Слово після страти
Шрифт:
В Освенцімі Андрій став членом підпільної організації. Він мав при собі огризок чорного олівця, якого проніс крізь тюрми й обшуки, ховаючи під язиком .Цим олівцем він і написав наш статут. Цим олівчиком він написав потім десятки записок і листів до жінок-підпільниць у Біркенау.
Після того як Андрій Клименко відбув карантин у блоці 2-А, підпільний центр у липні 1943 року перевів його в блок № 4. Тут він познайомився з Ернестом Бургером, подружив з ним. За завданням підпільного центру Ернест Бургер працював тоді писарем блока. Під його керівництвом Клименко писав і розмножував зведення Радінформбюро, антифашистські листівки. За вказівкою Бургера він створив підпільну групу для виконання особливо відповідальних завдань. До неї ввійшли Федір Іванов,
У вересні 1943 року підпільників з цієї групи розсіяли по різних арбайтскомандах. Кожен із них одержав завдання центру створити підпільні групи на новому місці. Клименка послали у команду «Рольваген», де в’язнів використовували замість коней — по 10-15 чоловік запрягали в одного воза й примушували возити вантажі із залізничної станції на освенцімські склади. За короткий час Клименко побував у багатьох командах і секторах Біркенау, встановив зв’язок з підпільними групами команд «Гартнерайрайско», «Канада», «Ландвіршафт» та особливо з групою команди «Фольгаз», яка працювала на будівництві хімкомбінату.
Працюючи в команді «Рольваген», Клименко, крім функцій зв’язківця, виконував ще й завдання по «організації» продуктів для підпільників, хоч це пов’язано було із смертельним риском. Запідозрених у крадіжці продуктів есесівці негайно розстрілювали або й вішали.
Одного разу Ернест Бургер сказав Клименкові: «Андрію, у табір привезли поляка, який нібито захопив літак і спробував утекти на ньому в Радянський Союз. Чи не той це Казимир, з котрим ти познайомився в тарнівській тюрмі? Сходи-но в дванадцятий блок — він зараз там».
Клименко побіг у дванадцятий блок, одразу ж знайшов Казимира, схопив його в обійми. Та не встигли вони сказати один одному й десятка слів, як у штубу увірвалися есесівці, схопили Казимира й потягли в блок № 11.
Одинадцятий блок був своєрідною тюрмою смерті в таборі смерті. З нього за всю криваву історію Освенціму вийшли живими одиниці. Від решти блоків він був одгороджений високою стіною — це щоб ніхто не побачив, що там робиться. Навіть у сусідньому десятому блоці всі вікна були забиті дерев’яними щитами. Від рогу одинадцятого до десятого блоку тяглася мурована стіна з чорним дерев’яним щитом посередині. Тут розстрілювали в’язнів. Земля під стіною була просякнута людською кров’ю і майже ніколи не просихала. Саму стіну називали стіною смерті, а дерев’яний щит — «екраном».
В одинадцятому блоці день і ніч чергувало два десятки есесівців-катів. Треба сказати, що роботи їм вистачало. За три з половиною роки тут було розстріляно двадцять тисяч чоловік.
Крім «питомих» в’язнів Освенціму в одинадцятому блоці сиділи привезені з волі чоловіки й жінки, котрі чекали вироку гестапівського трибуналу, який перебував у Катовіцах. Очолював його доктор Рудольф Мільднер, а членами цього судилища були зокрема й освенцімські катюги: шеф так званого Політичного управління Аусшвітцу, а простіше кажучи,— шеф табірного гестапо Максиміліан Грабнер, його заступники Богер, Лахман, Дилевські та ін. За дві-три години цей трибунал виносив до двохсот смертних вироків.
Засуджених до розстрілу роздягали догола і по два чоловіки вели під «екран». Стріляли з пневматичних гвинтівок у потилицю. Якщо смертників було небагато, то їх убивали в туалетній кімнаті на першому поверсі.
