Ранок дня не визначає
Шрифт:
Наприкінці тижня — від п'ятниці до неділі — готель «Європи» переповнений, а в інші дні майже порожній. Спускаючись униз, щоб зустріти Франка, я виявляю його в безлюдному холі.
Франк вислуховує моє пояснення, схвально киваючи головою, після чого зауважує:
— Ну, якщо треба зачекати, то ходімо в ресторан. Я помітив, що в ресторані час минає значно швидше, ніж у такому нудному місці, як цей хол.
Він рішуче підводиться, але в цю мить озивається
— Ресторан зачинено, пане.
— В такому разі дайте нам чогось випити.
— Будь ласка. Що ви бажаєте?
Досягши свого, низенький червонощокий чоловік несе своє черево до затишного закутка над холом, що нагадує ложу. Трохи згодом хлопчик з буфету приносить нам напої. Франк умочує губи в запітнілу склянку, задоволено прицмокує й зауважує:
— От бачите, навіть під час найприкрішого застою можна знайти вихід.
Він пильно дивиться на мене маленькими хитрими очицями й додає:
— У мене таке передчуття, наче ви вже знайшли вихід. — І, жартівливо насварившись пальцем, провадить далі: — Не заперечуйте. Я зрозумів, що наша Мод працює на вас.
— Мені здається, що…
— Нічого вам не здається, — обриває мене гість. — І вам нічого не треба мені пояснювати. Я не з тих, хто вам дорікатиме за це.
Франк відпиває трохи з чарки і майже з побожністю говорить:
— Зброя! З таким товаром ніколи не буде застою!
— Не кажіть. Якщо переговори про роззброєння колись усе-таки дійдуть…
— Казки, дорогий мій, пусті балачки. Чи можете ви мені навести приклад із загальної історії людства, щоб хтось колись роззброївся?
Чорні очиці дивляться на мене насмішкувато, немов чекають відповіді, а я дивлюся на склянку з віскі й на два маленькі айсберги, що плавають у жовтій рідині.
— Зброя — це перше, що створила людина, і, певно, буде останнім, — гугнявить Франк, тягнучись до чарки.
— Гадаю, що все-таки спочатку людина створила знаряддя праці.
— І помиляєтесь. Між знаряддям і зброєю немає ніякої різниці. Камінь чи ломака використовувались насамперед не для праці, а для вбивства. Хіба ви не пам'ятаєте: «І рече Каїн брату своєму Авелю: ходімо в поле. І прийшовши в поле, Каїн накинувся на свого брата і вбив його. І питає господь Каїна: де твій брат Авель? — А той відповідає: не знаю, я не сторож братові своєму». Перше вбивство й перша брехня! Це дуже важливо в даному випадку, друже.
— Важливіше, ніж убивство?
— Так, навіть ніж убивство. Брехня засвідчує, що людина добре розуміла суть того, що вчинила, й тому намагалася приховати
— В тому числі і заокеанської?
— Не бачу, чому заокеанська історія повинна бути винятком.
— Але ж у вас були Едісон, Франклін, Томас Пен…
— Звичайно. Перші двоє — винахідники, а третій — демагог. Без винахідників розвиток сучасної техніки, надто збройової індустрії, був би немислимий. А щодо демагогів — вони потрібні, щоб прикривати суть того, що роблять військові. Одні базікають, тоді як другі вбивають. І в цьому — вся історія людства: десяток красивих фраз і гори злочинів.
— А ви дивитеся на світ досить песимістично, — кажу я, похитуючи в пальцях склянку з двома айсбергами.
— На світ — можливо, — киває він. — На світ — таки напевно. Та тільки не на бізнес. Адже ваш бізнес базується саме на цій механіці: поки існують люди, будуть і злочини, а для злочину потрібні інструменти. Зброя!
Він машинально хапає склянку, але вона уже порожня. Це відкриття разом з іншим відкриттям — у холі знову з'явився кельнер — наштовхує його на певні висновки:
— Чому ви не п'єте свій скотч? Тоді я зможу зробити нове замовлення.
— Щось мені не дуже… ми звечора трохи перебрали, — виправдовуюсь я. — А втім, можна ще одну порцію, тільки з пляшкою «спрайта».
— Віскі з лимонадом? — дивується Франк. — Такого я ще не чув.
Якраз непогано, можете покуштувати.
— А чому ж ні! Нове трапляється не так часто, отже, не слід нехтувати такою нагодою.
Коли приносять замовлене, він оцінює мою імпровізацію з поблажливим схваленням:
— Знаєте, нічого. Таке враження, наче воно освіжає.
— Що ж, не завадить трохи освіжитися після отих ваших похмурих просторікувань, — зауважую я і в свою чергу п'ю суміш.
— Люди, дорогий мій Каре, живуть або день у день дуріючи, або ж так уже розваживши, наче в них попереду ще століття. Ви, здається, належите до другої категорії. Не хвилюйтесь, ви не проживете століття. Похорон — і ваш, і мій — відбудеться задовго до кінця світу й навіть — будемо сподіватися — задовго до того, як сюди прийдуть китайці.