Селище
Шрифт:
Куля смикнулася.
Дік знову замовк.
І тоді Олег простягнув руку до пальника, щоб зменшити полум’я. І в цю мить збагнув, що хмари закінчуються і просвічує небо.
Нагорі, під небом, вони залишалися недовго, бо дуже замерзли. Але Олег був майже щасливий. Складно пояснити, чому. Напевно, від того, що вони таки досягли неба.
— Хорошу кулю ти зробив, — визнав Дік.
Олег був вдячний Дікові за ці слова. Якби не було цих слів, він не сказав би:
— Слухай, Діку, я хочу тобі сказати одну важливу річ.
— Мені?
— Ти тільки не смійся. Я люблю Мар’яну.
— Мар’янку? Любиш? —
— По-справжньому. Як в романі. Я хочу одружитися з нею.
Дік пирхнув. Він не знав, що сказати.
— Я тебе дуже прошу. Ти потурбуйся про неї, добре? Вона все-таки дівчина, ну, розумієш?
— Дурень, — відповів Дік. — Що зміниться? Хіба її на руках носитиму? В лісі всі однакові.
— Я розумію. Але однаково прошу.
— Нехай вона залишається. Ми з Казиком удвох полетимо.
— Її не переконати. Вона полетить, — сказав Олег.
Дік нічого не відповів. Він наче був незадоволений словами Олега.
— Напевно, сьогодні скаута не буде, — сказав Олег. — Опускаємося, бо ми тут замерзнемо.
Він зменшив полум'я, і куля знову занурилася у хмари.
Дік мовчав.
Так вони й опустилися без жодного слова. Тільки коли хмари закінчилися, Олег сказав:
— Ти нікому не кажи.
— А кому цікаво? — здивувався Дік, думаючи про щось своє.
Під ними був обрідний ліс. Їх віднесло досить далеко, на щастя,
на північ, де були широкі пустирі. Там вони і приземлилися. Колись, вічність тому, вони йшли тут з Томасом до корабля.
Здійнявся вітер, кулю потягло по землі, і вони дуже втомилися, перш ніж їм вдалося приборкати її.
— Боюся, що вона на один раз, — сказав Дік, коли вони сіли на землю, відмахуючись від мошкари, втомлені, як чорти. Поруч купою блискучої тканини лежала куля. — Знову піднятися з лісу важко.
— Краще б ви повернулися назад на ній, — сказав Олег. — Я тому й просив, щоб мені дозволили летіти разом з вами. Я краще вмію нею керувати.
— Справа проста, як на мене, — відповів Дік. — Ти теж недавно навчився.
Почулися крики — із селища бігли дітлахи на чолі з Казиком. Вони бачили, як кулю віднесло на пустир.
***
Як не поспішали, минуло ще десять днів, перш ніж куля піднялася у небо і полетіла на південний схід. Останні чотири дні чекали вітру.
Аеронавти, як назвав їх Старий, були одягнуті дуже тепло — всі теплі речі принесли їм, бо нагорі холодно.
Цими днями Олег дуже втомлювався — щодня потрібно було готувати кулю, підніматися на ній у повітря, потім обстежувати, ну і вчити радіотехніку, як наказував Сергіїв. І він вчив. Можливо, Сергіїв навмисно змушував Олега вчитися, аби він зрозумів важливість своєї справи і менше думав про те, що йому не дозволили летіти. Мар’яна теж була заклопотана. З їжею було сутужно, оскільки літо тільки почалося, ще не повсюди зійшов сніг, грибів майже не було, а торішні запаси закінчилися. У селищі недоїдали. Тричі Мар’яна з Казиком і Фуміко ходили в ліс, на відомі їй місця, шукали колонії молодих грибів, які ще ховалися у землі, і відшукати їх можна було тільки за запахом чи пищанням мошкари.
У селищі була метушня, всі кудись поспішали, для всіх знаходилася робота, і здавалося, наче відлітають не тільки ті троє, а всі збирають речі і готуються до від’їзду. Напевно, подібний настрій був у всіх. Навіть коза
Олег з Мар’яною, звичайно, бачилися і розмовляли, але якось так виходило, що не випадало усамітнитися, завжди на очах, Олег навіть не зміг жодного разу піти з Мар’яною до лісу. Тільки в останній вечір перед польотом Олег знайшов дівчину біля сараю, де вона перебирала зерна, щоби взяти з собою ті, що не підгнили. Він здивувався, що вона одна. Вони того дня піднімалися на кулі, але третім був Дік, і вони не могли поговорити. Мар’яна не знала, що Олег сказав Дікові про своє кохання, і тепер шкодує про це і навіть не розуміє, як міг прохопитися.
— Ти не втомилася? — запитав Олег.
— Ні, — відповіла Мар’яна. — Тобі важче доводиться.
— Нічого, — сказав Олег. — А ти як до мене ставишся?
— Так само, — призналася Мар’яна. — Зовсім так само.
Він підійшов до Мар’яни ближче. Вона сиділа навшпиньках і не піднялася, коли він підійшов, але перестала перебирати зерна, завмерла. Олег простягнув руку до її голови, Мар’яна відкинула голову і уважно дивилася на нього. І рука торкнулася її щоки. Щока була гаряча. Це відчуття було таке, як удар — усе завмерло, стяглося у ґудз під ребрами.
І відразу Мар’яна легенько і непомітно відхилилася. Виявилося, що в сарай зайшла товста Луїза, тягнучи кошик сушених грибів, залишки осіннього врожаю. Їх теж потрібно було перебрати.
***
Вранці вітер дув з півночі. Дощу не було. Олег почав надувати кулю. Казик був у кошику, він зв’язував мішки з піском, щоб вони не заважали — утрьох у кошику було затісно. Казик не відходив від кулі, він боявся, що його можуть забути. Потім прийшов Дік, приволік мішок з припасами, перевірив свій арбалет, спробував запальничку. Сергіїв віддав йому свою запальничку — у селищі це була найкраща, вона давала іскру завжди, навіть у найгіршу погоду.
— Послухай, — запитав Олег Сергіїва. — Може, все ж полечу я?
Сергіїв не відповів. Та Олег і не чекав відповіді.
Старий підганяв аеронавтів, бо вітер міг змінитися. До того ж, коли поспішаєш, залишається менше часу на хвилювання.
У полудень на галявині зібралося усе селище. Тільки Ліз з Христиною не прийшли. Христина знову хворіла, а Ліз любила сидіти вдома.
Олег стояв біля кошика.
Мар’яна дивилася на Олега, але вона була далеко, з протилежного боку кошика. Олег обійшов кошик довкола, перевіряючи, чи все гаразд. Вони стояли з Мар’яною, розділені плетеною стінкою. Але не торкалися один одного. Навколо було занадто багато людей.
— Швидше повертайтеся, — сказав Олег. — Якщо через тиждень ви не повернетесь, я піду вас шукати.
— Ні, — сказала Мар’яна. — Ти чекай, але нікуди не ходи. Ми повернемося. Можливо, не дуже швидко.
— Увага! — закричав Старий. — Де Олег? Час відлітати.
Олег не хотів чути цих слів, але Мар’яна сказала:
— Йди.
І він побіг до каната — він відповідав за канат.
Решта почали відв’язувати мотузки, які тримали кулю.
Куля виривалася догори. Вона була туго надута, бундючна і дуже поважна. Наче розуміла, чого від неї чекають.