав до свя­то­го: «Blagam cie, czlo­wi­ecz­ku swi­ety! Blagam cie, An­to­ni! Podaj, ser­ce, mnie pi­eni­edzy, Niech ja ku­pie ko­ni!» [9] А тут йо­му з-за свя­то­го Грубий го­лос чу­ти: «Nie dam, nie dam dla gal­ga­na, Nie dam i na buty!» [10] І в ми­нуті бідний шлях­тич На но­ги схо­пив­ся, Подивився на свя­то­го, Ближче підсту­пив­ся. «Dales, nie, An­to­ni swi­ety,- Каже до swi­ete­go.- Tylko nie kpij - jes­tem szlach­cic, Nie poz­wa­lam te­go!» [11]

9

–

Бла­гаю те­бе, свя­тий чо­ловіче,

Благаю те­бе, Ан­тонію!

Дай, сер­це, мені гро­шей,

Я куп­лю ко­ней! (польськ.)

10

– Не дам, не дам негідни­кові,

Не дам і на чо­бо­ти! (польськ.)

11

– Дав ти чи ні, свя­тий Ан­тонію, -

Каже до свя­то­го,-

Тільки не глу­зуй - я шлях­тич,

Не доз­во­ляю цього! (польськ.)

КАМІННИЙ СВЯТИЙ

Раз об­хо­ди­ли ля­хи Навкруги костьола, Захопили хто що міг, Ходять на­око­ла. Ото ма­зур і собі, З на­бож­ницт­ва сво­го, Перед се­бе за­хо­пив З ка­ме­ня свя­то­го. І аж крек­че, не­бо­рак, А свя­то­го но­сить Та щоб жи­во обійшли, Пана бо­га про­сить. А тут, йо­му не біду, Тілько що сту­па­ють, А нав­ко­ло обійшли - Знову по­чи­на­ють. Бачить ма­зур, що ніяк Справи не до­ка­же, Та об зем­лю тим свя­тим Та й до нього ка­же: «Був-ись,- ка­же,- мо­ло­дий, То тоді но­си­ли, А те­пер хо­ди і сам, Мені не до си­ли!»

НАБОЖНИЙ КСЬОНДЗ

В’їхав біскуп у се­ло, Мазура зди­бає. «A czy w do­mu te­raz ksi­adz?» [12]– Ласкаво пи­тає. «Ні, не вдо­ма, - ка­же той, - Пішов на хрес­ти­ни. Ксьондз-сусіда якось мав Недавно ро­ди­ни…» «Ksiadz ma dzi­eci, i ten chrzci?» [13] «А що ж ту­та й зло­го? Той у сього ох­рес­тив, Сей те­пер у то­го!» Почув біскуп та й здих­нув: «Dzieci bez mal­zenst­wa!.. Sluga bos­ki tra­ci czas!.. Lud bez na­bo­zenst­wa! A czy czes­to msze on ma?» [14] «О, завсігди, па­не! Хоч так ча­сом підіп’є, Що й рівно не ста­не, І ру­ка­ми, бідий, все Олтарик ха­пає, А все-та­ки цілу мшу Слічно відправ­ляє».

12

– Чи вдо­ма те­пер ксьондз? (польськ.)

13

– Ксьондз має дітей, і цей хрес­тить? (польськ.)

14

– Діти без под­руж­жя!..

Божий слу­га мар­нує час!..

Народ без бо­гос­лужіння!

Чи ж час­то він пра­вить служ­бу бо­жу? (польськ.)

