Скіфська чаша
Шрифт:
А Тетяна пропускала університетські лекції, бігала з перукарні до кравчині, намагаючись бути все принаднішою, дзвонила Устимчикові по два — три рази на день і набридла вже не лише йому, а й секретарці.
На роботі Федір, правда, вдавав, що нічого серйозного нема, та з легкої руки секретарки в управлінні перешіптувались: Устимчик має наречену. А той на натяки товаришів відбувався жартами — мовляв, оженили, а я й не знаю, не відаю.
А тим часом усе йшло до свого логічного завершення. Запропонував би
Нарешті настала ця щаслива для дівчини мить. Вони сиділи в парку на дніпровських схилах. Було вже пізно. Поодинокі перехожі порушували їхню самотність.
Тетяна притиснулася до Федорового плеча гарячою щокою, дивилась на нього знизу застиглими очима.
Устимчик погладив руку дівчини, міцно, до болю стиснув пальці у своїй великій сильній долоні.
Тетяна примружила очі, затріпотіли вії.
— Я тобі справді подобаюсь? — мабуть, у сто п’ятдесятий раз запитала. — Чому? Що в мені найбільше тобі приглянулося?
В душі Федір цинічно посміхнувся.
“Батько!” — мало не вимовив, та переміг себе й схилився до дівчини, зазирнувши у великі чорні очі.
— Очі в тебе як зірки, — сказав проникливо. — Чорні зірки…
Устимчик не кривив душею: справді, Тетянині очі, великі, добрі, навіть наївні дивно контрастували з грубуватою зовнішністю.
— Чорні зірки? — перепитала дівчина. — Хіба зірки бувають чорними?
— Ти сама як зірка! — прошепотів Федір. — І будь моєю зіркою!
— Що ти сказав? Як це розуміти?
— Ти ж тямуща дівчина, Таню! — Устнмчикові надокучило грати на ліричній струні. — Невже й тепер треба сюсюкати, щоб запропонувати дівчині стати дружиною?
Тетяна зітхнула:
— І все ж як гарно ти говорив. Слова красиві, немов з самоцвітів, — притулилася до Федора. — Коли ж ми поберемось?
— Коли хочеш. Але як твої батьки?
— Приїзди в неділю до нас, — запропонувала Тетяна, — познайомишся з батьком. Він у мене хороший, дай боже кожному. Сядеш на автобус і приїдеш на дачу.
— Хо! У вас своя дача? — удавано здивувався Федір. — Хто ж твій татусь?
— Керівна кадра, — посміхнулась Тетяна. — Однак це нічого… Він симпатяга…
— Симпатяга, кажеш? А він мене не прожене?
— Не думала, що ти такий полохливий.
— Я не про себе. — Федір раптом посерйознішав і мовив урочисто, навіть патетично: — Але ж від цього залежить так багато! Може, я йому не сподобаюсь.
— Ну то що ж? У мене своя голова на плечах!
— Підеш проти батька?
— Що мені батько…
— Так, ніщо на світі не перешкодить нам! — Федір відкинувся на спинку лавки. Він-бо твердо вирішив будь-що сподобатись батькові: одруження без його згоди аж ніяк не входило в плани хлопця.
До зустрічі з ним Устимчик готувався вже давно, уявляючи собі різні варіанти, —
Та, зрештою, все обійшлося добре. Катрі вдома не було. Федір переодягнувся в новий костюм, дбайливо зав’язав краватку й поспішив до зупинки таксі.
На дачу до Гавриленків завітав гість — колишній співробітник Антона Володимировича, — і Тетяна попросила сусідського хлопця збігати за батьком, що рибалив на Дніпрі.
Гість зручно розташувався в качалці на веранді: погойдуючись, розповідав про справи в області, де він обіймав якусь посаду. Тетяна удавала, що уважно слухає, зрідка вставляла: “Он як… Цікаво, а я й не знала…” — а насправді думала про Федора, який ось-ось мусив з’явитися. Дівчина хвилювалася — якщо Федір не сподобається батькові, це викличе додаткові ускладнення. Трохи дратував гість із своїми глибокодумними міркуваннями, але ж он уже й батько з вудками…
Давно вже минула дванадцята, коли Федір повинен був приїхати, а його все нема. Тетяна кілька разів виглядала з хвіртки — може, шукає їхню дачу. Нервувала й навіть сердилась. Батько, правда, й виду не подає, весь у розмові з гостем, однак якісь веселі іскорки спалахують в очах, коли зиркає на дочку.
Зовсім розгнівавшись, Тетяна сховалася в кущах смородини й не помітила, як біля дачі зупинилося таксі. Устимчика побачила вже тоді, коли той прямував між крислатих яблунь до ганку — високий, стрункий, у гарно пошитому світлому костюмі.
Вибігла назустріч, розгублено посміхаючись. Врятувала тітка. Підібравши поли квітчастого шовкового халата, легко збігла з веранди, заметушилася біля хлопця:
— Ось ви який! Тетяночка розповідала нам. Дуже приємно…
Федір стояв у затінку під яблунею й відчував, що червоніє.
Ця моложава вродлива жінка з цигаркою між пальцями, на яких виблискували коштовні персні, знітила Устимчика. Побачивши цікаві погляди двох літніх чоловіків, він, лаючи в думці себе, розгубився зовсім і незграбно вклонився жінці й чоловікам. Вклоняючись, відчув, що в нього якось недоладно теліпаються руки, захотілося сховати їх — він поліз у кишеню за хусточкою, озирнувся й зустрівся очима з Тетяною.
Дівчина стояла за два кроки. Устимчик подав їй руку і, лише в останню мить побачивши, що в ній затиснута хусточка, почервонів ще більше, навіть спітнів.
Коли б Федір знав, що цей, здавалося б, ганебний початок насправді найкраща рекомендація для Тетяниного батька, він, зрештою, десь би сфальшивив. Але Устимчик ніяк не міг побороти розгубленість і якийсь напівсвідомий страх.
Як далеко було це знайомство від уявлюваної ним сцени, коли він, дотепний і вихований, невимушено тисне руку батькові, відразу ошелешує його й своїми манерами, й знаннями.