Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
У центр великого приміщення полилося світло, освітивши велику брилу мармуру. Річард завмер, втупившись на величний камінь.
Мармур здавався тут абсолютно не до місця. У дальньому кінці приміщення знаходилися високі двері, через які і втягли сюди на санчатах цей моноліт. Крім мармурової брили, тут більше нічого не було. На вкритих чорною сажею стінах висіли різноманітні різці і молоточки.
— Можеш скласти заготовки тут, у сторонці. Тільки будь обережний, коли станеш витягати їх сюди.
Річард моргнув. Він майже забув про коваля. Річард не зводив очей з чудового каменю.
— Я
Коли коваль попрямував до виходу, Річард запитав:
— Я вам представився. А як звуть вас?
— Кассел.
— І все?
— Ні. Пан. Не забувай про це. — Річард, посміхаючись, пішов за ним.
— Так, пане, пан Кассел. Е-е… Можна запитати, що це?
Коваль зупинився і розвернувся кругом. Він оглянув стоячий на світлі шматок мармуру, як кохану жінку.
— Не твоє діло, ось що це. — Річард кивнув.
— Я поцікавився лише тому, що цей камінь просто чудовий. Раніше я бачив лише мармурові статуї або інші вироби з нього.
Пан Касселл подивився, як Річард поглядає на камінь.
— Тут, на будівництві, мармур повсюди. Тисячі тонн мармуру. А це лише невеликий шматок. А тепер розвантажуй моє споловинене замовлення.
До того часу, коли Річард закінчив розвантаження, він змок так, що хоч викрути, та вивозився не тільки в металевому пилу від болванок, але і покрився кіптявою кузні. Він запитав, чи не можна сполоснутися в бочці з дощовою водою, де милися ковалі перед відходом додому, і отримав добро.
Закінчивши митися, Річард виявив пана Кассела наодинці з грифельної дошкою в спорожнілій майстерні. Коваль вносив до креслення виправлення і писав збоку цифри.
— Я закінчив, пан Кассел. Склав заготовки осторонь, подалі від мармуру.
— Спасибі, — пробурмотів той.
— Дозвольте запитати, скільки вам доведеться заплатити за ці п'ятдесят заготовок? Погляд коваля знову став сердитим.
— А тобі що за діло?
— Судячи з того, що я чув на ливарному, ливарник там сподівався виконати все замовлення, щоб отримати три з половиною золоті марки. Отже, оскільки ви отримали лише половину замовлення, вам доведеться заплатити вполовину менше за п'ятдесят металевих болванок. Я правий?
Погляд коваля похмурнів ще більше.
— Я ж сказав, тобі яке діло?
Річард сунув руки в задні кишені штанів.
— Ну, я просто подумав, чи не захочете ви купити ще п'ятдесят заготовок тільки за півтори золотої марки.
— Значить, ти до того ж ще й злодій.
— Ні, пане Касселл, я не злодій.
— Тоді як ти збираєшся продати мені заготовки на четвертак дешевше, ніж завод? Потихеньку будеш відливати метал в будинку по ночах, пан Річард Сайфер?
— Ви хочете мене вислухати чи ні? — Коваль роздратовано скривив рот.
— Говори.
— Ливарник був в люті через те, що йому не дозволили відвантажити вам все замовлення. У нього більше металу, ніж він в змозі продати, тому що йому не дозволяють транспортувати його, а в усіх транспортних компаніях такий бардак, що вони не показуються. Він сказав, що охоче продасть мені метал і за меншу ціну.
— Чому?
— Йому потрібні гроші. Він показав мені остиглі печі. Він заборгував плату робітникам,
Коваль витріщився на Річарда, як на раптом ожилу у нього на очах металеву заготовку, яка заговорила.
— Ти ж знаєш, що я збираюся платити 1, 75, чому ж пропонуєш за 1, 5?
— Я хочу продати метал за меншу вартість, ніж вам довелося б платити за посередництва транспортної компанії, — пояснив Річард, — щоб ви замість цього купили метал у мене, і тому мені потрібно, щоб ви спершу дали мені в борг 1,25 марки, щоб я міг купити заготовки і доставити їх вам. Завод продасть їх мені тільки в тому випадку, якщо я відразу оплачу їх.
— А що завадить тобі попросту випаруватися з моїми грішми?
— Моє слово.
— Твоє слово? — Реготнув коваль. — Та я тебе знати не знаю!
— Я ж сказав, мені звуть Річард Сайфер. Іцхак до смерті вас боїться, і він довірив мені привезти вам метал, щоб ви не звернули йому шию.
Пан Касселл знову посміхнувся.
— Я зовсім не збирався звертати Іцхаку шию. Цей мужик мені симпатичний. Він затиснутий в лещата. Але не здумай йому передати мої слова. Мені подобається тримати його в напрузі.
— Раз ви цього не хочете, — знизав плечима Річард, — то я не скажу йому, що ви вмієте посміхатися. Однак мені відомо, що ваше становище ще гірше, ніж у Іцхака. Ви повинні поставляти продукцію Ордену, але при цьому залежите від їх методів.
Коваль знову посміхнувся.
— Отже, Річард Сайфер, так коли ж ти будеш тут зі своїм фургоном?
— У мене немає фургона. Але якщо ви погодитеся, я доставлю вам п'ятдесят болванок прямо сюди, — Річард тицьнув на місце у дворі, де Йорі поставив фургон, — і покладу штабелем до світанку.
Пан Касселл насупився.
— Раз у тебе немає фургона, то як ти збираєшся доставити сюди болванки? Пішки?
— Цілком вірно.
— Ти в своєму розумі?
— У мене немає фургона, і я хочу заробити. Тут не так вже далеко. За моїми прикидками, я можу переносити по п'ять штук за ходку. Виходить всього лише десять ходок. До світанку впораюся. Я звик ходити пішки.
— Ану, давай розказуй. Навіщо тобі це треба? Тільки правду!
— Моя дружина недоїдає. Робочий осередок забирає майже всю мою зарплату, оскільки я можу працювати, і віддає її тим, хто не працює. Через те, що я працездатний, я став рабом тих, хто працювати не може або не хоче. Такий підхід заохочує людей знаходити всілякі приводи надавати іншим піклуватися про них. Мені дуже не подобається бути рабом. І я прикинув, що зможу укласти з вами угоду, запропонувавши більш вигідну ціну. Ми обидва при цьому виграємо. Цінність за цінність.