PASA NA DZIECI [15]

Їздив біскуп по па­нах, Грошей на­лу­пив­ся, Подарунків на­ха­пав, Наївся, на­пив­ся. А тут йо­му ще їден Гедзелу підно­сить І си­то­го на обід Ще до се­бе про­сить. Їде біскуп і ту­ди, За сто­лом сідає… Ото стра­ву по­да­ють, Дідич прип­ро­шає. А той їв би ще та­ки, Тілько про­мах­нув­ся - У до­розі, на біду, Поясом стяг­нув­ся. Що ро­би­ти? Роз­пус­ти - Якось не го­диться! А так си­ди та не їж - Дідич об­ра­зиться… Аж тут якось під вікном Малі діти гра­лись, І, зви­чай­не, дітла­хи Бігали, сміялись. Ото біскуп не про­мах, На фиглі бе­реться. «Ej ze, dzi­eci, be­de bic!» [16]– Кричить і сміється. «Ej ze, dzi­eci, be­de bic!» А діти сміються Та вже собі й до вікна По кілько­ро пнуться… Тоді біскуп з се­бе пас. «Poczekajcie z, dzi­eci!» [17] Та на хлопців по­ма­хав: «A pa­sa na dzi­eci!»

15

– Ре­ме­ня на дітей! (польськ.)

16

– Гей же, діти, би­ти­му! (польськ.)

17

– Пост­ри­вай­те ж, діти! (польськ.)

BISKUPSTWO

Коли біскуп був не біскуп, А пле­бан убо­гий, То і па­ра доб­ре вез­ла, А ча­сом і но­ги. А як біску­пом зро­бив­ся Та вбив­ся у са­ло, Тоді йо­му і чо­ти­ри Зробилося ма­ло. Раз він гнав­ся шістьма кіньми В шов­ках та у злоті, Як наг­нав­ся на ба­юру, Застряг у бо­лоті. Бились-бились сиві коні Та й ляг­ли, до ли­ха; Мовчав-мовчав і сам біскуп Та й про­мо­вив сти­ха: «Co to, - ка­же, - byc ple­ba­nem! Plebanstwo to glupst­wo! Lecz bis­ku­pem - co za ci­ezar! Ciezarne bis­kupst­wo!» [18]

18

–

Що то, - ка­же, - бу­ти прос­тим по­пом?

Попівство - дур­ни­ця!

Але єпис­ко­пом - що за тя­гар!

Єпископство об­тяж­ли­ве! (польськ.)

ПІП І КСЬОНДЗ

Ксьондз сміється: «Па­ки! Па­ки! Дай, по­пе, та­ба­ки!» А піп ка­же: «Sur­dum cor­da! [19] На, те­ля­ча мор­да!»

27 февр[аля]

СУХОДОЛЬСЬКИЙ

Згинув шлях­тич Су­хо­дольський, Вже в костьолі тіло, І з-під неб­ка ксьондз нав­ко­ло Поглядає сміло. Далі мо­ву за­чи­нає, Тільки не по-польськи, Зачинає по-ла­тині: «Ubi Suc­ho­dols­ki?» [20] І пог­ля­нув ще нав­ко­ло: «Ubi Suc­ho­dols­ki?» Далі ще раз кру­гом гля­нув: «Ubi Suc­ho­dols­ki?» Аж п’янич­ка їден слу­хав: «Ubi» все та «ubi», Далі й ка­же: «Знаєш, ubi? У чор­товій губі!» «Lzesz, gal­ga­nie! [21] Він у бо­га!
– Ксьондз відповідає.
– Враз з свя­ти­ми йо­го хва­лить І на ар­фу грає!» А п’янич­ка по­хи­лив­ся, За ліхтар узяв­ся. «Та не знаю, хто з нас gal­gan, - Сміло обізвав­ся, - Бо покійник не знав то­го, Як і дуд­ку взя­ти, Та де йо­му пе­ред бо­гом Ще й на ар­фу гра­ти?»

19

– Піднесімось ду­хом! (лат.)

20

– Де Су­хо­дольський? (лат.)

21

– Бре­шеш, негідни­ку! (польськ.)

