Скіфська чаша
Шрифт:
Сидір Семенович робив “справи” двічі—тричі на рік. Особливо полюбляв сезон заготівлі фруктів. Заготівельники в тебе в ногах валяються, а тобі це — до одного місця.
Є двоє “своїх” людей: вистачить. За кожний вагон яблук нібито першого сорту — в кишені не одна сотня карбованців. Десять — п’ятнадцять вагонів — і все. Не треба бути зажерливим, є ще й інші зиски. Тридцять — сорок тисяч на рік, іноді трохи менше — і все тишком-нишком… Сидір Семенович не заривався.
Одне лише тривожило його — Галина. В інших дружини як дружини, а ця як була дурепою, так і залишилась. Давно ще подарував їй золотого годинника,
Не раз важкою злістю наливався Сидір Семенович, не раз думав — крапка, треба кінчати, але стримував син. Він ріс як дві краплі води схожий на нього, такий же чорний, з орлиним носом і випнутою нижньою щелепою. Сидір Семенович, який ніколи нікого не любив, прив’язався до цієї маленької істоти, що нагадувала йому власне дитинство. Він з тугою згадував ті роки — були й дорогі іграшки, й чудові костюми, й прогулянки по морю, й розкішні кримські дачі. Раптом усе зникло. Ех, батько, батько! Схибив, зарвався, а в їхніх справах треба розраховувати на сто кроків Уперед,
Заради Ігоря Сидір Семенович залишався в сім’ї. Коли ж хлопчина захворів, наробив навіть дурниць. Забувши, з ким має справу, приніс додому тисячу карбованців, кинув Галині.
— Бери, лети в Москву. Скільки б не коштувало, вилікуй. Гроші ще будуть. Кращих професорів купи.
— Звідки взяв гроші? — запитала злякано.
Що він міг відповісти?
Натякнув, що є товариш, якого вона не знає, мовляв, послуга за послугу — він вирішив піти на це лише заради сина.
— Виходить, крадені… — зрозуміла нарешті Галина. Рішуче згребла гроші, загорнула в газету. — Негайно віднеси. І врахуй: нікому не кажу, бо вперше. Коли ще раз дії знаюсь, сама в прокуратуру піду.
Дурепа! Може, Ігорю й не довелося б ходити на милицях. Бачите, честь їй дорожча за здоров’я сина.
З того часу Сидір зненавидів дружину. Темною, важкою ненавистю. Проте зовні став ще ласкавіший, ще ніжніший.
“Яка сім’я!” — говорили про них, бачачи, як він турботливо підтримує Галину під руку або запопадливо одягає в театрі.
Часто дзвонив у школу, де вчителювала дружина, а коли на вечір призначалися збори або наради, заходив за нею. “Щаслива ви жінка, Галино Петрівно, такого гарного чоловіка маєте!” — висловлювали своє захоплення її колеги.
А Сидір ненавидів. Ненавидів і боявся. То здавалося йому, що Галина побачила, як він ховав у сараї в тайник золото, то забув дома в піджаку дві ощадні книжки на пред’явника, а на кожній — по п’ять тисяч.
Прибіг за книжками весь мокрий. Слава богу, ніби й нічого не помітила А втім, хто зна? Ввечері якось дивно дивилася на нього, щось про гроші заговорила. А може, тільки здалося, може, дурна підозріливість?
Страх, від якого трясуться коліна й мало не зупиняється серце, переслідував Сидора Семеновича.
Розум підказував Сидорові — Галина нічого не може знати, проте розум розумом, а якийсь внутрішній голос весь час нашіптує: бережись!
Цей внутрішній голос не раз уже підказував — досить! Адже золота в нього перевалило вже за п’ять кілограмів, є валюта, коштовності, гроші на книжках і готівкою — понад двісті тисяч.
Колись Сидір Семенович солодко мріяв про сто тисяч — цифра здавалась величезною
Потім обіцяв собі зупинитися на ста п’ятдесяти тисячах, на двохстах… А коли перейшло за двісті, лицемірно виправдовувався, ніби мав на увазі вкласти двісті тисяч лише у коштовності, не рахуючи готівки та ощадних книжок.
Особливо подобались Сидору Семеновичу нові сотенні. Правда, траплялися вони не так уже й часто, та коли вже прилипали до його рук, надійно лягали в непримітний пластмасовий ящичок, що зберігався під фальшивим дном у шафі.
Іноді, коли нікого не було вдома, Сидір Семенович, зачинивши двері, дозволяв собі витягнути цей ящичок і довго, обмацуючи кожну купюру, рахував гроші. В ці хвилини він одержував насолоду більшу, ніж від вдалої “операції” чи смачного обіду. Уявляв себе десь в Італії або ж (про це він думав завжди з захопленням) у розкішному прибережному готелі на якомусь з Гавайських островів.
Як він іде широкими сходами й чорношкірий слуга схиляється перед ним і відчиняє дверцята величезного лімузина…
Як він сидить у ресторані в товаристві молодих уродливих жінок і, варто йому зробити легкий рух рукою, — лакей виконує замовлення…
І будинок у нього розкішний, під пальмами, а відчиняє двері знов-таки чорношкірий бой у лівреї із золотими галунами…
Взагалі, багатство й розкіш асоціювалися в Сидора Семеновича обов’язково з морем, пальмами та чорношкірими слугами. А він — у смокінгу і з сигарою. Одного разу Загорулько навіть попробував закурити гаванську сигару, але не витримав, кинув після двох затяжок.
Розпалений такими мріями, Сидір Семенович особливо гостро ненавидів і свій скромний будинок з садом, і базу з обшарпаними коридорами, і голову місцевкому Василину Кушко, яка вже третій день не дає йому спокійно зітхнути, вимагаючи преміальні для робітників. Ні, всі ці місцевкоми, конфліктні комісії, розмови дружини про зошити й педради — не для нього. І Загорулько з настирливістю маньяка вичікував хвилини, коли нікого не було вдома, витягав коробочку й відлітав у мріях далеко-далеко…
Правда, зрідка він дозволяв собі більш реальне й відчутне задоволення своїх потреб. Хто б подумав, що у завжди заклопотаного, ділового й сухуватого директора бази, який славиться своєю ощадливістю і вже стільки років носить старе пальто, є у Львові молода й вродлива коханка, власний особняк, де періодично відбуваються справжні оргії…
Увечері після чаю Галина заходилась прасувати білизну. Управилася за годину, почала наводити порядок у шафі. Перебираючи одяг, запитала в чоловіка:
— Більш нічого не виграли? Ти всі квитки перевірив?
— Бач, чого захотіла! Мало тобі машини? — пробубонів з-за газети Сидір Семенович. Раптом він змокрів від страху. Адже лотерейні квитки, які він купував разом з дружиною, ще й досі неперевірені — в шухляді письмового столу. А він сказав, що виграв саме той квиток, який купила й позначила Галина, й тому машину слід записати на її ім’я (“Менше розмов буде”, — прикинув Сидір Семенович). А якщо вона перевірила й побачила, що квитки як лежали, так і лежать у столі?