Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
Шрифт:
— Один з них сильніший.
— З чаклунами і чарівниками це не так. Тепер розумієш, чому такого роду порівняння не підходять? Сила чарівника і чаклуна залежить від індивідуальності, а не від фундаментальної основи його магії.
Річард, розмірковуючи, пошкріб потилицю. Виходячи з того факту, що обидва можуть користуватися магією, він не міг знайти різниці, яка мала би хоч якусь важливість з практичної точки зору.
— А може він щось таке, чого не може чарівник? — Він чекав. Здавалося, вона зовсім не міркує над питанням, а скоріше прикидає, відповідати чи ні. — Ніккі,
Вона пильно подивилася йому в очі, але потім все ж відвела погляд і прибрала довге світле волосся з обличчя. Цей жест несподівано і болісно нагадав йому Келен.
— Можливо. Я думаю, він якимось чином дізнався, як відтворити закляття, яке окружало Палац Пророків. Тисячі років тому це особливе заклинання створили чарівники, які володіли обома сторонами магії. Мені думається, що одна з відмінностей чаклунів від чарівників в тому, що їх сила не ділиться на два складових елемента, як у чарівників. Тому, хоча його магія діє інакше, він цілком міг дізнатися цілком достатньо, яким чином чарівники, які в ті часи володіли, як і ти, обома сторонами магії, змогли створити це закляття навколо Палацу Пророків, щоб зуміти відтворити його своїм власним способом.
— Ти маєш на увазі закляття, уповільнююче старіння? Ти думаєш, він може виткати такого роду павутину?
— Так. Джеган мені про це повідав. Я в юності знала брата Нарева. Він вже тоді був дорослим чоловіком, мрійником, проповідуючим доктрини Ордена. Він глибокодумно твердив про те, що бажав би прожити досить довго, щоб побачити, як його діяльність на благо Ордена дає сходи. Коли мене забрали в Палац у Танімуру, мені здається, саме це подало йому ідею і він незабаром теж приїхав туди.
Сестри нічого про нього не знали. Вони вважали його всього лише звичайним слугою. Оскільки його дар відмінний від дару чарівника, вони не виявили його можливостей. Тепер я впевнена, що він приїхав туди спеціально вивчити окружаюче Палац закляття, щоб потім відтворити його у власних цілях.
— Чому він не штурмував Палац, не захопив його? Тоді він міг би спокійнісінько використовувати його в своїх цілях?
— Можливо, що спочатку він думав, що в один прекрасний день захопить Палац для своїх цілей — взагалі-то у імператора Джегана був саме такий план, — але також цілком можливо, що він з самого початку вивчав закляття, — тому що хотів не просто відтворити його, а вдосконалити.
Річард потер брови, намагаючись хоч трохи зменшити головний біль.
— Ти хочеш сказати, що, можливо, зараз він думає, що зможе сплести навколо Сховища — нового палацу імператора — закляття на зразок того, що оточувало Палац Пророків, тільки краще, щоб старіння сповільнилося ще більше, щоб він сам і їм обрані могли прожити ще довше?
— Так. Не забувай, вік — річ відносна. Для того, хто живе тисячу років, все, що менше століття, здається короткою миттю. Для того ж, хто живе багато тисяч років, життя, яка триває всього лише якусь жалюгідну тисячу років, здасться швидкоплинною миттю.
Я підозрюю, що брат Нарев навчився так сповільнювати старіння, що може
— Але я перешкодив їхнім планам. — Ніккі кивнула.
— Як і всі ті, хто жив у Палаці, брат Нарев зараз старіє, як будь-яка нормальна людина. Як тільки ти опиняєшся поза зоною дії закляття, то тобі здається, що ти стрімголов несешся до могили. Скільки б відносної молодості у брата Нарева не залишилося, він напевно спить і бачить зберегти її вічно. Залишатися вічно відносно молодим має сенс. Залишатися ж вічним дідом куди менш привабливо. Через те, що ти знищив Палац Пророків, де він міг би спокійно і не поспішаючи втілювати в життя свій план, він змушений діяти швидше, ніж збирався.
Річард плюхнувся спиною на матрац, поклавши руку на лоб.
— У нього є коваль, який робить в металі спеціальний пристрій для цього закляття. Коваль уявлення не має, що саме робить. Цей пристрій потім повинні покрити золотом.
— Для чистоти. Швидше за все це лише невелика частина всього процесу. Цілком може виявитися навіть, що цей позолочений пристрій — всього лише зразок, по якому справжню чарівну павутину створять з чистого золота.
Річард задумливо примружився.
— Якщо це зразок, то тоді швидше за все Нарев збирається створити кілька таких павутини, щоб вони діяли спільно.
— Так, така можливість теж не виключена, — насупилася Ніккі.
— Виготовлення такої штуки може нашкодити ковалю?
— Ні. Це благотворне чарівництво. Незважаючи на те, для яких цілей його творять, це заклинання благотворне. Воно уповільнює старіння, щоб продовжити життя.
— А що у брата Нарева за учні?
— Молоді чарівники з Палацу Пророків. Річард не на жарт стривожився:
— Я був у Палаці Пророків. Вони мене впізнають.
— Ні. Вони вчилися там, але пішли з братом Наревом ще до твого приїзду. Якщо вони тебе і побачать, то впізнати ніяк не зможуть.
— Якщо вони чарівники, хіба вони не зможуть розпізнати, що я володію магією?
Ніккі презирливо посміхнулася.
— Вони не настільки талановиті. У порівнянні з тобою вони — жалюгідні комашки.
Чомусь Річарда цей комплімент не заспокоїв.
— А чи не впізнають брат Нарев або його учні тебе? Вона знову стала серйозною.
— О, мене-то вони упізнають відразу.
— Схоже, брат Нарев сильний чаклун. Чи не зміг він розпізнати, що я володію чарівним даром? Він так дивно на мене дивився. І запитав, чи не знає мене. Він щось відчув.
— Чому ти подумав, що він чарівник? — Річард, розмірковуючи, витягнув з матраца стирчачу соломинку.
— Взагалі-то ніщо цього не видавало, але я це сильно підозрював, виходячи з ряду дрібниць: як він себе веде, як дивиться на людей, як говорить, та все в ньому. Тільки після того, як я припустив, що Нарев — чарівник, я збагнув, що та штуковина, що коваль для нього робить, виглядає як якийсь магічний пристрій.
— Він почати підозрювати, що ти маг, виходячи з такого ж роду речей. Ти можеш визначити мага?