Сагайдачний
Шрифт:
– Бачу, що вашмосць не є сам шляхтич, коли таку герезiю говориш… Ти би хотiв золоту вольнiсть шляхти знищити.
– Не в тiм дiло, чи я шляхтич або нi, а в тiм, що я соромивсь би по-шляхетськи жити. Золота шляхетська вольность, коли не буде завчасу приборкана королiвською волею, заведе Польщу в загибель. Таке моє святе переконання. Подумай, вашмосць, куди така держава зайде, де стiльки самовладних королiв, стiльки магнатiв, а вибраний король, пiдписавши расtа соnvеntа, залежить вiд їх ласки…
– У Польщi прецiнь є сейм…
– Теж шляхетський, i робить те, чого шляхта хоче, i
– На цiм ми не згодимось…
– Я це бачу, i тому говорiм про що друге, та говорiм щиро, не як вороги, стоячи на противних кiнцях, а як приятелi.
– Ви їдете в Крим, чи можу вас спитати, в котрий кут?
– Не роблю з цього тайни. Ми вибрались у Кафу, бо звiдтам прийшов до нас голос розпуки, щоб бранцiв рятувати, поки їх не вивезуть в Азiю або в Африку, звiдкiля вже вороття немає.
– Знаєте, панове, я мав би велику охоту поїхати з вами, коли б ви були згоднi взяти мене з собою. Заважати вам не буду, своїм коштом поїду, не раз можу вам в пригодi стати.
– Невже ж, вашмосць, не жартуєш? Я дуже радий буду з такого товариства…
Вiн подав Сагайдачному руку:
– Моє iм'я Януш Пшилуцький, гербу Ястрженбєц…
– Я називаюся Петро Конашевич, прозваний на Сiчi Сагайдачним. Зi мною поїде ще Марко Жмайло-Кульчицький, Iван Iскрицький, мiй чура Антошко та ще кiлька товаришiв. Та вашмосцi дозволите, що ми переодягнемося за шляхтичiв, i нiхто з вас не смiє того перед татарами зрадити, а то ми всi пропали би. Нас взяли б за козацьких шпигiв, а вас за таких, що шпигiв у Крим перевозите.
– I на це згода…
– Я знаю, що вашмосцi додержите слова, але вашiй службi я довiряти не можу, щоби мiж татарами не виговорився котрий. Тому, панове, зробимо так, що ваша служба остане i ждати буде на Сiчi аж до нашого повороту, а замiсть їх я виберу мiж нашими запорожцями людей певних, що i татарську мову знають, i цiлий Крим. Супроти них то вашi пахолки - телята. Розумiється, що мусите менi, вашмосцi, вiрити, бо без того нема дружби. До сього я вас не силую. Як так хочете, то добре, а iнакше я би не поїхав. Вашi милостi, розважте се добре, а вiдповiдь дасте менi опiсля. Ось вже наша Сiч-мати. Побачите наш побут i помiркуєте, чи можна нам вiрити. Тепер я вам скажу, чому я хочу зайти у Кафу в несвоїй шкурi. Знаєш, вашмосць, що ми у Криму частими гостями буваємо, але цiлою громадою, а одному нашому братовi зайти туди небезпечно… Я мушу мати певнiсть, що нiхто мене не зрадить i не виговориться.
Пшилуцький подумав хвилю i каже:
– Вiрю вашмосцi. Твої резони мене переконали. Приймаю твої умови - на те моя рука…
– Гей, хлопцi!
– крикнув Сагайдачний до своїх, що пустилися через рiчку вплав.
– А подайте нам кiлька суден сюди, щоб гостей перевезти.
Пiдплили байдаки, i туди посiдали ляхи враз зi своєю службою та позаводили коней.
Як перейшли ворота Сiчi, Сагайдачний повiв Пшилуцького до кошового.
Кошовий був радий гостям. Вислухавши, за чим у Крим їдуть, давав їм поради, куди повернутись, щоб дiло як слiд перевести.
– Та от, кошовий батьку, - говорить
– Свербить в тебе шкура, чи голова тобi заважила? Ти лиш покажись мiж татарами, а живий звiдтам не пiдеш. Вiд останнього погрому татар над Iнгулом усi татари на нашого брата бiсом дивляться. А вiд набiгу на Варну то турки i татари тебе вже знають, i, як менi донесено, нема у них бiльшого шайтана над Сагайдака.
– Я там мушу бути, щоб гаразд роздивитися. Може, воно менi на що придасться, а щодо мого iмення, то хто зна, чи воно не переборщене. Звiдкiля вони мене можуть знати, коли я їм нiгде не пiдписувався? Але на те все я маю спосiб. Я, за згодою їхмосцiв, перевдягнуся за польського шляхтича i, значиться, що їду в посольствi викупити бранцiв. Беру з собою Жмайла, а щоби служба їхмостiв не виговорилась, то вона лишиться на Сiчi аж до нашого повороту, а ми вiзьмемо кiлькох наших запорожцiв до почту, переодягши їх за панських пахолкiв…
– Раджу взяти Iскру. То розумна голова, їхнi звичаї i мову знає…
На це всi пристали. Кошовий просив своїх гостей, щоб кiлька днiв на Сiчi вiдпочили, а то за той час усе приладиться.
– Так, може би, ми зложили в переховання тi грошi, якi веземо на окуп, тут, у сiчовiй скарбницi, - каже пан Пшилуцький, - так буде безпечнiше.
– Як вам ходить про безпеку, панове, то у нас на Сiчi усюди безпечно, так у канцелярiї, як i на майданi. У нас крадежi не може бути. На спробу покладiть на майданi гаманець з грiшми, а вiн вам певно не пропаде.
– Невже ж?
– Так воно i є. Кожна крадiж карається смертю так само, як забiйство.
– Я сього не знав, що тут така карнiсть…
– Бо ви у Польщi замало або i зовсiм нiчого про нас не знаєте, а вiрите, в те, що вам рiзнi авантюристи про нас нагородили. Якби ви нас справдi пiзнали, то i вам, i нам краще би жилося. I не треба би вам у туркiв та татар харачами оплачуватися. Ми би спiльними силами ту бусурменську погань геть винищили.
– Говорiть що хочете, а Турцiя - то сила, з якою нам числитися треба.
– Для нас вона не сила, i ми Турцiї не боїмося. У нас не раз вже родилася думка, щоб зайняти увесь Крим i поселити там наших козакiв. Тодi б присмирнiли, мов овечки, i ногайськi, буржацькi татари, та чи спромога нам се зробити? Коли Польща на своє i наше лихо держить нас за рукав? Не пускають до нас людей з України, бо нiкому буде на панських ланах робити. Нас вiдгородили вiд України. Нi туди, нi сюди не можна нам переходити. За нами стежать, як за вовками, хоч ми так вiрно заступаємо Польщу вiд татарських набiгiв.
– Признаюсь, що я з сiєю справою замало познайомився. Коли краще тут роздивлюся, то стану найбiльшим вашим приятелем.
Гостi вiдiйшли, а кошовий подумав собi: "А щоб ти так здоров був, як ти правду говориш. Всi ви однаковi, коли вам нас треба, а коли приходить до дiла, то всi ви в незнайкiв перекидаєтесь, а в душi ви такi самi ляхи…"
Сагайдачний пiшов зараз шукати Жмайла. Його якраз вибрали курiнним отаманом Полтавського куреня, де старий Жмайло був осавулою.
Жмайло був з того, що йому Сагайдачний сказав, невдоволений.