Сагайдачний
Шрифт:
Вiрменин згасив свою свiчку, i те саме зробили з смолоскипами. За тими дверима були ще другi, слабшi. Тi вирвано вже легко. Тепер повiяло свiжим повiтрям знадвору. Струя його аж пройняла усiх.
– Ви вже на замковiм подвiр'ї, - шептав вiрменин Iскрi.
– Я своє вже зробив, тепер вже самi промишляйте. Та добре держiться, бо яничари посiчуть вас на сiчку.
Iскра казав вiдвести вiрменина далi, пiд костьол, i там його стерегти. Сам вийшов перший на подвiр'я замку. Тут була сутiнь i нiхто його не бачив. За ним пiшли другi i
Тепер Iскра став роздивлятись по замковiм подвiр'ї. В замку свiтилося. Так само на вершку замкової вежi горiла бочка з смолою. Зроблено це з привички, бо ж у замку знали, хто пiд цю пору господарить у пристанi. Вiд цього свiтла, котре розходилося горою, не було великого пожитку в самiм замку.
По мурах замку ходили одинцем яничари, яких змiтала тут i там з укриття козацька куля.
Посерединi замкового подвiр'я стояло яничарське поготiвля. Вони розмовляли мiж собою, та Iскра не мiг нiчого зрозумiти i даремне пiдслуховував.
Iскра не знав, що йому робити. Узяв замало людей з собою. Послати би за пiдмогою, то не знати кого i куди. Вертатися самому - теж небезпечно, бо зробиться рух. Турки помiтять вiдчиненi дверi в мурi, i тодi все пропало.
Та сталося таке, що ждати було годi.
Турецький старшина вiдстав вiд гуртка i, проходжуючися, зайшов аж у цей бiк, де пiд муром стояли козаки. Вiдразу наткнувся на Iскру. Придивлявся до нього в сутiнi, не пiзнаючи:
– Чого тут поставали, мов стовпи, чого не йдете на свої мiсця?
Мiсто вiдповiдi Iскра потягнув його ганджаром по шиї. Турок захарчав i повалився в судорогах на землю. Кiлька жовнiрiв пiдбiгло сюди, не знаючи, що сталося. Тих спiткала та сама доля. Козаки зарубали їх шаблями. Тепер вже не можна було скриватися. Козаки кинулись завзято з шаблями i ножами та стали їх без розбору рiзати. Зчинився пекельний крик. У замку в вiкнах вiд цього мiсця заблимали свiтла. В замку гадали зразу, що яничари завели мiж собою бучу. Аж ось долетiв до них крик, що козаки вдерлись у замок…
Яничари повибiгали з усiх закуткiв з смолоскипами i, побачивши гурток козакiв, кинулись на них прожогом.
– Ставайте пiд мур i не дайтесь узяти iззаду, - кричав Iскра, вiдбиваючись шаблею, - пускай ракету!..
Iскра, побачивши таку велику силу туркiв, знав, що коли не наспiє помiч, вiн не устоїться.
Ракета стрiляла високо вгору.
– Ти, Жмайле, спасайся до льоху, я вас усiх заступлю до останку.
Та нiкому i на думку не прийшло уступати. З блиском ракети вступила в усiх надiя, що Сагайдачний не дасть їм пропасти.
Вони вiдбивалися, стоячи пiд муром, аж рука омлiвала. Туркiв лютила така зухвалiсть, а ще бiльше те, що нiхто не вгадав, кудою козаки сюди добралися.
Сагайдачний пильно наслухав, що у замку робиться. Коли почув крик i засвiтила ракета, вiн знав, що Iскра вже на мiсцi i треба поспiшати з помiччю.
Вiн дав знак драбинникам. Вони пiдступили пiд мур. Нiхто їх не зупиняв,
Зафурчали драбини з гаками i позачiпалися на мур. З усiх сторiн дерлись козаки на мур i стали спускатися на замкове подвiр'я.
Козакiв налазило щораз бiльше. Вони кинулися з шаблями на туркiв iззаду. Одна частина iз заступами стала пiдкопувати землю вiд ворiт i усувати камiння. Ворота вже i так були розбитi.
Iскра з своїми лицарями, побачивши таку пiдмогу, вiдступили вiд муру i наперли на яничарiв. Настала рукопашна. Турки не встояли i стали розбiгатися. Де хто мiг, ховався вiд цього пекла.
Яничарiв вибили усiх, хто не вспiв у яку скритку сховатися.
Замок був опанований. Кинулись тепер його грабити i шукати за пашею, котрий десь у замку скрився.
Добича була дуже велика. Крiм зброї та харчiв, забрали вiйськову касу i багато скриньок з золотом, яке сюди позаносили багатi купцi.
Сагайдачний увiйшов сюди воротами. Iскра розповiв йому усе.
Сагайдачний пiшов оглянути цей тайний прохiд. Зайшовши з Марком у пiдземелля, застав тут вiрменина пiд сторожею козакiв.
– Ти прислужився нам добре, - каже до нього.
– Тобi зараз виплатиться тисяча дукатiв…
– Йому лише триста належиться, - нагадав хтось iз старшини.
– Дай спокiй! Хай виплатять йому за сю прислугу тисячу. У письмi Святiм говориться: ту не приясте, ту не дадите, а ми маємо з чого платити. Скiльки ми були би козакiв збавили, коли б не вiн.
Вiрменин, почувши такий приказ отамана, дуже зрадiв, кланявся низько на всi боки, а коли йому виплатили дукати, вiн ще раз просив, щоб його добра не рушали, i остався тут пильнувати.
Жмайло поставив зараз сторожу бiля скринь у пiдземеллi. Сагайдачний увiйшов у костьол, де сидiло кiлька козакiв на ступеннях престолу i курили люльки. Принесли смолоскипи i освiтили середину костьолу. Сагайдачний став до усього придивлятися. Страшна руїна. Вiкна усi, колись з венецiанського скла з вiтражами, повибиванi, що хiба останки полишалися. Склепiння попукало. Iкони, по стiнах понищенi, позриванi, лежали з поламаними рамами на долiвцi. Прикраси i рiзьба iталiйської роботи пооббиванi. Престол поламаний, а ковчег лежав подалiк на землi. Одна фiгура над престолом, яка ще на своєму мiсцi осталась, була подiрявлена кулями, i стирчало у нiй кiлька стрiл. Видно було, як тут бусурмени забавлялися.
– Йди, Марку, припильнуй, щоб усе гарненько iз замку забрали. Опiсля виведи козакiв iз замку, у якiм льоху поклади кiлька бочок пороху та приладь людей до пiдпалу. Запалити вiдтак смоляними кулями замок. Не забудь позабирати наших полеглих товаришiв i ранених. Опiсля пiдпалимо город… Це прокляте гнiздо людської недолi мусить довго пам'ятати козацьку гостину…
На замковiм подвiр'ї почулась сурма на збiр. Козаки стали збиратися. Жмайло видавав прикази. Стали усю добичу виносити на умовлене мiсце.