Між іншим, уперше газ «циклон Б» був випробуваний на живих людях у підвалі блока смерті ще в 1941 році (3 вересня). Тоді цим газом було задушено 600 радянських військовополонених та 250 хворих із так званого табірного шпиталю. На цих нещасних есесівці випробовували новий препарат «циклон Б». Виявилося, що «циклон Б» набагато ефективніший за «циклон А», яким користувалися доти. Відтоді, тобто з вересня 1941 року, в усіх газових камерах Освенціму використовували лише «циклон Б». Його виробляла фірма «Дегеш», а розподіляла серед таборів смерті фірма «Теш і Штабецов». Певна річ, обидві фірми працювали під суворим контролем СС. По «циклон
Та це я відхилився трохи вбік. Простежимо, як далі склалася доля Андрія Клименка. В листопаді 1943 року його вивезли у концтабір Нойгаме, а звідти — в Бухенвальд. Там пробув три місяці, після чого його відправили в зловісний підземний концтабір «Дора» поблизу міста Нордхаузена. Тут у підземеллі виробляли ракети ФАУ [56] – 2, з допомогою яких Гітлер хотів поставити на коліна Англію, а потім завоювати і весь світ, ба навіть всесвіт. У червні 1943 року конструктор ФАУ Вернер фон Браун доповідав Гітлеру: «Те, що вам подарували вчені, це не тільки завоювання світу, але зрештою і всесвіту. За кілька місяців ми зможемо дати рейхові зброю, яка знищить Англію, а не пізніше 1948 року ракета, запущена з Європи, досягне Нью-Йорка, Детройта і Пітсбурга».
56
Назва "ФАУ" походить від німецького "Fergeltung", що означає "відплата", "помста".
Як відомо, Англія вела виснажливу боротьбу з ФАУ-2. У цій боротьбі близько трьох тисяч англійських і союзних льотчиків наклали головою. Але ніхто й ніколи не підраховував, скільки загинуло тих, хто в підземеллях «Дори» мужньо боровся за те, щоб смертоносні ФАУ-2 по долітали до Англії. Як стало відомо після війни, в концтаборі «Дора» загинуло понад п’ятдесят тисяч в’язнів, не рахуючи кільканадцяти тисяч вивезених звідти в Майданек і там знищених. В жодного в’язня страхітливого підземного концтабору не було шансів вижити. Однак вони боролися. Їхньою зброєю були диверсії, масові акти саботажу. Дійшло до того, що в’язні передавали один одному досвід, як треба робити неполадки в складних механізмах, щоб їх не помітили навіть працівники технічного контролю. Есесівці казилися від люті, катували, розстрілювали, однак ті, що залишалися в живих, продовжували героїчну боротьбу. В результаті цієї боротьби п’ять тисяч ФАУ не долетіли до цілі. Неважко уявити, що б вони зробили, якби впали на Англію. Та цей подвиг в’язнів «Дори» в Англії чомусь і досі замовчують.
Масове шкідництво, саботаж і диверсії провадилися не стихійно. В’язні «Дори» створили міцну підпільну організацію, якою керував німецький комуніст Альберт Кунц та чех доктор Чешпіва. Перший загинув від рук есесівців наприкінці війни, а Чешпіві вдалося врятуватися і розповісти світу про страхітливі таємниці «Дори».
Технічним керівником і душею цього підземного арсеналу був Вернер фон Браун, молодий, енергійний і, певна річ, талановитий учений. Та в поводженні з в’язнями він був бездушним і жорстоким катюгою. За його наказом у страшному підземеллі есесівці влаштували карцер для саботажників. У ньому без води і їжі помирали сотні в’язнів. За одну тільки підозру в шкідництві Браун наказував вішати в’язнів. Цей негідник розраховував, що з пекельного підземелля ніхто з в’язнів не вийде живим і, отже, ніхто не розповість про його злочини. Та прорахувався. Врятувалися від загибелі Ян Халоупка і доктор Чешпіва. Залишився живий і Андрій
Клименко. Та, як відомо, після війни військового злочинця Вернера фон Брауна приголубили американці. У Штатах він вірою і правдою служить новим хазяям і вже став мільйонером.
Одного разу під час чергового обходу цехів Браун зупинився біля Андрія, хвилин п’ять спостерігав за його роботою, а потім спитав, чому в’язні дають браковану продукцію.
— Ми вже наполовину сліпі, у цьому вся причина,— знайшовся, що сказати, Андрій.
Одразу ж після зміни есесівці влаштували селекцію в’язнів, відібрали дві тисячі остаточно виснажених і хворих, загнали у вагони і під замком відправили в Майданек «на лікування». Живими доїхало сімдесят три чоловіки і майже всі сліпі.