Приказки

Руданський Степан Васильевич

МОШКІВ ДАХ

Дах дірявий, дощ іде, В корчму затікає. «Покрив би ти, Мошку, дах!» - Мужик промовляє. А жид: «Гирсти? Крита дах?.. Та

як його крити, Коли тепер дощ іде, То буде мочити...» «Та хто каже, що тепер?» «А коли ж, Іване?» «Та покрив би хоч тогді, Як дощ перестане...» А жид: «Гирсти? Крити дах?.. Як дощу не буде?.. Та у мене тогді й так Сухо буде всюди».

ТОРБИН БРАТ

Докучило підшивати Подертії сита, Пішов циган молотити За торбину жита. Пішов таки недалечко - До свого сусіда... От молотить та й молотить Зрання до обіда. Перекинув, може, з копу, Хтів би й попоїсти, Та господар, як на збитки, Не дає i cicти. То наймита з ним поставить, А то сам молотить. Потягає бідний циган, Аж піт з нього котить. Перекинув копи зо дві, Ба вже i смеркає. «Чи не годі з нас, панотче?» - Cipoмa питає. I господар спочив добре Та й до нього каже: «Помолотим іщe трохи, Заким сонце ляже». Знов молотить бідний циган, Аж

піт з нього котить, Виглядає поза хату, Ба вже й місяць сходить. Іскривився сіромаха, Спину нагинає. «Чи не годі з нас, панотче?» «Або що?» - питає. «Та щось,- каже,- не то світить Край ваших віконців!» «Як то,- каже,- не то світить?.. Та ж то братик сонців!» Коли братик - так i братик, Нічого чинити; Мусив бідний циганюга Всю ніч молотити. На другий день той iз хати, А циган у хату. «А, здоровенью, панотче! Чи не можна б плату?» «Можна,- каже,- чом не можна, Як не дати плати? Ходім,- каже,- до засіка, Будем насипати». Прийшов циган до засіка, Торбу підставляє. Пішов гарнець, пішов другий. «Чи годі?» - питає. «Насипайте іще»,- каже,- Сипле той i п’ятий. Ба вже сипле i дев’ятий, «Чи не годі, брате?» «Hi, не годі!» Насипає Цілу мipкy жита. Коли гляне - аж там торба До мішка пришита. І скривився пан господар, Голову схиляє. «Чи не годі із вас, куме?» «Або що?» - питає. «А щось,- каже,- ваша торба Та підшита чорним...» «Підшитая?.. Насипайте!.. Та ж то братик торбин!»