Серед темної ночi
Шрифт:
– З Диблiв.
– А чия ж ти?
– I так вiн випитував про все в Левантини, розпитався й про те, через що кинула хазяїв. Вона сказала, що занедужала, а тим часом хазяї взяли iншу наймичку. Хазяїн ще подивився на її бiлет,- видимо, письменний був,- вернув його, а тодi сказав:
– То що, зоставайсь хоч i в нас. Роботи тепер багато… Дам тобi три карбованцi на мiсяць.
– Дядьку, а тепер же дорожче роблять,- насмiлилась озватися дiвчина.
– Може, де й роблять, дак пiди ще пошукай - поки його знайдеш тiєї дорожчої цiни. А тут робота готова.
Подумала Левантина: i
– Iди ж у хату та снiдай, та й поїдемо зараз на поле!
Пiшла Левантина в хату. Немолода жiнка поралась там.
– Оце, стара, несподiвано бог послав наймичку,- озвався до неї хазяїн.- Давай їй снiдати, та вiзьму її на поле…
Хазяйка привiтала її ласкаво, посадовила снiдати.
Потiм поїхали на поле…
I незчулася Левантина, як проминув мiсяць на роботi в Бовкунiв (так звалися цi люди). Праця була тяжка, як звичайно по селах у жнива, та Левантина хоч i була собi утла й тендiтна, але не боялася нiякої працi. Хазяї й хазяйськi сини й дочка, бачачи, що вона добра робiтниця, а дiвчина звичайна й сором'язна, були до неї добрi. А що за працею не геть було коли й думати про щось iнше, опрiч роботи, то Левантина таки трохи заспокоїлася й на серцi,- не так неначе стали її дошкуляти отi клятi думки про минулi лиха та зла. Про подiю у Чорному яру i про все, що потiм у Диблях сталося, вона нiчого не знала - це зробилося вже пiсля неї. Тут цього нiчого не було чути. Левантина думала, що й довго житиме у Бовкунiв, але помилилась.
Одного разу, як усi сидiли за снiданням, рипнули дверi i в хату ввiйшла якась дiвчина:
– Здоровi були! Ось i я вернулась.
– Ге, Параска!
– зрадiли хазяї.
Виявилося, що тая Параска - це Бовкунова наймичка. Занедужала в неї мати, дак вона й пiшла на який час додому; а тепер мати подужчала, то вона й назад.
Левантина зоставалася нi в сих нi в тих, бо господарi знову брали Параску. Вона не вдержалась:
– Чом же ви, дядьку, не сказали, що у вас наймичка є? Може б, я тодi у вас i не стала, а деiнде шукала служби.
– Еге, дiвчино! Того ж я й не казав, що ти тодi не стала б, а менi,сама бачиш,- рук було треба, аж кричало,- по щиростi вiдказав Бовкун…Та не журися! Я оце завтра їду в город, а в мене там є родич, брат у перших, бакалiєю торгує… Я оце як був у його, дак вiн менi казав, що йому треба наймички. Їдьмо завтра в город, то я тебе одвезу до його: може, вiн не знайшов iще дiвки, то тебе вiзьме. А не вiзьме вiн, то вiзьме хто iнший,- у городi людей багато.
"Чи в город, то й у город!" - подумала собi Левантина. Вона там зроду не була, дак їй трохи страшно було туди їхати, але ж там був заробiток, а тут уже вiдбули жнива, то не дуже треба найманих рук. Вранцi поїхала з Бовкуном у город.
Чомусь той город здався їй не таким пишним, як вона думала. Такi будинки вона бачила i в панiв у своєму селi, тiльки що тут їх було дуже багато: дерев'яних, кам'яних, сiрих, бiлих, жовтих… так i мигтять ув очi… Та все один до одного попритулюванi - нi городiв, нi садкiв. По вулицях сновигають солдати та пани, лаються якiсь москалi; вiз торохтить по камiннi та пiдкидає на ямках - аж не всидиш. Не подобалося те все Левантинi.
–
– припинив Бовкун конi. Стали бiля невеличкої крамницi.
– Ану, злазь. Левантине, бо оце вже ми й приїхали.
Бовкун прив'язав коня до лiхтарного стовпа, i вдвох увiйшли в крамницю.
Крамниця була пiдхожа до тiєї, що Левантина бачила i в себе на селi, тiльки бiльша. По нiй крутився хазяїн, Степан Iванович Квасюк, чи то пак Квасюков,- це вже так вiн себе тепер звав. Чорнявий, з банькатими очима, з пiдстриженою по-городянському борiдкою, не дуже гарний з себе, та й не поганий.
– Здоров був, Степане Iвановичу!
– привiтався гiсть.
– А, здрастуйте, здрастуйте, Платоне Григоровичу! Заїздiть же в двiр, чого ви на вулицi стали?
– запрохував хазяїн.
– Нема коли, треба на базар поспiшатися,- вiдказав Бовкун.- А ось я, коли хочете, дiвчину вам привiз. Чи, може, вже наняли собi?
– Нi, нi, ще.
– Дак оця хоче у вас стати. Служила в мене мiсяць,- добра робiтниця. Я й далi б зоставив, та не можна.- I вiн почав розказувати, через вiщо мусив Левантину вiдiслати. А Квасюк тим часом поглядав на неї своїми банькатими очима, i Левантинi чомусь не подобався той погляд.
– А яку цiну вiзьмеш, дiвчино?
– спитав вiн.
– Три з половиною на мiсяць,- несмiливо сказала Левантина.
В городi служили по чотири та по п'ять карбованцiв, але Квасюк побачив, що Левантина того не знає, i сказав, що бiльш як три карбованцi не дасть, та ще щоб вона й на своїй одежi була. Левантина не довго думала й поєдналась. Квасюк забрав у неї пашпорт i одвiв її в кухню до своєї жiнки.
Квасючка, висока й худа жiнка, дуже старiша за свого чоловiка, глянула такими сердитими очима на Левантину, так до неї озвалась, що в тiєї аж у душi похололо.
"Боже мiй,думала вона.- Якi ж тут непривiтнi люди! Як я тут житиму?"
Хазяйка зараз же поставила її за роботу до печi. Кiлька разiв налаяла, що селючка i нiчого не тямить, хоч Левантина робила все як треба. Левантина їй не подобалася, бо була молода й гарна. Квасюк був на десять рокiв молодший за жiнку i оженився з нею через грошi. Тi грошi вiн давно забрав собi до рук, завiв на них цю крамницю, а жiнкою почав поштурхувати. Вона йому вже наприкрилася, бо була стара й негарна. Як вiн наймав молоду наймичку, то Квасючка лютувала i силкувалася витришкати її геть усякими причiпками та знущанням. Волiла б старих наймичок, бо до тих цей клятий бабiй не в'яз би. Але Квасюк проганяв старих так само, як вона молодих. I через те в їх у хатi завсiгди кипiло, як у казанi.
Того ж вечора вона сказала чоловiковi, що Левантина селючка, нiчого не тямить, то вона її вiдiшле. Але Квасюк знав уже, через що це.
– Не вередуй!
– крикнув.- Через тебе наймички не вдержиш. Щомiсяця нова. Одiшлеш цю - зостанешся зовсiм без наймички, бо нiякої тодi не найму.
– Про мене краще без наймички, нiж iз такою, як ця!
– кричала розлютована Квасючка, бо в них ще нi одної наймички не було такої чепурної, як Левантина.
– Та менi байдуже до тебе, чорт тебе бери, хоч би й сама все робила - як кобила, здорова! Дак же не поробиш усього сама, то менi через твої вереди кумерцiї вред буде.