КСЬОНДЗІВ НАЙМИТ

Ксьондз і пані по­кой­ова На мшу поспіша­ють, На відході до по­кою Слугу зак­ли­ка­ють. І тут пані йо­му ка­же, Щоб набіл заб­ра­ти І ко­неч­не до обіду На рин­ку про­да­ти. А ксьондз йо­го по­си­лає З квит­ком до Да­ви­да Та узя­ти око м’яса Каже йо­му в жи­да. Пішов слу­га до Да­ви­да - Не ску­рав нічо­го, Виніс набіл про­да­ва­ти - Не ста­ло і то­го. Прибігає до костьолу, Глядить свої пані, Аж ксьондз як­раз на ту по­ру Стоїть на ка­занні. І так чу­ло мо­ву мо­вить: «Czego ty, czlo­wi­ec­ze? Czego chod­zisz, cze­go szu­kasz Na tym marnym swi­ecie?» [22] А слу­га на весь костьол: «Та ж пані шу­каю! Бо сме­та­на вся про­па­ла І сам про­па­даю». «Тс!.. Тс!..» А ксьондз го­во­рить: «My nie wi­emy sa­mi, Lecz co Da­vid na to po­wie, Jego pos­luc­hamy!» [23] «О, вже, па­не!
– слу­га ка­же.
– Ваш Да­вид хо­ро­ший! Не дам, ка­же, не дам м’яса - Давай пер­ше гроші!»

22

– Чо­го ти, чо­ловіче?

Чого хо­диш, чо­го шу­каєш

На цьому мар­но­му світі? (польськ.)

23

– Ми не знаємо,

Але що на це ска­же Да­вид,

Послухаймо йо­го! (польськ.)

ПЕКЕЛЬНА СМОЛА

Раз на мові ксьондз ка­зав: «Не впи­вай­тесь, лю­ди! На тім світі вам смо­ла Замість ви­на бу­де!» Ото який­сь і захтів Смоли скуш­ту­ва­ти, Каже собі два бич­ки За де­неж­ку да­ти. Випив один - не біда, Другий ви­пи­ває… Посмакував не­бо­рак, Далі про­мов­ляє: «Та гірка во­на, гірка! А все ж не ту­жи­ти: Як втяг­неться чо­ловік, То й то бу­де пи­ти!»

МАЗУР НА СПОВІДІ

Сповідав ксьондз мо­ло­дий Мазура ста­ро­го. «Що ж,- пи­тає,- чуєш ти За со­бою зло­го?» «А нічо­го!.. Та і що ж Злого чу­ти маю? Чи в костьолі ко­ли був? Чи корш­му ми­наю? Слава бо­гу, гос­подь крив: Того не бу­ва­ло…» «Ах ти, грішни­ку та­кий! Чи ж то­го ще ма­ло? А ще більше? Мо­же, й звів Чужую ди­тин­ку?» «Хотів тілько - та ку­ди! Не твоїх літ, син­ку!..» Підірвався з місця ксьондз Та хвать за чуп­ри­ну! Та як йо­го роз­ма­хав - Аж на­се­ре­ди­ну! А той чу­ба за­гор­нув. «Правда,- ка­же,- лю­ди. Хто із блаз­ня­ми зай­де, То й сам блаз­нем бу­де!»

МАЗУР У БОЛОТІ

Застряг ма­зур у бо­лоті, Хуру підпи­хає Та й до по­мочі До­ро­ту Святу уп­ро­шає: «Свята пан­но, - ка­же, - пан­но! Святая До­ро­та! Будь лас­ка­ва на­до мною, Вирятуй з бо­ло­та!» Ані з місця йо­го коні! Нічого ро­би­ти, Давай тоді An­to­ni­ego На поміч про­си­ти. Підпер ху­ру та як крик­нув: «Swiety мій Ан­тоній! Вирятуй хоч ти з бо­ло­та Мої бідні коні!» То від кри­ку коні рап­том Рушили з бо­ло­та. А він ка­же: «От що хло­пець! Не то, що До­ро­та!»